Редакція газети « Українське слово», літературно-мистецьке об`єднання «Свічка Тараса», управа церкви « Святої Покрови» м. Чикаго, музичний гурт «Черемшина», друзі, колеги та родина з України
щиро вітають Ярослава Боднара із 60-річчям!
Ярослав Боднар родом з Прикарпаття. За фахом вчитель музики, за станом душі – поет, лірик, пісняр. У його творчому доробку поетичні збірки: «Усе минає, тільки не любов», «Ніщо в житті не випадкове».
Він є членом української асоціації письменників Львівського обласного відділення. Друкується в українськомовних часописах Чикаго, бере участь у громадсько-політичному житті української діаспори, член літературного об`єднання «Свічка Тараса», керівник музичного гурту «Черемшина» та церковного хору при церкві «Святої Покрови» Чикаго. Знаний у громаді як читець власних гумористичних творів.
Його творчість яскрава і багатогранна. В ній безмежна любов до рідної землі, оспівування найвищого почуття – кохання.
Пропонуємо вибрані твори із збірки, яка дана до друку, «Ніщо не зникає безслідно».
Редакція «Українського Слова»
ДОРОБИВСЯ
Не кожному щасливенька
Життя карта ляже –
Так, як у мого колеги,
Ось що мені каже:
-Приїхав я з заробітків
Віку доживати
До дружини, дітей, внуків,
До рідної хати.
Втішилися мною зразу.
Розхапали лахи,
Що привіз я для родини
І свата, і свахи.
Чвиркотіли внуки… Жінка
Усміхалась ласо,
Поки в мене іще були
Грошові запаси.
Та змінилося все згодом.
Дружина – пиляє…
З боку ніби все й нормально,
А життя – немає.
Замучився, зашкаруб я,
Як на п`ятах шкіра,
Де поділися любов та,
Надія і віра?
Сусід мене розраджує:
-То всяке буває…
Головне у ліжку жінка
Чи ся не пручає…
Кажу – в мене це є сота
Жура і потреба,
Бо вона мене не хоче,-
Мені вже й не треба…
Тобі раджу – їдь додому,
Бо себе лиш вгробиш…
А грошам кінця не буде,-
Усіх не заробиш.
Не затримуйсь, (ото бачиш
Я дійшов до чого) –
Пройдуть роки і не буде
Їхати до кого.
-Має рацію колега –
Вештаємсь по світі,
Губим особисте щастя
Й молодість у цвіті.
9 грудня 2011р.
ЗА ГРІХ ЯКИЙ?
За гріх який, яку важку провину,
Всевишній Бог по світі розігнав
Наш люд на заробітки у чужину,
Щоб він потів, в приниженні страждав?
.
Скільком судилася безповоротність…
Колишня музика, порив, весна,
Перетворились в пустку та самотність,
В манливість ненаситного гроша.
І я себе питаю:,,Доки, доки,
Ми хрест важкий цей маєм тут нести?
Невже історія згребла уроки
І Україні в нікуда брести?!“
Життя таке коротке, раз дається,
Щоби втішатись сонцю, пелюсткам…
Сусід північний нагло нам сміється,
Що ми не вмієм збудувать свій храм.
Допоки працюватимем за ,,мушу“,
(Я ставлю запитання вам пряме)
Отак віддати Господеві душу,
Де день у день одне і те ж саме?
Хто має нас усіх опам`ятати!?
Та ж найцінніший скарб – це та земля,
Де у гробі лежать отець і мати…
Вертаймося додому звідсіля!
12 листопада 2009 р.
ЗВЕРНЕНЬНЯ ДО ВНУКІВ
З року в рік стаєм мудріші,
Нема що й казати…
Хочу, внуки, своїх пару
Думок передати.
Більш усе від вас залежить,..
Хоч життя – не цяця –
Успіх сягнеться, де будуть:
Витривалість й праця.
Будьте впевнені у собі,
Мужні, не понурі,
Дерево з корінням сильним
Не боїться бурі.
Приглядайтеся до себе –
Інших ніж судити,
Вмійте вчасно замовчати
Й вчасно відходити.
Добрим прикладом для других,
Щоб усюди були.
Більше баченому вірте,
Ніж тому, що вчули.
Дуже високо не влазьте,
Бо впадете низько.
Майте завжди в душі Бога,
То не буде слизько…
Ставте ціль собі кінцеву
На життєвій ниві
І живіть згідно сумління –
Будете щасливі.
В згоді і мале зростає,
(Як по маслу плине)
Бо, у більшості, в незгоді
І велике гине.
Робіть добро своїм друзям,
Щоб вас більш любили,
А також і ворогам, щоб
Друзями зробились.
Пізають птицю по співі,
Золото – по дзвоні,
По ділах, внуки, людину,
По праці – долоні.
Не вдавайтеся до чарки –
Прикро буде жінці.
Менш людей у воді тоне,
Аніж у горілці.
Любіть край свій до безтями,
Це – куточок раю.
Воля, навіть, є тюрмою
Без рідного краю.
Не женіться за багатством –
Досить його трошки…
На той світ ніщо не візьмеш
Лиш чотири дошки.
Тож згадайте, внуки, діда,
Не тримайте злобу…
І хоч зрідка, а збирайтесь
Біля мого гробу.
13 січня 2012 р.
ХОДІМ ДО ХРАМУ
Є у Чикаго невелика церква
Поблизу українського села,
Її значимість й досі не померкла,
Бо творить чисті між людьми діла.
Заступниця Небесна, Матір Божа
Є покровителькою в храмі цім,
Що береже від блуду; є сторожа
І оборона прихожанам всім.
Тут атмосфера єдносі панує,
Любити Бога й ближньго свого;
Так років шістдесят уже крокує –
В серцях мирян породжує добро.
Аби вузлами віри і любові
Ми нині були злучені в одне –
Священики стоять напоготові,
Шлях вказують, де праведник іде.
Щоб голос Божий був почутий нами,
Сягав в звеличенні аж херувим,-
Шістнадцять літ молебнями, піснями
Незмінно в церкві служить Питирим.
Ходім до храму в молитвах до Бога,
Хай добрість в душі наші пророста,
Бо Він очищення, прозріння і дорога,
Свята любов Спасителя Христа.
8 вересня 2011р.
