Операція НАБУ «Карфаген» починалася як кримінальна історія про можливу злочинну організацію в надрах Офісу генерального прокурора.
За два тижні вона перетворилася на значно більшу історію — про дивовижне зникнення генерального прокурора Руслана Кравченка за кордоном, нічний перетин кордону, «маячок» у базі прикордонників, підозру директору НАБУ, яку потім фактично дезавуювали, кадрову зачистку людей Кравченка і прокурора, який сидить у СІЗО, але формально все ще залишається прокурором.
«Карфаген» дедалі менше нагадує одну кримінальну справу і дедалі більше — рентген державної машини.
У стародавньому Римі Катон Старший закінчував промови словами: «Карфаген має бути зруйнований».
Українська операція «Карфаген» породила дещо інший афоризм: Карфаген ще не зруйнований, зате його мешканці вже почали розбігатися.
І найцікавіший серед них — колишній генеральний прокурор Руслан Кравченко.
Ще на початку вересня він був одним із найвпливовіших силовиків країни. Потім НАБУ і САП прийшли з операцією.
10 днів «Карфагена»: від обшуків до Шегинь
4 вересня. «Карфаген» починається. НАБУ і САП проводять масштабні слідчі дії у справі про ймовірну злочинну організацію в системі прокуратури. Обшуки доходять до приміщень Офісу генпрокурора.
Одним із ключових фігурантів стає високопоставлений прокурор Сергій Кропива. Сам генпрокурор Руслан Кравченко підозри не отримує, але політичний вибух відбувається вже під його кріслом.
5–6 вересня. Кропива їде в СІЗО. ВАКС обирає йому тримання під вартою з альтернативою застави у 120 млн грн. Кравченко заявляє про відсторонення підлеглого. Пізніше з’ясується парадокс: формального наказу про звільнення Кропиви немає.
7 вересня. Банкова. Кравченко зустрічається з президентом Володимиром Зеленським. Зміст розмови повністю не розкривається. Але саме після цієї зустрічі події починають розвиватися з неймовірною швидкістю.
10–12 вересня. Контратака. Кравченко переходить у публічний наступ на НАБУ. З’являються матеріали щодо директора Бюро Семена Кривоноса. Колишня війна відомств перетворюється на персональну війну їхніх керівників.
13 вересня. «Маячок». За інформацією «Української правди», Кравченку стає відомо про спеціальну позначку в базі прикордонників: у разі його виїзду відповідні органи мали повідомити НАБУ і САП. Важливо: «маячок» сам по собі не означає юридичної заборони залишати країну.
Ніч на 14 вересня. Шегині. Кравченко відмовляється від особистої державної охорони. Близько 2:30 службовий автомобіль із генпрокурором перетинає українсько-польський кордон. Формальна причина — відрядження до Франції. Але відрядження незабаром завершиться, а Кравченко в Україну не повернеться.
14 вересня. Постріл навздогін. Уже з-за кордону Кравченко повідомляє: він підписав підозру директору НАБУ Кривоносу. Того ж дня запис у ЄРДР щодо Кривоноса позначають як помилковий і скасовують. Юридичний постріл виявляється холостим — політичний гуркіт залишається.
15 вересня. Рубають вертикаль. Президент оформлює звільнення Кравченка. Уряд припиняє повноваження в.о. голови ДПС Лесі Карнаух — давньої соратниці Кравченка. Починається демонтаж його кадрового контуру.
16–18 вересня. Зачистка після від’їзду. З’являється інформація про слідчі дії щодо Карнаух. В Офісі генпрокурора реорганізують департамент, унаслідок чого зникає посада Кропиви. Сам Кропива при цьому формально залишається прокурором.
19 вересня. Карфаген без карфагенпрокурора. Кравченко залишається за межами України. Публічної підозри йому у справі «Карфаген» немає. Офіційно підтверджених даних про міжнародний розшук також немає. Зате немає вже його посади, частини його кадрової вертикалі та колишньої демонстративної єдності прокурорської системи.
За якихось десять днів «Карфаген» пройшов шлях від обшуків у прокуратурі до фактичного розпаду команди генерального прокурора. І головний парадокс цієї історії простий: найвищий прокурор держави залишив країну раніше, ніж держава встигла пояснити суспільству, що саме відбувається довкола найвищого прокурора.
Карфаген іще не зруйнований. Але карфагенпрокурора в ньому вже немає.
Останній постріл перед кордоном
Перед виїздом Кравченко встиг зробити те, що здатне ще довго відлунювати в українській політиці: оголосив про підписання підозри директору НАБУ Семену Кривоносу.
Уявімо хронологію.
Триває конфлікт НАБУ з Офісом генпрокурора. НАБУ проводить «Карфаген». У Кравченка хитається крісло.
Генпрокурор підписує процесуальний документ щодо керівника органу, який розслідує діяльність його оточення. Потім відмовляється від державної охорони. Потім серед ночі їде до кордону. А вже після його виїзду запис щодо Кривоноса в ЄРДР позначають як внесений помилково і скасований. За даними УП, це було зроблено 14 вересня о 17:26 заступником генпрокурора Максимом Кримом.
Це вже не просто війна силових відомств.
Це ситуація, коли кримінально-процесуальні інструменти починають виглядати частиною політичного торгу.
Чи був такий торг насправді?
Доказів домовленості Кравченка із Зеленським у відкритому доступі немає. Але Центр протидії корупції публічно висунув версію, що підозра Кривоносу могла бути частиною домовленості, яка дала Кравченку можливість виїхати. Джерела УП також описують значно складнішу конфігурацію переговорів довкола його відставки.
Це твердження сторін і джерел, а не встановлений судом факт. Але сама послідовність подій породжує питання, на яке Банкова мала б відповісти максимально просто: коли Зеленський дізнався, що генеральний прокурор збирається залишити Україну? До перетину кордону? Чи після?
Валіза компромату
На цьому тлі з’явилася ще одна версія — вже майже шпигунська. Генерал Григорій Омельченко публічно стверджує, що Кравченко міг вивезти за кордон значний масив компрометуючих матеріалів щодо Володимира Зеленського та людей із його оточення.
Поки що незалежного документального підтвердження цієї заяви немає. Але сама логіка такої страховки для людини, яка щойно очолювала всю прокурорську систему держави, цілком зрозуміла. Генеральний прокурор за посадою мав доступ до інформації, про існування якої більшість українських політиків воліла б навіть не здогадуватися.
І якщо Кравченко справді вирішив залишитися на Заході, то його головним активом стають уже не посада, не охорона і не службовий автомобіль. Його головний актив — те, що він знає. Саме тому особливої уваги потребуватиме будь-яка майбутня спроба оголосити колишнього генпрокурора в міжнародний розшук.
Якщо це станеться, принциповим буде не саме слово «розшук», а зміст підозри, докази і юридична кваліфікація. Французька сторона оцінюватиме конкретні матеріали і застосовні процедури, а не українські політичні інтерпретації.
Тому версія про те, що Кравченку навмисно можуть сформувати «політичне» переслідування, аби забезпечити йому невидачу, сьогодні залишається саме гіпотезою. Але після нічного виїзду, дивного відрядження та історії з Кривоносом навіть найбільш екзотичні версії вже потребують не насмішки, а перевірки.
Після генерала зачищають штаб
Коли генерал залишає поле бою, штаб ще якийсь час живе за старими картами. Дзвонять телефони, лежать у сейфах печатки, підлеглі ходять знайомими коридорами. А потім хтось згори дає команду — міняти замки. Саме це зараз відбувається з кадровою вертикаллю Руслана Кравченка.
Найпоказовіша історія — Леся Карнаух. Вона працювала з Кравченком у Київській ОВА, потім стала його заступницею у Податковій, а після переходу шефа в Офіс генпрокурора фактично очолила ДПС. Кадрова вертикаль була майже сімейною реліквією: начальник ішов нагору — за ним підтягувалися перевірені люди.
Але щойно Кравченко опинився за кордоном, почалася зворотна процесія. Карнаух блискавично втратила крісло. Слідом з’явилася інформація про обшуки. Твердження, що до приходу детективів приміщення вже встигли «почистити», документально не підтверджене. Але сама швидкість демонтажу вражає: ще вчора — своя людина на стратегічному напрямку, сьогодні — вже уламок колишньої вертикалі.
А далі — чистий Гоголь. Сергій Кропива перебуває під вартою, ВАКС визначив йому альтернативу у 120 мільйонів гривень застави. Кравченко раніше публічно говорив про його відсторонення. А потім з’ясувалося: формального наказу немає.
І прокуратура знайшла геніальний бюрократичний вихід: не звільнила Кропиву — ліквідувала його посаду. Департамент реорганізували, крісло винесли, табличку з дверей можна знімати. Але сам Кропива формально залишається прокурором, доки кадрову крапку не поставить відповідна процедура.
Це вже майже готовий пам’ятник українській бюрократії. Генпрокурора немає в країні. Його соратниці немає на чолі Податкової. Посади Кропиви немає. Сам Кропива — у СІЗО. А прокурор Кропива — є. «Карфаген» ще навіть не закінчився, а штаб уже розбирають на меблі.
Саморуйнація вертикалі Зеленського
Макс Вебер визначав державу через її претензію на «монополію легітимного фізичного насильства». Український «Карфаген» відкрив іншу монополію — на дивовижні збіги.
Генпрокурор опиняється в епіцентрі скандалу — і виїжджає за кордон. Перед цим підписує підозру директору НАБУ, яка невдовзі фактично розсипається. Кравченка звільняють — його кадрову вертикаль починають розбирати. Карнаух вилітає з Податкової. Кропива сидить у СІЗО, але залишається прокурором. Щоб прибрати його крісло, ліквідовують саме крісло.
І це вже не просто справа Кравченка. Це діагноз системі, де суспільство дедалі частіше не розуміє, де закінчується закон і починається домовленість. Є й майже анекдотична статистика: всі чотири генпрокурори, призначені Зеленським, — Рябошапка, Венедіктова, Костін і тепер Кравченко — нині за межами України. Хтось у посольствах, хтось на самовиживанні.
Катон Старший повторював: «Карфаген має бути зруйнований». Українському «Карфагену», схоже, Катон уже не потрібен. Він чудово руйнує себе сам.
Володимир ЦИБУЛЬКО
Ілюстрація: ChatGPT / «Українське Слово».
