ПОСЛАННЯ «І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ…» УПЕРШЕ ВИЙШЛО ЗА КОРДОНОМ

0
571

ВИДАВНИЦТВО «ЛИБІДЬ» ВИПУСТИЛО РЕПРИНТНИЙ ПЕРЕДРУК ПОЗАЦЕНЗУРНОГО ВИДАННЯ КОБЗАРЯ
За життя Тараса Шевченка, як відомо, з’явилося лише кілька видань його творів: «Кобзар» 1840 і 1860 років, «Гайдамаки» 1841 р., «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 р., що складався, по суті, з передруку першого видання «Кобзаря», зброшурованого разом із нерозпроданими примірниками поеми «Гайдамаки» 1841 р. (сам Шевченко ніколи цю публікацію до уваги не брав), «Тризна» 1844 р., «Гамалія» того самого року, кілька книжок-«метеликів» 1860 р. в серії «Сільська бібліотека» і «Букварь южнорусский» 1861 р. От, власне, майже все.
НАБІРНИК НЕ ЗНАВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Було ще одне видання, здійснене без участі автора і, найімовірніше, спершу без його відома. Йдеться про збірочку 1859 р. «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки» (саме так в оригіналі), видрукувану, як значилося на обкладинці, в Лейпцизі, а насправді — в розташованому неподалік містечку Наумбург. Нещодавно державне спеціалізоване видавництво «Либідь» випустило новий репринтний передрук видання.
Це не перше фототипічне відтворення збірки. Ще 1937 р. до сторіччя від дня смерті О. Пушкіна, що бучно відзначали в СРСР, у Харкові підготували фототипічне видання, але з дефектного примірника, в якому бракувало кількох останніх сторінок, не було відтворено й обкладинки. Щоправда, і це перевидання в синій палітурці під оксамит нині є бібліографічною рідкістю. Скажімо, в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України воно зберігається у відділі рідкісної книги.
Згодом у новому наборі до сторіччя появи збірку заходами Я. Рудницького двічі перевидано 1959 р. у Вінніпезі (спершу лише тексти поезій Шевченка паралельно за сучасними на той момент виданнями, вдруге — повністю всю збірку). 1990 року побачило світ київське видання із супровідною статтею покійного нині видатного шевченкознавця Василя Бородіна.
Широкому загалу згадана збірка, на жаль, відома мало. Це й не дивно. Тривалий час вона вважалася макулатурою, що радше дискредитувала поета, ніж пропагувала його творчість. Якщо говорити про вірші Пушкіна, то їх тут опубліковано чотири, тоді як три — безпідставно йому приписано. Крім того, поезії Шевченка надруковано з такою кількістю помилок, що подекуди перекручено їх зміст (набірник не знав української мови). Усе це не сприяло текстологічному авторитету першої позацензурної публікації Шевченка.
ПРО НАМІРИ ПОЕТА ДОПОВІДАЛИ ЦАРЕВІ
Історію появи лейпцизького видання остаточно не з’ясовано, однак тепер принаймні реконструйовано з високим ступенем ймовірності головні її моменти. 18 жовтня 1858 р. Шевченко повідомив начальника Третього відділу В. Долгорукова про намір І. Головіна надрукувати за кордоном його твори. Поет намагався довести, що не передавав йому своїх поезій і видання готується без його участі. А вже наступного дня В. Долгоруков поспішив доповісти про це цареві, реакція якого документально не зафіксована. Навряд чи він був дуже втішений такою новиною. Незабаром Шевченко почав клопотатися про скасування заборони на видання своїх творів. Ця справа, як знаємо, розтяглася надовго. Зрештою, йому дозволили опублікувати лише раніше друковані вірші. Це і був «Кобзар» 1860 р., хоч він хотів назвати збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (саме так!). Отже, мав бути і том другий…
Науковці нині сходяться на думці, що ініціатором закордонного видання був радше Пантелеймон Куліш. Про це свідчать деякі побічні дані: перебування Куліша у 1858 р. за кордоном, особливості правопису — навіть після редагування збереглися специфічні риси «кулішівки», згадки у листуванні Куліша тощо. Не всі дослідники приймають таку версію. Свого часу участь Куліша у виданні наполегливо заперечував І. Огієнко, однак його аргументація виявилася малопереконливою.
Лейпцизька збірка (восьмий том серії «Русская библиотека») містить шість творів Шевченка: «Кавказ», «Холодний Яр», «Думка» («Як умру, то поховайте…») — вірш відомий тепер за редакційною назвою «Заповіт», «Розрита могила», «Думка» (авторська назва «Гоголю»), послання «І мертвим, і живим…» Звернімо увагу, що це найбільш гострополітичні твори Шевченка періоду «трьох літ», про їх публікацію у царській Росії годі було й думати. Куліш, утім, вилучив деякі особливо небезпечні, зокрема антирелігійні, рядки і вирази. Не надруковано й «комедії» «Сон», що узгоджується з висловленою в листі Куліша до Шевченка від 20 січня 1858 р. думкою про те, що «не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька, ждучи від сина якого б ні було добра». Мабуть, йому ж належить і примітка до Шевченкових віршів, на яку посилається упорядник І. Головін: «Следующие стихотворения были нам присланы на малороссийском языке с примечанием, что стихи Шавченки — выражение всеобщих, накипевших слез, не он плачет о Украйне — она сама плачет его голосом».
Цінність збірки полягає в тому, що це перша публікація позацензурних поезій Шевченка — іншої можливості (хіба що в рукописах) ознайомитися з ними в тодішніх читачів не було. Репринтне видання лейпцизької збірки, зрозуміло, незамінне для професійних текстологів-шевченкознавців, яким потрібно достеменно знати графіку текстів, варіанти кожного рядка, виразу, слова, правописні особливості всіх прижиттєвих публікацій поета включаючи періодику тощо. Водночас широкому загалу воно дає змогу наблизитися до Шевченкової творчості, відчути першодрук на доторк.
Олександр БОРОНЬ,
старший науковий співробітник
Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка