ВИШИВАНКА ДО ЛИЦЯ ОДЕСІ-МАМІ

0
872

25 травня в української громади Одеси був мегапозитивний день. З ініціативи голови  одеської філії молодіжного об’єднання «Остання  барикада» та місцевого комітету захисту української мови, просвітянки Наталії Михайленко вона через соціальну мережу Інтернету влаштувала мегамарш у вишиванках. На відміну від торішнього, він був удвічі кращим і масовішим. Опівдні близько трьохсот чоловік зібралися біля колонади Воронцовського палацу, аби своєю участю сприяти піднесенню патріотизму серед молоді, вихованню високих естетичних смаків, популяризувати  національне вбрання, підтримати народні традиції. Зробивши головний наголос на просвітницькій місії своєї акції, учасники відмовились від використання партійної символіки.
«Свободівців» цього разу можна було пізнати хіба що за значками з написом: «Слава Україні! Героям слава!». Але ж нині кожна масова акція є політичною. Тож не випадково доволі численна група студентів видрукувала на невеличких паперових стрічках і тримала в руках гасла: «Табачника геть!», «Інформаційна війна на знищення української мови триває. Купуючи журнал, книгу газету російською мовою, ти вбиваєш українську!», «Розмовляй українською! Годі боятися бути самим собою». До речі, всі учасники спілкувалися виключно державною мовою. Навіть дворічна Марійка Кудренко, яка прийшла на свято вишиванки разом з матусею Іриною, отримавши від мене особисто шоколадку як приз наймолодшій учасниці акції, відповіла: «Дякую». 
На марш зібралися друзі й однодумці, люди різного віку, прийшли родинами, молодіжними гуртами. Більшість була знайома між собою за попередніми патріотичними акціями, через онлайн-спілкування, вони швидко потоваришували з новачками. Перед початком маршу, доки всі слухали бандуриста, співали народні пісні, розпитую в учасників, що означає для них вишиванка. У відповідь почув, що це наша гордість та краса, велике культурне надбання народу, його лице. Дехто з літніх жінок, які вже виготовили не одну сорочку-вишиванку, мені пояснювали, сама українська вишивка – це «молитва без слів», а вишиванка – оберіг людини. Вона символізує здоров’я, красу, щасну  долю, родову пам’ять, порядність, чесність, любов. А дівчата з аматорського театру «Балаганчик» навіть прочитали мені свій улюблений вірш тернополянина Василя Дерія «Одягнімо, друже, вишиванки», який закінчується словами: «Одягнімо вишиванки, друже,
хай побачить українців світ — молодих, відважних, дужих, у єднанні на сто тисяч літ».
Перед початком ходи учасники розгорнули державний прапор 6 на 12 метрів і проспівали державний гімн, а потім вирушили Приморським бульваром до міськради, далі – до славнозвісної Одеської опери, а потім Дерибасівською попрямували в міський сад. Тут біля фонтана свято завершувалося концертом. Заспівувачами його став багаторазовий переможець міжнародних фестивалів та конкурсів дитячий фольклорний ансамбль «Цвітень» (художній керівник Олена Плешакова). Юні виконавиці не просто співали, а грали кожну пісню. А коли вони заспівали «Ти моя Україна, і до тебе я лину», то до них приєдналися всі присутні на концерті.
Далі виступав ансамбль народних інструментів «Веселі хлопці», який теж удостоєний багатьох почесних відзнак на творчих турнірах. У його складі бандурист Павло Ровенко, акордеоніст Олексій Хіневич та Віктор Фердей (домра). Та найбільшим успіхом користувалися учасники аматорського театру «Балаганчик», який очолює заслужений працівник культури України Надія Хохлова. Колектив виконав музично-драматичну композицію на тексти Тараса Шевченка. Кілька днів тому, на ХХІІ всеукраїнському шевченківському конкурсі читців, за цю роботу театр був удостоєний звання лауреата першого ступеня. Завершили аматори композицію власними словами, що прозвучали, як клятва юні: «А ми Тарасові нащадки онукам Україну збережем!»
Коли на завершення концерту, який підготувала громадська організація Інтелектуальний форум, розпочав виступ український рок-гурт «КіМ» (Кирило і Мефодій), молодь стала водити хороводи й танцювати під його запальні мелодії. А я разом з іншими підійшов до Наталії Михайленко та її сестри й помічниці, журналістки Ганни, аби привітати їх з успіхом нинішньої акції. Від них же довідався й про те, що залишилося, як мовиться, за кадром. Виявляється, що сестри за доброю порадою голови Овідіопольської «Просвіти» Сергія Агеєнка вирішили залучити до вишиванкового маршу українську спільноту світу. На їхні численні листи-звернення відгукнулися українці Англії, Андорри, Іспанії, Казахстану, Мозамбіку, Польщі, Росії, Португалії та Словенії. Від багатьох з них вже надійшли відео й фотозвіти про подібні вишиванкові марші у своїх країнах. Відповідаючи на наші привітання, сестри запевнили, що третій мегамарш у вишиванках буде втричі масштабнішим. А ще вони палко підтримують ініціативу свого львівського колеги, голови громадської організації «Завжди вірні» Тараса Павліва, який запропонував запровадити в Україні «Народний день вишиванки». Впевнений, що Південна Пальміра і тут буде серед перших, адже Одеса-мама вже переконалася, що українська сорочка-вишиванка їй до лиця.
Сергій ГОРИЦВІТ,
м.Одеса