Українська нація – одна з наймузикальніших. Це визнав світ. Давніми нашими музичними інструментами вважаються кобза, бандура, сопілка. А згодом з’явилася скрипка. В Україні цей інструмент почав поширюватися, починаючи з 17 століття, але відразу став улюбленим. Бо скрипка співає і плаче, немов дитина. Ця любов знайшла своє відображення в українському фольклорі. Пригадаймо хоча б народні пісні «Скрипка би не грала, якби не той смичок», «На вулиці скрипка – бас», «Скрипка грає, голос має» та ряд інших.
Справжню скрипку, виготовлену майстром-професіоналом, роздобути нелегко, до того ж вона недешева. Тому народні музиканти-самоуки почали самі робити ці дивовижні інструменти. В Буковинських Карпатах досі є чимало умільців, які виготовляють скрипки, й гуцули залюбки грають на них на весіллях та на клубних сценах.
Але зробити скрипку вищого класу складно. Це я добре знаю, бо сам упродовж тридцяти років намагаюся розвідати таємниці виготовлення цієї «цариці музики». Насамперед необхідно знайти відповідну деревину, за якою, буває, треба десятки кілометрів ходити пішки лісами. Потім – висушити ту деревину за спеціальною технологією. А далі – обробити своїми руками, підібрати відповідний клей, лак…
Однак, найголовніше – вкласти у ту роботу свою душу, щоб вона потім заспівала дивовижним голосом скрипки. Спеціалісти кажуть, що мені це вдається. На моїх інструментах грають провідні музиканти в Німеччині, Іспанії, Росії, Ізраїлі, Канаді. Не так давно я отримав схвального листа від ректора консерваторії з італійського міста Неаполя.
Усенародна любов до цього диво-інструмента не вмирає в Україні й сьогодні, особливо – серед молоді. Багато учнів дитячих музичних шкіл мають бажання навчатися саме по класу скрипки. Але на чому вони грають? Здебільшого на фабричних інструментах, виготовлених на конвейєрі, покритих меблевим лаком. Або на фанерних китайського виробництва.
Ті скрипки гарні на вигляд, але про якийсь нормальний звук годі говорити. То швидше яскраві іграшки, аніж нормальні музичні інструменти. Це сьогодні є великою проблемою. Адже в Україні безліч музичних шкіл, яких держава не може забезпечити високоякісними інструментами.
Отож, я вирішив узяти шефство над учнями-скрипалями дитячої музичної школи імені Володимира Івасюка, що в місті Кіцмані Чернівецької області. Для початку безкоштовно відремонтував та відреставрував вісім шкільних дитячих скрипок, щоб хоч трохи поліпшити тембральні властивості інструмента. А для особливо обдарованих дітей виготовив і подарував кілька нових скрипок – «половинок» та «четвертинок». Буду й надалі опікуватися цією школою та її учнями-скрипалями.
Звертаюся до всіх скрипкових майстрів Буковини з проханням звернути увагу на музичні школи свого села, селища, міста, краю. Візьмімо над ними постійне шефство, допоможімо забезпечити юних скрипалів добрими музичними інструментами.
Так роблять у багатьох державах світу. 1989 року я був на Міжнародному конкурсі скрипкових майстрів у Москві. До нас звернулися представники Німеччини з проханням виготовити для них 150 дитячих скрипочок. Німці ще в другій половині минулого століття дбали про своїх юних музикантів, що згодом стануть культурною елітою нації. Думаю, що настала пора й нам, українцям, про це потурбуватися.
Знаю, що вчинити так непросто. Адже, як відомо, виготовити дитячу скрипочку й досягти високого рівня її звучання набагато складніше, ніж у «дорослій» скрипці. Але справа ця вдячна і надзвичайно потрібна. Якщо хочемо мати українських Паганіні, Ойстрахів, нових Которовичів.
Серед майстрів-віртуозів побутує вислів: грає не музикант, а скрипка. Нехай ніжно, трепетно і бентежно звучать наші скрипки у вправних руках талановитих українських виконавців, розповсюджуючи славу про рідну землю, нездоланний і талановитий український народ – одну з наймузикальніших націй у світі.
Чекаю відгуків на адресу:
Моргоч Орест Миколайович, вул.Незалежності, 32, кв. 6, м.Кіцмань, Чернівецька обл. 59300 Тел. 099-07-01-756.
Орест МОРГОЧ,
скрипковий майстер, просвітянин 40-х років.
