Упродовж трьох днів (минулих п’ятниці, суботи та неділі) славну дату — 1025-річчя Хрещення Руси-України — святкувала Українська греко-католицька церква, одна з традиційних церков українського народу. Свято було велелюдне, яскраве і величне, а водночас — життєствердне, радісне й веселе. Варто, либонь, нагадати коротенько, що являє собою УГКЦ.
Церква ця постала на теренах Київської митрополії внаслідок укладення Берестейської унії 1596 року з Апостольським престолом у Римі — як намагання Церкви в Україні відстояти свою правову та обрядову індивідуальність. Назву закріплено указом імператриці Марії-Терезії наприкінці ХVІІІ століття. УГКЦ сприяла збереженню національної ідентичності українців — мови, культури, традицій, формуванню національної інтелігенції, розвиткові національної економіки. Формально, з порушенням канонічного права, УГКЦ було ліквідовано на Львівському соборі 1946 року, духовенство та вірні зазнали у 1940-1980-х роках переслідувань, багато їх загинуло. Досі ведуться беатифікаційні та канонізаційні процеси подвижників та мучеників. Катакомбний (підпільний) період існування УГКЦ в межах Радсоюзу тривав до 1989 року (за кордоном вона діяла у структурах Української католицької церкви). Від 1991 року легалізована, керівництво перебуває в Україні.
У дні святкування 1025-ї річниці Хрещення Руси-України відбулася достоту історична подія — освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві, на лівому березі Дніпра. Рішення про його спорудження ухвалив Синод єпископів УГКЦ 2002 року. 
Проект розробив у традиціях сучасного церковного зодчества архітектор Микола Левчук. Будівництво велося на пожертви вірних — і духовенства, і мирян. Разом з адміністративною будівлею собор утворює Патріарший центр площею 1,72 гектара, висота у найвищій точці — 64 метри (як 16-поверховий будинок!).
27 жовтня 2002 року з участю тодішнього Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Любомира Гузара освятили наріжний камінь. Відтоді богослужіння правилися в тимчасовій молитовній каплиці. У жовтні 2004 року освячено і встановлено на бані п’ять хрестів. 21 серпня 2005 року на площі біля храму відбулися урочистості з нагоди перенесення осідку Глави Церкви зі Львова до Києва. А 19 січня 2006 року в підвальній частині храму відправлено першу Божественну Літургію. 27 березня 2011 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася інтронізація новообраного Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука.
І от — освячення. Відповідно до приписів Церкви, слід було спорудити нерухомий жертовник — престол. Його виготовили з білого карарського мармуру (як і підлогу у святилищі та в залі храму). Кошти для цього дало Згромадження сестер святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії в Канаді. Над входом у собор — мозаїчна ікона Ісуса Христа. А головний дзвін носитиме ім’я архістратига Божого Михаїла. Вага чудового дзвону — чотири тонни, виготовлено з мідного сплаву і куплено на пожертви. У храмі передбачено зовнішнє освітлення — 60 прожекторів, які вмикатимуться темної пори. А от подвір’я так і не встигли поки що викласти бруківкою — не стачило коштів.
Програма святкувань була вельми широка. Екскурсії по Києву та інших містах України, виставки «Патріарх Йосиф Сліпий» та «Папа і Україна», всеукраїнський з’їзд спільнот «Матері в молитві», освітній форум «Християнські цінності в освіті. Виклики та перспективи», урочиста академія в Палаці мистецтв «Україна», духовно-мистецькі дійства (Подіум біля Патріаршого собору) тощо.
Певна річ, кульмінацією свята стали власне релігійні заходи — всенічна з чином освячення собору, нічні чування (бдіння), урочистий процесійний хід, молебень до святого рівноапостольного князя Володимира на Володимирській гірці. А в неділю — Архієрейська Літургія в соборі.
Особливість нинішніх урочистостей та, що участь у них брали всі члени Синоду єпископів УГКЦ — понад 50 владик, представники інших Церков. Були папські легати й нунції, члени Всеукраїнської ради церков і церковних організацій, дипломати, представники влади. І звісно ж — прочани, десятки тисяч прочан (за різними оцінками, від 30 до 50 тисяч). Прибули святі отці й миряни з країн Європи й Америки, Австралії, Казахстану, Росії, з деяких африканських країн — одне слово, звідусіль, де живуть греко-католики, а це — увесь світ! Привітання надіслав Папа Римський Франциск.
У мармуровому престолі, сказав Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, уміщено часточки мощей апостолів Петра і Павла, 
Андрія Первозваного, Римських Пап Климента і Мартина (їхні життя і діяльність були пов’язані з Руссю-Україною), святого Йосафата, який поєднав Римську Церкву з Київським Престолом, інших канонізованих осіб.
А після Літургії та причащання Блаженніший Святослав виголосив казання — пройняте любов’ю до Бога і людей, сповнене щирого прагнення до миру й злагоди. «Собор, — сказав Блаженніший, — є знаком присутності між нами Воскреслого Христа, і мудрість тут собі збудувала дім. Щасливий є народ, чий Бог — Господь, Який обрав його собі у спадкоємці». Ой, як хочеться, щоби більшало в Україні отаких «домів мудрості» — незалежно від конфесійної приналежності, щоби мудрість у найширшому сенсі знаходила шлях до якомога більшого числа людських сердець і душ!..
Потім святили воду на березі Дніпра і поновлювали хресні обітниці (ті, хто до цього приготувався). Учора ж, у день Преображення 
Господнього, знову правилася Божественна Літургія, і Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав у Патріаршому соборі Воскресіння Христового освячував плоди землі й благословляв вірних на служіння Богові й людям, на труди в ім’я Церкви Божої і Вітчизни нашої Богоспасенної — України.
От і все, що дозволяє газетна площа сказати про чудову історичну подію. Лише додам отаке: знову підтверджено, що 1025-річчя Хрещення Руси-України — свято всіх християн, а не однієї якоїсь конфесії, як то намагалися й намагаються подати зверхники РПЦ. І Україна — не Московія в усіх сенсах, у церковному — також. Тож нехай допоможе нам Бог, добрі люди, у добрих боговгодних діяннях.
Сергій СКОРОБАГАТЬКО
