ЗЕМНЕ ЖИТТЯ СИНА БОЖОГО

0
465

zemne1_270„Сотворив Бог людину за образом своїм” (Буття,1:27). Щоб нагадати нам про це й показати на власному прикладі, як треба гідно прожити земне життя та заслужити цим спасіння своїх душ, жив серед нас і прийняв мученицьку смерть за гріхи наші Син Бога й земної жінки.

Щоб вберегти правду про це земне життя Христа від можливих вигадок, церква визнає його „біографією” лише канонічні Євангелія Нового Заповіту й не схвалює нетеологічні інтерпретації Його образу. У тому числі популярні серед віруючих твори з однаковою назвою членів Французької академії Ернеста Ренана і Франсуа Моріака „Життя Ісуса”.

Однак дозволила ж Українська греко-католицька церква своїм вірним не надто ревно дотримуватися посту на тій підставі, що вони також пережили свою Голгофу!..

Мабуть, так само навряд чи може бути гріховним і прагнення всіх тих, кого упродовж більше 70 років примушували вислуховувати односторонні заперечення самого існування Христа, втамувати свій голод пізнання Христа не лише Новим Заповітом. Адже доволі нетривіальні абстрагування від деяких надто скупих фактів Євангелій про земне життя Христа таких майстрів красного письменства, як, наприклад, нобелівський лауреат Моріак, також здатні допомогти нам повніше пізнати слова, вчинки й саму місію Сина Божого.

Моріак наближує нас до Христа вже першими рядками „Життя Ісуса”: „У правління кесаря Тиберія в Назареті жив тесля Ієшуа, син Йосифа й Марії”. Тоді, як лише Євангелія від Матвія (13:55) та Марка (6:3) ніби між іншим стисло згадують про земне ремесло Ісуса. Між тим, свою проповідницьку й чудотворницьку діяльність Син Божий розпочав щойно 30-річним. Цю по суті проігноровану Євангеліями обставину Моріак вважає чи не найголовнішою для його особистого сприймання Христа: „Лише тому, що Бог вторгся в людство й у певний момент історії, у відомій точці земної кулі Людина в плоті й крові вимовила певні слова і здійснила певні вчинки, – я став на коліна.

Перш ніж ми дізналися, що Він – Бог, у певну епоху, досить близьку нам за часом, явився Хтось, певна Людина, яка мала Батьківщину й належала до певного племені; Людина – одна з багатьох, настільки схожа на оточуючих Його одинадцять бідняків, що знадобився поцілунок Юди, щоб взнати Його, відрізнити від них. Ця проста людина із Галілеї – виходець із дуже бідної сім’ї, яка до того ж сміється над Ним і вважає Його божевільним”.

Яким би не було наше загальне враження від „Життя Ісуса” Е.Ренана, проте й він здатний наштовхнути нас на певні висновки. Наприклад, „Бог Ісуса не той грізний владика, який нас убиває, коли йому заманеться, проклинає, коли йому заманеться, рятує, коли йому заманеться. Бог Ісуса – наш Отець”. З ним, до речі, погоджується й Моріак: „Якщо б Христос не сказав: „Отче наш…” – я б ніколи не відчув того синовнього почуття; таке звернення ніколи б не народилося й не прозвучало б із моїх уст”.

Збагаченню наших знань про Христа сприяють не лише письменники, а й фахівці з історії, лінгвістики й навіть астрономії. Адже спростовувати Святе Письмо „наукові атеїсти” змушені були в „одному пакеті” із свідченнями про земне життя Сина Божого в нехристиянських історичних джерелах. Заперечити реальність Христа вони намагалися, значно відсунувши в часі дати написання Євангелій. Мовляв, творили їх не „за свіжими слідами” діянь Христа, а отже, й не конкретні очевидці Його земного життя та їхні учні, а народна, тобто міфологічна творчість наступних після них поколінь.

Однак давньоримський письменник Светоній писав у „Житті дванадцяти цезарів”, що „підбурюваних Христом бунтарів” проганяв з Рима ще імператор Клавдій, який правив у 41-54 роках. А його співвітчизник Тацит згадав Христа, розповідаючи в „Анналах” про переслідування християн у 64 році. Проте і йому, і Светонію відмовили в праві згадувати Христа на тій підставі, що, оскільки вони не вірили в Сина Божого й вороже реагували на християн, то їм, отже, аж ніяк невигідно було сприяти Його популярності…

Повторюючи це з року в рік із впертістю, вартою кращого застосування, атеїсти „забували” нам при цьому додавати, що ймовірність згадування Христа Светонієм і Тацитом давно вже підтверджена на Заході „реабілітацією” ще одного нехристиянського джерела про життя Ісуса – закінчену в 90-ті роки I століття „Іудейську війну” Йосифа Флавія. Згадку у ній про Христа атеїсти оголосили вигадкою давньоукраїнських переписувачів ХI-ХII століть на тій підставі, що фрагменту, в якому йдеться про Христа, нібито нема в оригіналі твору Йосифа Флавія.

Проте вони продовжували звинувачувати наших земляків у фальсифікації навіть після того, як 1911 року в монастирі святої Катерини на Синаї був знайдений рукопис „Всесвітньої історії” єгипетського єпископа Агапія, який майже дослівно процитував той самий фрагмент Йосифа Флавія …

Проігнорували атеїсти й відкриття лінгвістів, які, зокрема, з’ясували, що ім’я Ісус – це зменшена форма імені Єгошуа, що означає в перекладі з єврейської „Яхве є спасіння”, „Бог-спаситель”. Контрольовані матеріалістами періодичні видання замовчували й той факт, що англійський астроном Колін Д.Хамфріз обчислив дату появи над земним небосхилом Вифлеємської зірки. За його підрахунками, вона сповістила про Різдво Христове, а отже, і про народження Ісуса не за вісім днів до 1 року нашої ери, а у 5 році перед Різдвом Христовим.

А неточну, за підрахунками істориків та астрономів, проте офіційно прийняту й нині дату народження Ісуса встановив ще на замовлення Папи Римського (в 523-526 роках) Іоанна I чернець монастиря святого Анастасія в Римі Діонізій Менший. До речі, не виключено, що цей засновник літочислення від Різдва Христового був нашим земляком, бо походив він із „віддалених місць на північ від Дунаю” (Амброджо Доніні, „Біля джерел християнства”), тому римляни й прозвали його скіфом.

Днем Різдва Христового він запропонував вважати 25 грудня 753 року від заснування Риму, а літочислення „від Різдва Христового” розпочав з восьмого дня життя Ісуса – 1 січня 754 року від заснування Риму, посилаючись на Євангеліє від Луки, де сказано, що Ісус народився в часи Августа. Та при цьому Діонізій загубив кілька років правління Августа – чотири чи п’ять, якщо не всі шість, бо розпочав своє літочислення не з нульового року, а, як вважає доктор Болеслав Беднарек із Вроцлавського університету, з першого.

До того ж Діонізій не знав, вочевидь, і того, що цар Юдеї Ірод, під час правління якого народився, згідно з Євангелієм від Матвія, Христос, помер у 4 році до Різдва Христового.