ЯРМО ЗАМІСТЬ РЯТУВАЛЬНОГО КРУГА

0
461

Чи буде підписана (чи ні) Угода про асоціацію з Євросоюзом, за будь-якого варіанта українцям нині доводиться «перелопачувати» чимало суперечливої пропагандистської інформації. «Тісна співпраця з ЄС — катастрофа, натомість вступ у Митний союз — порятунок для України», — твердять представники громадської організації «Український вибір». «На вашу країну після підписання Угоди про асоціацію з ЄС впаде манна небесна», — переконують західні пропагандисти. Чого ж насправді чекати від вибору, який постав перед державою?
МОЖЕ, КРАЩЕ СИНИЦЯ?
Почнемо з Митного союзу. Що нас приваблює в ньому, а що відлякує? Це економічне об’єднання буде природним, можна сказати, братнім, бо населення країн МС дуже близьке нам за менталітетом, переконують прихильники євразійської інтеграції. Пояснюють це і спільними 70 роками історії, і тим, що понад 20 мільйонів громадян Росії — українці з походження, багато наших єдинокровних братів живе і в Білорусі та Казахстані. У свою чергу, серед громадян України — близько 10 мільйонів росіян. Треба також враховувати територію — 26 млн. кв. км (це 15% земної суші!) і ринок з 215 мільйонами споживачів. Цим величезним простором вільно рухатимуться товари, капітали, робоча сила.
А що означає для нашої економіки одержувати газ не по 420 доларів за тисячу кубометрів, а по 165 чи хай і по 350? Завдяки дешевшому блакитному паливу зможемо вдвічі знизити собівартість наших основних експортних товарів — металу, міндобрив і зерна — та підвищити їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, твердять пропагандисти МС. Три країни — Казахстан, Росія, Україна — створять потужне зернове об’єднання (пул), яке робитиме погоду на світовому ринку. Крім цього, з Росією у нас підписано 23 спільні науково-виробничі програми на 56 млрд. дол., на які вона готова виділити гроші, бо сама в них зацікавлена. Йдеться про реалізацію сумісних інноваційних розробок у сфері космосу, авіації, суднобудування, енергетики, оборонно-промислового комплексу. Маємо унікальні проекти щодо виробництва ракетоносіїв, танків, літаків, морських та річкових суден. Якщо протягом року-півтора їх не реалізувати, вони стануть нікому не потрібні, а ми втратимо шанс потрапити до кола високотехнологічних держав світу. До речі, останнім конкурент не потрібен, а тому вони робитимуть усе для перетворення України на сировинний придаток ЄС або інших країн. Вони продаватимуть нам продукцію з високою доданою вартістю, а від нас чекають зерно, ріпак, руду та іншу сировину. В такій ролі нам нічого не світить, переконують симпатики євразійської інтеграції.
На країни — члени Митного союзу припадає 25% світових запасів природного газу, 9% — нафти, 11% — експорту сировини на планеті. Зовнішній товарообіг країн — членів цього союзу з третіми країнами торік становив 939,3 млрд. дол., а товарообіг з Україною, за різними джерелами, від 58,5 до 63 млрд. дол. Тобто повна чи часткова втрата величезного ринку під боком може обернутися катастрофою для нашої економіки, тим часом як ще не відомо, наскільки відкритим для українських товарів буде ринок ЄС та як позначиться товаропотік із Європи на економічній ситуації в нашій країні. І де взяти понад сто мільярдів доларів для приведення української економіки у відповідність до стандартів ЄС? Зрештою, чи варто пхатись у євроспільноту, яка, за деякими прогнозами, перебуває на межі розвалу, підточувана внутрішніми протиріччями та фінансовою кризою, тоді як Митний союз — нібито в чудовій економічній формі, що гарантує його учасникам розквіт? «То, може, краще російська синиця в руках, ніж європейський журавель у небі?» — запитують ті, хто сумнівається у євроінтеграційному виборі України.
Спробуймо відповісти на ці запитання, можливо, побивши козирі Митного союзу.
СИЛА ВНУТРІШНІХ ПРОТИРІЧ
Останнім часом, ніби шило з мішка, витикаються внутрішні протиріччя між членами Митного союзу. Якщо раніше тільки президент Білорусі Олександр Лукашенко дозволяв собі різкі випади у бік цього об’єднання, то на останньому саміті СНД у Мінську ми почули і обурений голос глави Казахстану Нурсултана Назарбаєва, який поскаржився на те, що на шляху казахстанських товарів до російського ринку натикують забагато рогаток. Загалом ряд спостерігачів відзначає, що громадяни Казахстану стали критичніше ставитися до участі держави у Митному союзі, що, вочевидь, є реакцією на зміну позицій щодо цього об’єднання глави держави та уряду. «Ми створюємо в рамках Митного союзу єдиний наднаціональний орган, як мені пояснили у Москві. Ну і де тут захист наших національних інтересів?! До створення Митного союзу Казахстан мав певні ціни на споживчі товари — зараз вони зросли. Населення запитує: а навіщо нам Митний союз, якщо ціни на товари піднімаються? А тут на місці ми нічого не можемо вирішити, тому що всі відповідальні органи — у Москві», — якось нарікав прем’єр-міністр Казахстану Кайрат Келімбетов.
Стало відомо про створення в цій країні групи, що ініціює проведення всенародного референдуму, на якому має вирішитися питання подальшої участі у Митному союзі. В цьому громадському органі є опозиційно налаштовані представники з усіх 14 областей країни. Відповідні документи вже передано до Центральної виборчої комісії, котра повинна призначити референдум. Ніхто не сумнівається: ініціатива насправді належить офіційній Астані, яка, ймовірно, хоче використати цей захід як інструмент тиску на Москву або як вихід із глухого кута, в якому може опинитися незабаром Митний союз. Варто нагадати, що під час останнього візиту до турецької столиці Нурсултан Назарбаєв висловився «за» створення Тюркського союзу, який об’єднуватиме всі тюркські народи від Середземного моря до Сибіру.
Ця позиція казахстанського лідера явно суперечить планам Москви щодо євразійського об’єднання. Виходить, не все гаразд у митному царстві, яке будує Путін? Це має насторожити і змусити пильніше придивитися до стосунків між членами утворення: чи не будуються вони за схемою «метрополія (Росія) плюс колонії (всі інші країни)»? Ще одне запитання: наскільки ефективна економічна модель, на якій ґрунтується Митний союз?
ХОДІННЯ ПО КОЛУ
— Якщо ми прагнемо бути серед високорозвинених цивілізованих держав, то не можемо об’єднуватися з тими, економіка яких побудована не на ринкових засадах, бо ж знаємо, що за вказівкою Путіна чи Лукашенка застосовуються санкції до господарських об’єктів, розподіляються фінансові ресурси тощо, — вважає екс-міністр економіки України Володимир Лановий.
На його думку, приєднання до Митного союзу нічого не дасть Україні з точки зору підвищення економічного потенціалу. Злиття ринків передбачає збільшення експорту відповідних країн, проте Росія не планує зниження імпортних тарифів, залишаючи їх дуже високими. В той же час вона обмежує й експорт, установлюючи платежі на більш ніж 100 товарних позицій: ліс, худобу, м’ясо, рибу, нафту, газ, руду, вугілля, тобто це модель, за якою взаємовідносини кількох національних економік розширятися не можуть.
Є ще один аспект — регулювання валютних потоків, звертає увагу експерт. На кордоні Митного союзу справлятимуться різного типу платежі, які розподілятимуться в певних пропорціях між усіма суб’єктами об’єднання, але є підстави думати, що левову частку цих надходжень одержуватиме Росія. Кордони Російської Федерації фактично будуть перенесені на наші зовнішні рубежі. Російські правила гри і економічні порядки поширяться й на територію України. Таким чином, повернемось до планової, централізованої моделі управління, яка обмежує інновації, бо пригнічує їхнього носія — підприємництво. Отже, за такої моделі економіка країни не здатна оновлюватися, структурно змінюватися, а галузі — прогресивно розвиватися, бо держава будуватиме трубопроводи та інші інфраструктурні об’єкти, але не зможе здійснювати інновації у виробництві, торгівлі, інформатиці та на решті ділянок. Якщо економіка ЄС завдяки інноваціям і підприємницькій ініціативі виходить на новий рівень, то російська модель приречена на ходіння по колу. Через що вибір на користь Митного союзу, на переконання В. Ланового, буде невдалий з точки зору економічних перспектив України.
Чи вистачає аргументів, які побили б козирі Митного союзу? Наче малувато. Бо схожість менталітетів, спільна історія, добрі стосунки зі слов’янськими та іншими народами, дешевий газ, обширний ринок і справді величезні цінності, якими ми не можемо легковажити. Утім, буває й так, що деякі аспекти переважують найвагоміші аргументи. Узяти хоча б такий. Чому, ловлячи Україну в обійми Митного союзу, Москва абсолютно ігнорує фактор національної гідності, об яку вона останнім часом дуже часто витирає ноги? Згадаймо, яке обурення в суспільстві викликали щорічні російсько-українські газові конфлікти, торговельні війни, зухвалі заяви радника президента РФ із питань регіональної та економічної інтеграції Сергія Глазьєва… Цілком очевидно, що Росія будує навіть не новий СРСР, а відтворює царську імперію, в якій Україні відведена роль васала. Як бути з такою перспективою? Хіба на це можна погодитися?
Олександр КАРПЕНКО