Сьогодні, 28 липня (15 липня за старим стилем), — День пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира, Хрестителя Руси-України. Крім того, нинішнього року відзначаємо ще й 1001 рік від дня його упокоєння.
Народився Володимир, імовірно, 963 року (деякі дослідники називають інші дати, але з невеликою відмінністю). Батьком його був князь Святослав Ігорович, а матір’ю… Точно не сказати. У деяких джерелах нею названо наложницю Святослава деревлянську княжну Малушу, ключницю княгині Ольги (знов-таки, і щодо походження та справжнього імені Малуші існують різні думки). Таким чином, Володимир був позашлюбним сином Святослава. Але в язичників соціальне походження тоді визначалося за батьком, а династичні права таких дітей не обмежувались.
Юні роки Володимира минали під наглядом і впливом бабусі, княгині Ольги, яка була християнкою. Виховував же хлопця брат матері язичник Добриня. Згодом Володимир, який уже князював у Новгороді, взяв активну участь у міжусобній війні, здобув Київ, перемігши старшого брата Ярополка, і став князем Київським. Потім завоював Галичину, підкорив в’ятичів, ущент розгромив печенігів, ходив походом і в інші краї. Держава його простяглася від Балтійського моря до ріки Буг. І залишався Володимир язичником. На Київських горах поставив ідолів шести головних божеств — Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та богині Мокоші, яким приносилися жертви, в тому числі людські. Вдачу мав неоднозначну. Ось як говорить літопис: «Був же Володимир пойнятий хтивістю, і були в нього жони, а наложниць 300 у Вишгороді, ще стільки ж у Білгороді, а у Берестові 200. І був він невситимий до блуду, приводив до себе заміжніх жінок і розбещував дівчат». Утім, такі тоді панували звичаї, а багатоженство і позашлюбні діти за гріх не вважалися.
На той час християнство вже проникло в Київську Русь. І Володимир засумнівався в істинності віри, котру досі так палко обстоював. Є оповідка (чи то бувальщина, чи легенда), що дізнавшися про намір великого князя Київського змінити віру, до нього приходили проповідники з різних країн: від булгарів-мусульман, німців (західних християн), юдеїв та від східних християн із Візантії. Найбільше сподобалася Володимирові православна грецька віра. Візантійський проповідник показав князеві картину Страшного суду. «Добре праведникам, що праворуч, горе ж грішникам, що ліворуч!» — зітхнув Володимир. І почув у відповідь: «Хрестися — і ти будеш у раю з першими». А ще зберіг літопис слова, мовлені князем єврейським проповідникам. «Де ваша земля?» — запитав. «Наша земля — Єрусалим і Палестина, — відповіли ті. — Але ми прогнівили Бога гріхами, і Він розпорошив нас по світах». «Як же ви можете навчати інших, коли самі відкинуті Богом і розсіяні по всій землі? — посміхнувся Володимир. — Ми не хочемо, подібно до вас, утратити свою Вітчизну». За порадою бояр, Володимир відрядив десять мудрих мужів, аби дізналися на місцях, чия віра найкраща. Коли прибули княжі посли до Константинополя, вразили їх пишнота храму Святої Софії, чудовний спів Божественної Літургії, врочистість патріаршої служби. «Ми не знали, на землі стоїмо чи на небі, — розповідали вони Володимирові після повернення. — Якби віра грецька не була краща за всі інші, то не прийняла б її бабуся твоя Ольга — наймудріша з людей».
Володимир вирішив хреститись і, полюбляючи пишноту й урочистість, забажав прийняти новий Закон від самих царів та патріархів грецьких. Але просити про це греків здавалося принизливим гордому князеві. З іншого ж боку, хотів поріднитися з візантійським імператором, узявши за себе його сестру Анну. І досягти всього цього забажав війною. Оволодів містом Херсонес (Корсунь) і послав просити руки царівни. Йому відповіли, що християнка не може бути дружиною язичника. Тоді Володимир оголосив про свій намір стати християнином. Анна прибула до Корсуня. Князь тоді страждав од хвороби очей. Царівна порадила якнайшвидше хреститись, і тільки-но єпископ Корсунський поклав руку на голову неофіта, настало зцілення. Далі було вінчання з Анною, а затим Володимир повернувся до Києва, взявши з Херсонеса грецьких пастирів, багато святих ікон, хрестів, церковного начиння. У Києві великий князь насамперед змусив хреститися дванадцятьох своїх синів у джерелі, званому Хрещатик. Слідом хрестивсь і весь князівський почет. А потім Володимир оголосив киянам, щоб усі вони з’явилися до Дніпра для прийняття святого хрещення, «а хто не прийде, той князеві ворог». Певна річ, довелося киянам послухатись — сувору вдачу Володимира вони добре знали.
Після Києва християнська віра насаджувалася в Новгороді, Ростові, Суздалі. Далеко не скрізь мирно — часто язичники чинили шалений опір, рясно проливалася кров. Колишній ідолопоклонник, князь Володимир люто винищував ідолів і тих, хто продовжував їм молитись, особливо нещадний був до волхвів — язичницьких жерців. І все ж подекуди, надто ж там, де пізніше утворилася Московщина, язичництво зберігалося до ХІV століття. Чи не в цьому причина жахливого середньовічного мракобісся і вельми своєрідного розуміння Христових заповітів московськими володарями-деспотами? Чи не язичницький менталітет мали Іван ІІІ та Іван ІV (Грозний), інші зверхники Московії?..
Сини Володимира, отримавши від батька уділи, продовжили його справу. Вже у X столітті, крім Києва, Новгорода, Ростова і Суздаля, віра Христова запанувала в Муромі, Полоцьку, Володимирі-Волинському, Смоленську, Луцьку, Тмутаракані та в інших землях. Починаючи з 988 року християнство ширилося східнослов’янськими теренами переможно і невідворотно.
Залишається сказати, що День пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира є сьогодні в Україні святом і релігійним, і національним. Адже християнство відіграло провідну роль у становленні української державності, а князь Володимир, з усіма його заслугами і вадами, чеснотами і гріхами, був особистістю, котра безпосередньо й безумовно вплинула на всю історію нашої вітчизни — Руси-України. Тож і зажив шани та слави і в Церкві, і в народі. Велично й урочисто лунає цього дня в наших храмах на утрені пречудовий спів: «Величаємо тебе, святий, рівноапостольний великий княже Володимире, і шануємо світлу пам’ять твою, бо ти ідолів знищив і всю нашу землю святим хрещенням просвітив».
