Персонаж

0
633

Деякі події позначені таким градусом безумства, що можуть бути осмислені тільки в термінах мистецтва.
Минулого тижня незадовго до арешту Надія Савченко дала прес-брифінг у Верховній Раді. Стилістичною особливістю її коментарів стало вживання похідних від слова «сюрреалізм».
«Я почала створювати сюрреалізм».
«Такі сюрреалістичні ідеї (запустити газ у вентиляційну систему Верховної Ради. — Д.Д.) теж долинали».
«Розроблялися різні спецоперації, які стали спецпроектом сюрреалізму…»
Нагадаю, сюрреалізм —  фр. surrealisme, буквально «надреалізм» — мистецька течія, що найяскравіше проявила себе у Франції в 1920—1930-х роках. Сюрреалісти апелювали до несвідомого, до сновидінь. Їхній вплив на культурний простір був колосальним.
Власне, українська політика й будується за логікою мари, сну. Зрештою, що може бути більш ірреальним, більш сновидним, ніж популізм — обіцянки негайного здійснення  усіх бажань і раю на землі?
В «Антології французького сюрреалізму» (Москва, 1994) наведені напівжартівливі характеристики напряму: «мордобій», «ексгібіціонізм», «несмішні жарти».
Звучить надзвичайно доречно в нинішній ситуації.
Поки Савченко говорила що говорила, вона виглядала не більше ніж маргінальним політиком із соковитою біографією. Справа про заколот, з її маніакально-театральними подробицями (обрушений скляний купол, падаюча люстра, палаючі ложі тощо) все змінила. Вона надала образу відставної військової майже метафізичної завершеності. Можна вважати її «консервою ФСБ» чи жертвою складних політичних інтриг. Але наразі Надія — ідеальний персонаж української сюрреальності, протагоністка нашої примарної сцени, несмішний блазень, який не так  рубає правду-матку в очі владі, як намагається епатувати й збити з налаштувань ціле суспільство.+
З огляду на сказане, Надія Савченко — спецпроект сюрреалізму.
Абсурдно?
Не більше, аніж середньостатистична передвиборча програма.
Не більше, ніж випадкова зустріч швейної машинки і парасольки на анатомічному столі.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК