ОТЕЦЬ РОМАН ТЕРЕХОВСЬКИЙ: «ШЛЮБИ «НА ВІРУ» – ЦЕ ШЛЮБИ БЕЗВІРКІВ»

0
652
img

Що є причиною все більшої популярності шлюбів «на віру»? Як поводитися подружжю в часі посту: чи існують якісь «табу» в інтимній сфері? Наскільки економічна й суспільна криза відбивається на стосунках у сім’ї? Про ці та інші актуальні питання – розмова з душпастирем храму Святої Євхаристії о. Романом Тереховським.

– Серед наших співвітчизників все більшої популярності набуває неузаконення шлюбних стосунків. Молоді люди спершу живуть «на віру», а тоді думають, одружуватися чи ні. Чому таке явище стає масовим? У чому тут полягає гріх?

– Життя «на віру» – це безвідповідальність. Вона виявляється у тому, що маємо кризу суспільного життя, яка починається з кризи віри. Криза віри непомітна, але видно її наслідки. Зло швидко поширюється і повертається до того, від кого стартувало.

Шлюби «на віру» – це шлюби безвірків. Люди не вірять у Бога, не вірять іншим людям та собі, і через це хочуть жити в так званих вільних подружніх зв’язках. Такі зв’язки не базуються на коханні, основою якого є віра, а тому безвідповідальні. Любов вчить відповідати одне за одного, і тому життя «на віру» – це недовіра Богові, який нам дарує почуття до інших людей. Якщо ти помилився і, забігши наперед, живеш подружнім життям не з любові, а потім це «подружнє життя» розпалося, ти шукаєш іншу людину, але вже не несеш повноти власних почуттів, бо дорогою розгубив їх. Сумніваюся, що після шлюбу «на віру» людина здатна створити стабільне подружжя, не кажу вже про те, чи буде воно побожним.

Питання відповідальності тягне за собою питання народження дітей. Кожна людина має право народитися в здоровому шлюбі. Від старту її в цьому світі залежить її майбуття, майбутнє її дітей та внуків. Люди, які не думають про відповідальність, нічим не відрізняються від тварин, хоча деякі тварини не міняють своїх партнерів протягом цілого життя.

– Які можуть бути наслідки, якщо всі житимуть «на віру»?

– Ми вже їх відчуваємо. Шістдесят років комуністичного режиму і сто років комуністичної ментальності дали серйозні наслідки. Радянська влада почалася з руйнування інституції шлюбу, декадентство в Європі було пов’язане з тим, що деякі люди агресивно проштовхували ідею нездорового шлюбного життя. Це були протести проти Церкви, які почалися ще до Французької революції, але широкого суспільного визнання набули у Радянському Союзі. З’явилися діти-безбатченки, жінки почали робити аборти…

На певному етапі радянське суспільство хотіло показати, що воно правильне, що радянська сім’я є «ячейкою суспільства». Суспільна мораль формувалася таким чином, що в 60-70-х роках, на противагу «дикому» Заходу, не можна було розлучатися. Була навіть селекція на керівних посадах, але це не виправило ситуації. В умах молодого покоління залишився хаос, який походив від нестабільності подружнього життя і відкинення Бога. Ми почали захоплюватися ідеями західної культури, точніше, безкультур’я: шведські сім’ї, одностатеві зв’язки – це зерна, які впали на добре підготовлений ґрунт. Йдеться про свідомість молодого покоління. Ми не дивимося, як важко Захід працює, а чомусь сприймаємо все негативне, нездорове. Ніби пробуємо звільнитися від традиційних оков віри, яких, в принципі, у нас вже немає.

На Заході життя «на віру» зайшло настільки далеко, що люди сприймають це як норму. Первісна причина цього – забуття Бога.

– Одна моя знайома розповідала, що священик на сповіді ставив їй такі запитання, від яких «очі лізли на лоба». Йшлося про нетрадиційні пози у ліжку. Наскільки коректне таке запитувати на сповіді? Що варто розповідати священику?

– Щодо конкретності випадку, то тут важко оцінити ситуацію. Треба чітко знати контекст. Можливо, священик був нетактовний. Питання подружнього життя каянника на сповіді заторкується лише тоді, коли на це є причини. Якщо бачу, що хтось утаює гріх, намагаюся врятувати сповідь. Цікавлюся, чи людина має спокійну совість у взаємостосунках зі своїм другом. Коли вона починає замислювати над тим, як мені відповісти, і шукає способи уникнути прямої відповіді, тоді розвиваю тему, але делікатно. Треба вважати, щоб не ушкодити сумління людини.

Сповідь – це не лише миттєве розрішення, а й наголошення на необхідності постійного вдосконалення віруючого в духовному житті.

Щодо нетрадиційних поз… А хто вирішує, традиційні вони чи ні? У цьому й полягає таємничість, сакральність подружжя. Є він, вона і Бог. Якщо чоловік і жінка починають поводитись неприродно, це означає, що є він, вона, але Бога між ними немає. Бог створив природу. Коли один одного підкоряє, і інший ломиться, – це не сфера любові. Справжня любов є там, де одне одного доповнює.

– Що б ви порадили молодим сім’ям у піст?

– Не сваритися. Цього не можна робити. Для кожного з нас піст – це індивідуальний пошук Бога. Перш за все, у сім’ї має бути спільна молитва. Щодо їжі, то завжди можна знайти компроміси, золоту серединку. Негарно, коли один їсть м’ясо, з огляду на важку роботу чи стан здоров’я, а інший його принципово не вживає.

Щодо подружнього співжиття, то певні переживані радощі могли б бути відставлені на задній план, але за умови солідарного погодження чоловіка й дружини. Це не повинно бути рішення когось одного, бо подружнє життя є базою. Піст приходить і відходить, а сім’я має залишатися міцною. Відкинувши тілесні прояви любові, можна плекати особливі почуття в емоційній сфері.

Олеся ПАСТЕРНАК