 |
Чи стануть високопосадовці жертвами люстрації в Україні? Розсекречення архівів КДБ та НКВС фактично є початком люстрації, однак для проведення самої процедури люстрації відсутня правова база, – стверджує голова СБУ Валентин Наливайченко в інтерв’ю польському виданню «Dziennik».
Україна розсекречує архіви НКВС і КДБ. Голова Служби безпеки Валентин Наливайченко в інтерв’ю Dziennik розповідає, як виглядатиме українська версія люстрації. «Рішення про розсекречення документів – це початок люстрації», – каже виданню «Dziennik» Наливайченко.
– Україна вирішила відкрити архіви НКВС і КДБ. Спочатку були оприлюднені документи, пов’язані з Голодомором. А тепер доступними стануть матеріали, пов’язані з українським рухом за незалежність, та документи повоєнної історії – стосовно придушення комуністами навіть зародкових форм опозиції на Дніпрі.
– Ми розсекречуємо документи періоду 1917-1991 років. Я можу запевнити, що все стане явним. НКВС і КДБ поставили на цих документах гриф «таємно» і сподівалися, що так залишиться навіки. Але прорахувалися. Рішення радянських репресивних органів уже не чинні. Стане відомо про всі злочини комунізму.
– Після вісімнадцяти років існування незалежної України Ви хочете дати українцям серйозний урок історії. На яку реакцію Ви розраховуєте?
– Злочини комунізму повинні врешті побачити денне світло, а ті, хто їх здійснювали, повинні понести за ці злочини кару. Зрештою, це стосується не лише злочинів, спрямованих проти українців. Те, що ми робимо, стосується також і вас – поляків. Багато розсекречених документів пов’язані із злочинами комуністів проти поляків. У 1937-1938 роках НКВС проводив цілеспрямовані акції проти Ваших співвітчизників. Тих, кого не вбили в 30-х роках, НКВС добив у 1940 році у Харкові.
– Серед розсекречених документів є нові свідчення у справі радянських злочинів у Харкові?
– Є нові документи. Ми зібрали масу матеріалів від приватних осіб. Зараз потихеньку ми передаємо їх до Польського інституту національної пам’яті (IPN). IPN веде слідство у цій справі. Так само і росіяни отримали від мене пропозицію взяти участь у розсекреченні документів, пов’язаних з новітньою історією, зокрема і з Харковом. Ця пропозиція залишилася без відповіді.
– НКВС залишив документи не лише щодо операцій проти українців чи поляків, а й, зокрема, з питання діяльності УПА, різні на Волині чи створення та діяльності дивізії СС «Галичина»? Напевно, є там і документи, пов’язані з операцією «Вісла».
– Так. В українських архівах зберігаються документи зокрема і про Волинь, УПА, Галичину, а також про операцію «Вісла».
– Що це за документи?
– Уже видано три томи, присвячені цій тематиці. Я не хочу їх рецензувати. Залишу це історикам.
– Ви сказали, що будуть розсекречені документи, які охоплюють період до 1991 року, тобто до розпаду СРСР. Уже не буде таємницею, хто за радянських часів був інформатором КДБ. Ви розпочинаєте українську версію люстрації?
– Так. Рішення про розсекречення архівів – це початок української версії люстрації.
– З усіма відповідними наслідками. Наприклад такими, як крах кількох блискучих політичних кар’єр?
– Я оприлюднюю документи. Наступний крок робить уже парламент. Депутати повинні врегулювати правові питання щодо процедури люстрації. СБУ буде першою установою, яка застосує ці норми.
– Як повинні виглядати ці норми? Хто має приймати рішення про те, хто за часів СРСР, співпрацюючи з КДБ, робив зло, а хто не шкодив? Як визначити, кому з політиків, які співпрацювали з КДБ, необхідно сьогодні заборонити займати державні посади та виконувати публічні функції, а кому ні?
– Того, хто скоїв злочин за часів комунізму, – адже не будь-яка співпраця з КДБ означала скоєння злочину – і потрібно засудити. Українські суди мають інструменти, які дозволяють вже сьогодні визначити, хто в часи СРСР скоював злочини, а хто – ні. Якщо йдеться про політичну еліту, то наразі ми не маємо права на люстрацію – такого, як у Польщі чи Литві. Без відповідних правових норм не можна буде встановити, хто чинив неподобства чи порушував закон за радянських часів.
– Ви маєте зараз інформацію про те, хто з політичної верхівки був уплутаний у співпрацю з КДБ та діяльність проти українського народу? Інформацію про те, хто чинив неподобства, а хто порушував закон?
– Таку інформацію я маю. Але без відповідних правових норм не можу її оприлюднити. Без рішення суду я не відповідатиму на таким чином сформульоване запитання. Потрібно не допустити такої ситуації, коли документи КДБ, серед яких є і фальшиві, спонтанно вирішуватимуть долі людей. Ми хочемо розсекретити документи подібно до того, як це було зроблено з архівами Штазі.
– Нещодавно була оприлюднена інформація про те, що теперішній спікер парламенту Володимир Литвин співпрацював із КДБ. Литвин організував прес-конференцію, на якій сказав: «Так, це правда, я співпрацював із КДБ. Ну то й що?». Після прес-конференції Київ жив цією справою, можливо, один-два дні, після чого всі забули про неї і повернулися до буденного життя. Литвин натомість і далі робить свою політичну кар’єру. Виходячи з цієї події, Ви не боїтеся, що українців люстрація просто не зацікавить? Ми тут говоримо про процедури, фальшивки, моделі люстрації, а все може зірватися через брак зацікавленості в народу.
– Людей не цікавить минуле, бо прагнення до його вивчення знищили совіти. Однак треба поширювати інформацію про злочини і про те, чим був комунізм. Не варто забувати, що ситуацію в Польщі та Україні, з цієї точки зору, не можна порівнювати. У нас комунізм тривав удвічі довше, ніж у Польщі.
ДОСЬЄ «УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА»
НАЛИВАЙЧЕНКО ВАЛЕНТИН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Голова Служби безпеки України
Дата народження: 8 червня 1966 року
Місце народження: м. Запоріжжя, Україна
Освіта: закінчив з відзнакою Київський державний університет ім. Т. Шевченка
1994 – 1997 рр. – другий, перший секретар Посольства України у Фінляндії, за сумісництвом у Данії та Норвегії;
1997 – 2001 рр. – перший секретар, радник, завідуючий відділом, заступник начальника Консульського управління Міністерства закордонних справ України;
2001 – 2003 рр. – Генеральний консул Посольства України в США, м. Вашингтон;
2003 – 2004 рр. – директор Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України;
2004 – 2006 рр. – заступник Міністра закордонних справ України, член Комісії при Президентові України з питань громадянства;
Лютий-травень 2006 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь, м. Мінськ;
29 травня 2006 р. – 10 березня 2009 р. – перший заступник Голови Служби безпеки України – керівник Антитерористичного Центру при Службі безпеки України;
16 червня 2006 р. – 10 березня 2009 р – керівник Міжвідомчої координаційної комісії Антитерористичного Центру при Службі безпеки України;
Із 25 липня 2006 року – уповноважений координатор – керівник Міжвідомчої групи України у Віртуальному центрі ГУАМ;
Із 11 вересня 2006 року – член РНБОУ; член Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України;
04 грудня 2006 р. – 06 березня 2009 р. – тимчасово виконуючий обов’язки Голови Служби безпеки України;
Із 06 березня 2009 року – відповідно до Подання Президента України № 1-1/90 від 15 січня 2009 та Постанови Верховної Ради України № 1121 – VI від 06 березня 2009 призначено Головою Служби безпеки України;
Державний службовець першої категорії другого рангу.
Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу.
26 червня 2007 року Указом Президента України № 549 нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Володіє англійською та фінською мовами. Сімейний стан: одружений, має дочку.
