«УКРАЇНСЬКА МОВА В УКРАЇНІ Є ДЕРЖАВНОЮ ЛИШЕ ДЕ-ЮРЕ. ДЕ-ФАКТО РОСІЙСЬКОМОВНА ОКУПАЦІЯ ТРИВАЄ»

0
623
img

Нещодавно Українська громадська організація «Помаранчева хвиля»  в Чикаго провела Свято героїв, приурочене 100-літтю Степана Бандери, Провідника ОУН. Святкування проходило під назвою і гаслом  „Бандера кличе!”. Головним промовцем на святі виступила гостя зі Львова Ірина Фаріон, депутат Львівської обласної ради,  доцент Національного університету «Львівська Політехніка», член політради Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Пропонуємо інтерв’ю з нею.

– Людей в діаспорі турбує, що в Україні й досі  користуються правописом, норми якого були закладені за радянських часів з метою наближення української мови до російської. В 1999 році був напрацьований правопис, який, на думку багатьох,  відображав дух  української мови. Тодішньому Президенту Кучмі не сподобався цей правопис і він його скерував до АН України на доопрацювання. Як мовиться, віз і нині там. Недавно пан Микола Жулинський опублікував статтю в газеті «Свобода», в якій стверджує, що правописне питання можна вирішити за три місяці, тільки треба його зрушити з місця. Як насправді в цій царині?

– Питання правопису в Україні не є власне мовознавчим чи  політичним. На жаль, це питання стало наслідком ментальної, чи духової кризи значної частини суспільства. Йдеться не лише про неспроможність постколоніальної і радянської частини так званої мовознавчої еліти відійти від російських норм, приписаних українській мові 1933 року, але й психологічну неготовність суспільства сповідувати правдиві правописні приписи. В Україні, хоч як це страшно, створено людину, що сповна живе псевдоцінностями УРСР-СССР. Звідси ментальний спротив до правописних змін. Однак це чинник вторинний, позаяк науковці аж ніяк не мають зважати на думку громадськості з цього питання – це справа лише професіоналів. Натомість професіонали також піддані цій радянській мутації. Звідси суть проблеми, до якої природно долучається і державний чинник: владні очільники далекі від розуміння знакової ролі українського правопису як культурно-політичного напряму розвитку суспільства. Відтак правописні зміни в Україні відбуваються за принципом змін знизу, а не через узаконення необхідних змін згори: низка видавництв в Україні працює здебільшого частково за нормами 1929 року, і навіть маємо новини за цим правописом на провідному центральному каналі телебачення СТБ. Відомо мені, що керівництво Інституту української мови АН України порушило питання про поновлення роботи правописної комісії. Питання хіба в тім,  хто з учених стане членом цієї комісії? Чи не належатиме у ній більшість тим, що ніяк не хоче розлучитися з радянською українською мовою? Більше про це можете прочитати у моїй монографії «Правопис – корсет мови?».

– Як можна охарактеризувати стан послуговування українською мовою сьогодні в Україні: в шкільництві, вищих навчальних закладах, на виробництві, у політиці, побуті, у різних владних гілках?

– Українська мова в Україні є державною лише де-юре. Де-факто російськомовна окупація триває. Чинна влада не виробила мовної стратегії розвитку держави, і як наслідок,  перспектив існування української держави взагалі. Спостерігаємо лише суто декларативні послання, на тлі яких у східних та південних областях місцеві органи влади без жодних на це повноважень надають статусу другої державної мови – російській. Натомість на Західній Україні навально шириться суржик. Відсутність напрацьованої від влади мовної політики і абсолютна безкарність – основні ознаки теперішньої мовної ситуації в Україні. Попри це, найбільшим мовним позитивом останнього часу є те, що при вступі на вище навчання кожен абітурієнт конче має скласти іспит з української мови. Однак саме з цього року спостерігаємо убивче скорочення годин з української мови в університетах. Усе це нагадує принцип: удень підливаємо, ввечері під корінь рубаємо.

– Перейдемо до політики. В центрі  нашої національної ідеї завжди була  боротьба за незалежність і підтримка тих, що цю боротьбу вели. Як можете охарактеризувати реакцію  українського суспільства намір Президента Ющенка визнати  вояків УПА  воюючою стороною  та нагородження її командира Романа Шухевича найвищою відзнакою України?

–  Президент Ющенко, на жаль, не видав Указу про визнання вояків УПА протиборчою стороною, але підписав Указ про присвоєння Героя України Романові Шухевичу. У цьому не лише  суперечність, але водночас і вияв разючої неповаги до півмільйонної армії, що змагала з трьома імперськими монстрами – Польщею, Росією, Німеччиною. З огляду на зазначене, настійливий президентський заклик до морального примирення двох протиборчих сторін – упівської і радянської – видається абсолютним святотатством на тлі їхньої юридичної нерівності. Не буває примирення між жертвою і катом, як між правдою і брехнею, рабством і свободою, підлістю і чесністю.

– Як відповідає українська патріотична спільнота в цьому питанні на негативні виступи Росії, зокрема  її п’ятої колони в Україні, та зухвалі й провокаційні деяких політиків. Приміром, народний депутат України Олександр Фельдман назвав всіх українських патріотів-націоналістів фашистами?

– Найвищий державний рівень зазвичай не реагує адекватно  на імперські випади Москви чи її прибічників в Україні. Щодо випадів яскравого б’ютівця Фельдмана, то це найкращий урок для виборця, що віддав свої голоси цій антиукраїнській силі, одягнутій в українські вишивані строї. Судовий прецедент у цій справі неможливий через неперсоніфіковані означення.

– Як на мене, Україні бракує патріотів у владі, які б викорінювали ідеологічні залишки радянщини. Мене дивує, чому в Україні й досі святкують 8 Березня, коли є ж День Матері у травні. Про відзначення 23 лютого Дня захисників Вітчизни вже й не згадую…

– Думаю, що суть не у бракові поодиноких активістів, а в інертній дії радянського способу керівництва і в постійній роздвоєній політиці українських верхів: і Богові свічка, і чортові кочерга. Якщо нещодавно при владі були комуністи, то тепер їхні вихованці – комсомольці, що несподівано для себе опинилися в нових умовах самостійної України. Їхній спосіб мислення зостався в минулій добі, тому вони і святкують 8 Березня тощо. Потрібне радикальне оновлення суспільства. ВО «Свобода», неминуче прийшовши до парламенту, пропонуватиме до ухвали законопроект «Про люстрацію», відповідно до якого, жодний комуніст і комсомолець найвищого управлінського рангу не потрапить до державних структур. А ще буде краще, якщо, відповідно до другого нашого законопроекту «Про заборону комуністичної ідеології» знайде собі гідне місце за ґратами. Саме ВО «Свобода» вперше у своїй програмі «Захисту українців» обґрунтувала потребу ліквідації символів тоталітаризму, а відтак з ініціативи наших депутатів у Львівській міській раді створено комісію з цього питання. Процес поверження комуно-московських ідолів миттєво охопить країну лише за кардинальної зміни влади, а відтак і зміни суспільної свідомості.

– Чи сьогодні є щось таке, навколо чого можна б консолідувати українську націю, відроджувати природній патріотизм і любов до рідного тощо. Дехто каже, що тим „щось” може бути наголошування на ті кривди, які наш народ пережив, як знищення Батурина, Запорізької Січі, заборону мови царатом, голокост і голодомори. Дехто каже, що тим „щось” можуть бути згадки про світлі моменти в нашій історії: Княжа доба, Козаччина, боротьба УПА.  Ваша думка, ваш погляд?

–  Не у консолідації нації суть, а у зміні постколоніального шляху розвитку країни на самостійницький і самодостатній. Це і є те, що об’єднає вільних і сильних українців, а радянські раби нічого ні не додадуть, ні не відберуть від нашої країни. Вони – колоніальне минуле. 

– Ви належите до Всеукраїнського об’єднання «Свобода», яке очолює Олег Тягнибок.  . Наскільки нещодавня перемога «Свободи» на виборах до Тернопільської обласної ради матиме позитивний відгомін в інших областях України під час наступних виборів  різних рівнів?

– ВО «Свобода» незалежно від переконливої перемоги на Тернопільських виборах (36 % – це більше, ніж усі інші політичні сили разом узяті) здобуває своїх прихильників по всій Україні. Цими виборами ми розвіяли міф про так звану непрохідність до парламенту. Цікаво, хто ж має посідати більшість в українському парламенті, як не українці (сьогодні їх там лише понад 30%)? Українська етнічна належність – це  невід’ємна умова  розбудови нашої партії. Українці – моноетнічна нація, що зазнала нечуваного московського винищення: Голодомору, репресій, розстрілів. Саме це є причиною тимчасової перерви у неминучій і незабарній перемозі націоналістів.

– І, нарешті, останнє питання. Майже під час всіх  виборів та виборчого процесу в Україні є серйозні застереження з боку міжнародних спостерігачів: фальсифікація, підкупство, задіяння брудних технологій тощо. Наближаються президентські вибори  в 17 січня 2010 року. Які можна виникнути проблеми цього разу?

–  Кожна наступна виборча кампанія в Україні являє радше змагання грошей, а не яскравих компетентних особистостей та ідеологічних партій (сьогодні у парламенті  не партії, а бізнес-клани). Відтак ці грошові мішки здобувають монополію на засоби масової інформації, легко маніпулюючи людською свідомістю, що, втомлена суспільним хаосом, робить запрограмований маніпуляторами вибір. З огляду на це паразитичне явище наша політична сила звернулася до Президента України з листом, де виклала свої пропозиції щодо вдосконалення виборчого законодавства. Зокрема, ще 6 травня 2007 року ми пропонували, по-перше, обмежити суму виборчих фондів; по-друге, заборонити платну політичну рекламу за три місяці до початку та впродовж усієї виборчої кампанії; по-третє, забезпечити рівне представництво у виборчих комісіях представників усіх політичних сил, що беруть участь у виборах, а не тільки парламентських партій; по-четверте, забезпечити на виборах голосувати за відкритими списками. У відповідь на наші пропозиції – могильна тиша.

– Сердечно дякую за розмову.  Високо ціную Вашу викладацьку та наукову працю у справі популяризації української мови,  бажаю ВО «Свобода» помноження нещодавніх тернопільських успіхів у масштабах всієї України. 

Розмову вів Лука  КОСТЕЛИНА,
заступник головного редактора газети «Українське Слово»