8 ЛИСТОПАДА – СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ СОЛУНСЬКОГО

0
152

demetrius_325Перші три століття свого існування Церква Христова була гонима, її переслідували юдеї та язичники. Тому багато християн зазнали різних мук і самої смерті. Одним із таких мужніх сподвижників був святий Димитрій Солунський, який постраждав 306 року. Він походив зі шляхетної та благочестивої сім‘ї, з міста Солуні, де його батько був воєводою. Батьки Димитрія, будучи таємними християнами, з дитинства прищепили йому істини віри Христової.

Після смерті батька Димитрія призначили правителем Солуні і він одержав наказ знищувати християн. Але натомість він почав поширювати християнство, навертаючи язичників до святої віри. Димитрій розумів, що буде покараний, тому доручив вірному слузі Лупу роздати своє майно бідним, а сам готувався шукати багатства небесного.

Імператор Максиміан наказав схопити Димитрія і вкинути у в‘язницю. Там святий гаряче молився до Господа, прохаючи сил на наступний подвиг мучеництва.

 Схоплених християн примушували битися з могутнім воїном Лієм, який, борючись з ними на високому помості, раз-по-раз кидав нещасних на вістря списів. Юнак-християнин Нестор попросив благословення Димитрія на бій з Лієм. Димитрій благословив його і передрік йому перемогу. За наказом розлюченого імператора Нестора обезглавили, а Димитрія простромили списами.

Велику віру святого Димитрія Господь прославив не лише різними чудесами після його смерті, але й нетлінністю його тіла і мироточивістю. Майже через сто років після смерті було відкрито домовину святого Димитрія – його тіло лишилося нетлінним і виділяло пахуче миро – олію, яка зцілювала недужих.

Зараз ніхто не переслідує християн: не забороняють ходити у храми, визнавати свою віру, молитися. Тоді в чому ж ми сьогодні можемо наслідувати славних мучеників?

У наші дні диявол атакує нас здебільшого зсередини. Місцем його наступу на нас є наша грішна душа. Тому духовну мужність ми можемо проявити в боротьбі з нашими внутрішніми ворогами: самолюбством, недоброзичливістю, заздрістю, хтивістю, лінощами.

Христос говорить:„Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе і хай візьме щоденно свого хреста та й за Мною йде.” Зректися самого себе означає забувати себе заради інших. Забути про свій тілесний і душевний комфорт, надаючи перевагу ближньому перед собою, його проблемам і потребам перед своїми, тобто ставити на перше місце не себе, а ближнього.

Втіленням прикладу самозречення було земне життя Спасителя. Всі Свої сили і час, усього Себе Він віддавав людям: зціляв хворих, очищав біснуватих, втішав засмучених, навчав незнаючих. Наостанок віддав за нас Своє життя. Христос говорив, що Він прийшов “не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!” Коли апостоли запитали в Ісуса, хто буде найголовнішим між ними, Він встав з-за столу, помив їм усім ноги і сказав, що великим буде той, хто служить іншим, що насправді щасливий той, хто вміє віддавати, бо він бере приклад із Самого Господа.

Нелегко йти вслід за Христом. Важко зрікатися себе заради інших, адже наш егоїзм (головна гріховна риса наших душ) спонукає нас піклуватись лише про себе та своє. Важко долати свої пристрасті та наводити лад у своїй душі. Ось чому шлях до Бога Біблія називає вузьким та тісним і йдемо ми ним з великими труднощами. Зрозуміти трудність шляху спасіння і піти ним – ось воно, сьогоднішнє мучеництво. Але пам’ятаймо, що, наслідуючи Христа в Його стражданнях, наслідуємо Його славу і блаженство.