«МИ ТВОРИМО ОДНУ УКРАЇНСЬКУ «ЗГЛОБАЛІЗОВАНУ» ЦЕРКВУ»

0
865

Наступного року знаменною подією у житті УГКЦ буде присвячена покликанню до богопосвяченого життя V сесія Патріаршого Собору УГКЦ, що відбуватиметься у Бразилії. Поспілкувалися з єпархом Куритибським Володимиром (Ковбичем) про духовне життя українців у цій південноамериканській країні.
— Владико, у Бразилії, наскільки можу судити, є чисельне монашество, тобто багато покликань. І для того, напевно, щоб це засвідчити, наступного року Собор, присвячений монашеству, відбуватиметься в Бразилії. Яка мета проведення Собору?
— Я бачу Собор у Бразилії, як велику нагоду, щоби наше монашество увійшло у контакт з іншими чинами, згромадженнями, і це буде нагодою скріпитися. Я думаю, що монашество з України, яке є більш контемплятивне, буде мати нагоду пізнати монашество з Бразилії, яке є більш активне, має більше душпастирського, місіонерського духа. Бразильське ж чернецтво буде мати нагоду більше пізнати монашество звідси, яке більше чинить молитву. Таке зібрання допоможе монашеству взаємозбагатитися.
— Ви були  присутні на Синоді з двома єпископами-помічниками. Чим для вас є прихід на Синод?
— Для мене має значення, що ми творимо і повинні творити одну українську «зглобалізовану» Церкву, бо вона є по всьому світі. Наші діди звідси поїхали, але наші коріння є тут. Коли ми приїжджаємо на Синод, то повертаємося до нашого джерела, і це є доброю нагодою відчути, що ми є одна Церква, що ми спільно повинні подумати і подбати про розв’язку різних наших проблем, яких, на жаль, і не бракує.
— Владико, ви роджені в Бразилії, там виростали і звідтіля приїхали для участі в Синоді. Бачачи Церкву в Україні і Бразилії, – чим вона однакова і чим вона інша?
— Церква однакова у глибокій вірі, побожності людей. Це я бачу в нас, у Бразилії, це бачу й тут – ту велику любов, прив’язаність людей до своєї Церкви, до своїх традицій. Це є спільна цінність нашого народу – дуже глибока релігійність.
Чим відрізняємося? Відрізняється тим, що правдива українська мова є тут, особливо, я так розумію, в західній частині, в Галичині. Хоч та мова трохи змодернізувалася. У нас в Бразилії українська мова є стародавня, «галичанська», якою говорили наші люди сто років тому. Вони ще тією мовою говорять, хоч і мішають з португальською. То є така велика різниця щодо мови. Друга різниця – у самому обряді, відправі. У нас в Бразилії досить спростилася Літургія, може, навіть занадто. Це, мабуть, основне.
— Прошу детальніше зупинитися на тій ситуації, яка є зараз, навести певні цифри.
— Важко сказати точну цифру, скільки є українців греко-католиків, бо для цього потрібно було би замовити спеціальне дослідження. Ми так кажемо, що українців є понад 160 тисяч, але десь половина з них беруть участь у відправах, і з них – ще половина готові бути активними мирянами, допомагати Церкві фінансово і організаційно.
Але попри ці виклики, труднощі, наша Церква в Бразилії є жива. Маємо біля ста священиків, приблизно вісімдесят ченців-василіян, десь 25 парафій, зорганізованих на латинський стиль, не так як в Україні, де в кожному селі є церква. У нас ці 25 парафій мають свою головну церкву, а до неї приналежать інші, дочірні, як ми кажемо «каплиці» чи «колонії».
Одним словом, маємо багато викликів, проблем, але, Богу дякувати, Церква жива. І якщо ми, владики, священики, богопосвячені особи подбаємо, щоб зробити глибшою працю з молоддю і молодими подружжями, то ми можемо навіть і рости.
— Чим, на вашу думку, наша Церква, по-світськи кажучи, може бути цікавою для неукраїнців?
— Звичайно, багато латинників, тобто римо-католиків, які складають більшість у Бразилії, цікавляться нашою Літургією, обрядом. Буває навіть так, що більше цікавляться, ніж ми самі, і добре це чинять. Я так зауважив цього року, коли у столиці Бразилії місті Бразиліа відбувся Євхаристійний конгрес, що багатьох зацікавило побачити нашу українську Святу Божественну Літургію. Хоч вони того й не розуміли, але відчували, що це щось глибоке, що ближче приводить до Бога, і дуже це полюбили. Дійсно, у містах, де є наша Церква, багато людей приходять на нашу відправу.
— Ще стосовно проблеми асиміляції. Вона є незворотна, бо поступово покоління в покоління людина асимілюється. Зараз ми із вами спілкуємося українською мовою, і робимо це досить вільно, що свідчить про те, що в Бразилії цей процес асиміляції йде повільно. Та чи має Церква способи не протидії, але сповільнення дії цього процесу?
— Ми свідомі, що ця асиміляція йде. Але ми не сприймаємо це пасивно. Ми завжди старалися триматися того принципу, що треба зберігати обряд, мову, традиції, особливо звертаючи увагу на мову, – скільки це можливо. Це по-перше. А по-друге, – там, де дійсно потрібно, то ми вживаємо португальську мову. Подекуди все правиться виключно українською. Там, де це потрібно, – читання Апостола, Євангелії і проповідь іде по-португальськи. Подекуди проповідь – хоч трохи по-українськи. Але є й такі парафії, де треба вживати виключно португальську. Але як би то не було, це треба дуже второпно робити, бо багато є людей, особливо серед молоді, які (навіть як проповідь – по-португальськи) хочуть молотися виключно українською.
— Цього року однією з тем Синоду було питання міграції. Воно, зокрема і для вас, є дуже актуальним. Які ваші як члена Синоду очікування. Що ви хотіли б, щоб Синод осягнув, вивчаючи її?
— Я особисто бажаю, щоби УКГЦ дійсно здобула стан структури у тих нових країнах, де відбувається нова еміграція – Італія, Іспанія, Португалія, Греція. Я хотів би, щоби якнайшвидше там створилися парафії, бо це підкріпить нашу Церкву.
А стосовно нас, бразилійців, нашої єпархії, яка створена також з емігрантів (хоча ми вже є внуки-правнуки тих емігрантів), я вважаю, що то би було дуже корисно, якби і в нас створилося підвищення нашого канонічного статусу. З цим наша Церква змогла б бути виднішою в нашому латинському світі, і це також було би нагодою, щоби самі наші українці, які віддалилися, повернулися до нас.
Розмовляв о. Ігор ЯЦІВ