Марш захисників Вітчизни

0
213

Удруге поспіль у День Незалежності України відзначали дві урочистості. На Софійській площі столиці, між двома найбільшими національними святинями, куди можна було потрапити лише за спеціальним запрошенням чи акредитаційним посвідченням журналіста, піснями і танцями святкувала 29-ту річницю народження держави влада.

В оточенні найвищого керівництва країни, священнослужителів і військових Президент Володимир Зеленський виголосив свою святкову промову. До речі, багатьох обурило те, що підлога сцени, на якій була встановлена трибуна, з якої він віщав, була з жовто-блакитним покриттям. Тож здавалося, що очільник держави топчеться по нашому національному знамену…

«Сьогодні, 29-й день поспіль, у мене і всієї нашої України ранок дійсно добрий… сьогодні — 29 днів, як на Сході України в нас нема бойових втрат, — почав він, помітно акцентуючи саме на числі «29», чим наводив на думку, що початок режиму тиші заздалегідь «підганявся» саме під цю промову. — І сьогодні, у 29-й день перемир’я, у 29-ту річницю незалежності України, ми всі просимо Бога лише про одне — нехай дні тиші стануть місяцями. Місяці — роками. Роки — століттями, а потім тисячоліттями».

Далі Зеленський наголосив, що декому «не варто плутатися під ногами», бо «у вас було багато років, аби щось зробити». Також згадав про боротьбу з коронавірусом, побажав українцям «хворіти» лише футболом на трибунах, музикою на концертах та мандрівками нашою чудовою країною».

Не обійшлось у промові Президента й без офіційного гасла цьогорічної виборчої кампанії «Слуг народу» на місцевих виборах «Україна — це ти».

Потім на Софійській площі розпочався святковий концерт, протягом якого Зеленський багато усміхався, аплодував і підтанцьовував у ритм музиці.

Однак святкове дійство сподобалося далеко не всім. Адже серед артистів, які виступали у шоу до Дня Незалежності України, були й ті, хто продовжує давати концерти у Росії. Зокрема, Потап, який у червні 2014-го, стоячи у спідній білизні на концертній сцені у Москві, говорив: «Офіційно заявляю від імені всіх українських артистів: Росія, спасибі, що ви нас приймаєте». Був тут і Олег Винник, відомий своїми неоднозначними висловлюваннями про Крим та участю у російській акції «ВсемМир» разом із культурними діячами РФ, котрі свого часу підтримали анексію українського півострова. А імпровізований вагон потяга, на якому виступала Вєрка Сердючка, вже встигли охрестити «військовою технікою на параді часів президентства Зеленського». Ще одна причина невдоволення дійством — чимало пісень виконувалось російською мовою.

Проте найбільше українське громадянське суспільство обурило те, що подібні розважальні шоу в стилі «95-го кварталу» недоречні на День Незалежності в нинішніх умовах. Тим паче коли зовсім неподалік люди у цей же час розповідали трагічні історії своїх рідних, що загинули на Донбасі, захищаючи Україну.

Ветерани, волонтери, вдови, матері полеглих воїнів, родичі янголів Небесної сотні й усі, кому Україна в серці болить, цього дня були присутні на врочистій ході захисників Вітчизни.

Людей під стіни Київського національного університету імені Тараса Шевченка наз’їжджалося й насходилося кілька десятків тисяч. Поліціянти не наважувалися назвати точну цифру тих, що взяли участь у широкомасштабній акції. Минулого року було оголошено, що на такий марш зібралося від 30 до 50 тисяч осіб. Як учасник торішніх подій можу сказати, що нині людей було набагато більше, і хода від університету й до майдану Незалежності тривала близько чотирьох годин.

У тому, що цьогорічний марш ветеранів зібрав більшу кількість учасників, нічого дивного нема. Згадайте: торік хода відбулася тому, що влада, очолювана Володимиром Зеленським, відмовилася од проведення військового параду, мотивуючи це тим, що такий захід потребує чимало грошей, нехай вони краще підуть на виплати військовим, казали.

— Наша військова техніка сьогодні на сході, — заливався солов’єм пан Зеленський. — І я впевнений, що саме так і має бути. Бо танки, бронетранспортери, літаки — це не атракціон для киян і гостей столиці. В країні, яка захищає свій суверенітет зі зброєю в руках, техніка має бути не в мирному Києві, а на передовій.

А парад обов’язково, запевнив він, буде, коли ми повернемо свої території. Та чи стали ми за рік ближчими до перемоги? Навряд. Навіть віддали землю, яка була відібрана в окупантів ціною української крові. А ще згадаймо не просто відведення техніки, а заборону стріляти. Ми «просто пєрєсталі стрєлять».

Щодо коштів, заощаджених на параді, то й тут не все так добре. Якщо військові й одержали щось додатково, то це були копійки. З іншого боку, на концерт також убухали немалу копійчину. Ветерани ж говорили не про матеріальні блага, а про повагу до армії, честь і гідність, які ні за які гроші не купиш. І котрі, до речі, змушують збиратися кількадесят тисяч небайдужих людей на такі ветеранські акції.

— Ми приїхали до Києва на марш, тому що можемо втратити те, що здобули, — каже ветеран російсько-української війни Данило Нечай. — У нашій історії не раз траплялося так, що ми здобували незалежність, потім втрачали її, знову здобували і знову втрачали… Мені не хотілося б, аби ми знову втратили державу…

За цей рік багато чого додалося нового в політиці новообраної влади, яку більшість учасників маршу розцінюють як капітулянтську. З’явилося й нове — політв’язні. Це слово лунало над великою колоною, над якою майоріли прапори із зображеннями тих, кого звинувачують у вбивстві журналіста Павла Шеремета, — Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко, Яни Дугар.

Загалом до майдану Незалежності марширувало 48 колон, які називали коробками. Першими йшли родини загиблих українських військових та героїв Небесної сотні. За ними — на візках, протезах, спираючись на палицю чи плече товариша, — воїни й учасники Революції гідності, що зазнали важких поранень. За ними рушили представники областей, серед яких колона, попереду якої несли великий плакат із написом «Крим». Це було своєрідним нагадуванням владі, яка останнім часом боїться порушувати проблему окупації півострова на міжнародному рівні, що це також українська земля.

Далі йшли представники різних військових, ветеранських і волонтерських формувань: Жіночий ветеранський рух, «Азов», УДА, 54-та омбр, 90-й окремий аеромобільний батальйон ім. Героя України Івана Зубкова, «Айдар», «Фантом», 12-й батальйон і 112-та бригада тероборони (Київ), «Свята Марія» та інші.

Завершився марш на майдані Незалежності виконанням Славню, після чого представники об’єднання родин полеглих та зниклих безвісти поклали квіти до Стіни пам’яті біля Михайлівського золотоверхого храму.

Леонід ЛОГВИНЕНКО