«Не існує різних мов, є лише одна – взаєморозуміння». Ці слова занотував в свій записничок давно, не здогадуючись, що належать вони Ользі Базалії (справжнє ім’я – Ольга Ткаченко-Попович). Ніколи не думав, що поталанить зустрітись, познайомитись, ба більше – заприязнитися з цією непересічною жінкою. Вперше побачив її в ресторані «Живаго» (Чикаго, США) під час відзначення 10-річного ювілею найбільшої в діаспорі газети «Українське Слово». Ми познайомились, відтак наше спілкування відбувалось регулярно телефоном. Щира і відкрита, інколи експансивна і курйозна, Ольга Базалія належить до поетів, які зрозумілі своїм читачам, яких сприймають безпосередньо і захоплено. Коло її шанувальників щороку збільшується. Звернення до традиційних поетичних форм, зрозумілих і актуальних тем, наснажене бажанням донести їх до людей, позначене високим градусом емоційних переживань авторки.
Вона не є «рафінованим» поетом, що строго добирає слова, шліфує тропи, виважує образи. Базалія пише рвучко, хаотично, вона не стримується у вислові почувань, може бути одночасно категоричною і сентиментальною, вибухово палкою і раціональною. Все це відбилося в її віршах. І саме це бере за серце читача — простого, щирого, — бо читач бачить перед собою такого ж, як і він сам, автора. Безпосередність і природність поетичних форм Базалії у цьому випадку більш переконливі, ніж рафінований естетизм, позбавлений життєвого чуття.
* * *
Цього літа випала нагода побувати на творчому вечорі поетеси в Коломиї, що на Прикарпатті, куди Ольга Базалія спеціально навідалась з Америки. Цікавою була програма того вечора.
Святково прибрана сцена Народного дому «Просвіта». На столику, накритому вишиваним обрусом, – 13 книжок авторства Ольги Базалії. Музичним привітом заокеанську гостю зустрів знаний скрипаль-віртуоз, заслужений працівник культури України Іван Арсенич. А ведуча творчого вечора Ольги Базалії «Мовою серця і розуму» голова Конгресу української інтелігенції Коломийщини Ольга Руданець (між іншим, у вільний від роботи час готельєркою також віршує) коротко розповіла про американську поетку.
Ольга Базалія, розчулена теплою зустріччю, оповіла присутнім свій життєпис. Звучали поезія, пісні, коломийки у виконанні автора, яку гармонійно переплітали виступи учасників художньої самодіяльності Гуцульщини та Покуття.
Музично–текстову картинку гарно доповнила пластична композиція «Перли душі» – авторська робота балетмейстера Коломийського академічного драматичного театру імені Івана Озаркевича Мирослави Воротняк. Літературний монтаж «Перли» виконали учасники театру поезії «Орфей» МПК «Народний дім» Петро Ніньовський та Ірина Муцак. «Коломийки» виспівувала Анничка Чукур з села Ковалівки. А Петро Ніньовський, Діана Яворська, Назарій Саманчук, Ірина Муцак, Катерина Новицька, Ольга Гнатюк, Христина Куриляк, Наталія Тарновецька, Ігор Косовчич, Яна Василовська, Ольга Руданець подарували присутнім чудову поезію.
Низку українських пісень гарно виконали воскресінські дівчата Олександра Біла, Наталія Біла та Марія Сербенюк; вокальний ансамбль «Мрія» НД с. Воскресінці (худ. керівник Наталія Біла); Олександр Дудієв та Ірина Піотровська.
Привітати американську поетесу Ольгу Базалію з гуцульського села Уторопи приїхали Надія Освінціцька, Ілона Захарук, Марійка Трінчук. До речі, пані Ольга є почесним жителем Уторопів та почесною вчителькою тамтешньої школи.
Отець-мітрат Петро Чиборак з коломийського собору святого архистратига Михаїла УГКЦ, після теплих слів на адресу поетеси Ольги Базалії, разом з присутніми помолився за всіх українських емігрантів, розкиданих по світах.
Завершився вечір величальним «Многая літа». У фойє Народного дому «Просвіта» ще довго тривала розмова Ольги Базалії з шанувальниками поетичного слова.
* * *
За філіжанкою кави з тістечками у бенкетній залі коломийського готелю «Писанка» ми продовжили спілкування з Ольгою Ткаченко-Попович.
У літературі кількість – показник не визначальний. Проте Ольга Базалія, американка українського походження, за неповних 20 літ видала на гора 13 поетичних збірок та есеїв.
– Пані Ольго, Ви що, пишете вдень і вночі? Чи, може, вірші Вам просто сняться?
– Буває й таке. Але не все, що лягає на думку, потрібно викладати на папір. Інша справа – наскільки часто приходить муза. Мені в цьому сенсі пощастило. Муза мене просто не полишає. Весь час у голові крутяться якісь образи – і на кухні спозаранку, і на роботі вдень, і під час відпочинку пізньої вечірньої пори. Не без того, що інколи, як кажуть поети, не пишеться чи немає теми.
– А коли Ви взялись за перо?
– Усе почалося на початку 90-х років минулого сторіччя, коли я з України емігрувала за кордон. До 1994 року я написала близько ста віршів, найкращі з яких увійшли до першої збірки. За 1999-2000 роки написала понад 600 віршів, балад, есе, пісень, байок. Було, що за рік створила 1000 поетичних творів. Останнім часом в основному це катрени. Річ у тім, що великий вплив на моє світобачення зробила золота поезія Сходу, особливо Омара Хайяма, а в українській літературі – рубаї Дмитра Павличка. Знаю, що зробила відчайдушний крок, коли вступила в діалог з геніями. Але старалася гідно наслідувати мудреців. У мої 13 книг увійшло лише щонайкраще. На черзі до виходу у світ ще кілька поетичних збірок. Були б гроші й спонсори! Думаю, невдовзі завершу автобіографічний роман, де, зокрема, буде чималий розділ про відомого українського митця, соратника знаменитого письменника Мирослава Урчана, а по родовідній лінії брата мого дідуся Кирила Ходзінського (літературний псевдонім Кирило Андрушкевич). Його дружина зберегла чимало цікавих документів, листів, мемуарних записів – і передала мені. Так що це, за великим рахунком, мій обов’язок – докопатися до істин родоводу.
– Звідки ж бере початок Ваш родовід?
– З Поділля. Базалія — селище міського типу в Теофіпольському районі Хмельницької області. Розташоване у верхів’ях річки Случі (притока Горині). Туди щоліта зі Львова приїжджала на відпочинок до бабусі Явдохи та дідуся Іллі. Від рідного села взяла псевдонім. А батьківщина моєї матері – Америка. Річ у тім, що дідусь з бабусею на початку ХХ сторіччя в пошуках кращого життя виїхали до США. Там побралися. У місті Квінз штату Массачусетс у них народилося троє дітей, у тому числі й моя мама (1918 рік). Але ностальгія настільки замучила мою родину, що вона перед Другою світовою війною повернулася назад до Базалії. У перші дні війни у Львові побачила світ Божий я. Через майже півстоліття я, по суті, повторила емігрантський порив дідуся та бабусі. Закінчивши Львівський державний університет імені Івана Франка та пропрацювавши 20 років асистентом професора на катедрі суспільних наук у Львівському державному лісотехнічному університеті, у 1993 році разом із сином Ігорем та донькою Оленкою переїхала до США.
– Літературні критики твердять, що книги Ольги Базалії – то її життя, то найправдивіший життєпис її людської долі.
– Почасти так. У них – спогади про рідне подільське село зі старими вербами над ставом, про батьків і родину, прекрасний і неповторний Львів, про емігрантське життя і нову Вітчизну, біль і радість, розлуки і втрати, розчарування і зради. Тепер надолужую свої загублені роки. Мала бути співачкою – і я співаю свої вірші. Прекрасно танцювала – і у мене є вірші, які я танцюю. Наприклад – «Танго».
У діаспорі мене почали називати Княгинею Ольгою, і на власних літературних вечорах я уже подбала про свій імідж: пошила собі плаття княгині, замовила майстрині у Львові лемківську «кризу» з бісеру. І всі мої вечори – спонтанні, я роблю так, щоб ніхто на них не сумував. На знак вдячності мені приносять улюблені жоржини.
– І в цій складній симфонії Вашої душі домінуючою мелодією звучить тема України.
– Образ України, доля України тривожить мене за океаном, заставляють, як птаху з вирію, щоліта летіти на рідні терени, зустрічатись із земляками, школярами і вчителями, викладачами і студентами, вченими, митцями, державними діячами і політиками з єдиною думкою, єдиним сподіванням і єдиною тривогою: як вона, Україна? З чим крокує третім тисячоліттям? Якою постане на порогах історії?
– Напружено вдивляючись і вслухаючись у реалії українського буття, Ви намагається вловити те нове, що народилось і росте, і шириться на її землі – дух України.
– Так, мене тішить, що він уже виявляє себе – від дитячої колиски і дівочої пісні, від слова Шевченкового і шириться по всьому світу.
– Як Вам там, за океаном, ведеться?
– У матеріальному плані живеться легко, хоч я – вдова, а доля вдови будь-де нелегка. Хоча маю неабияку втіху від чотирьох онуків (троє хлоп’ят підростає у сина й один малюк – у доньки), маю надію, що Бог пошле мені й онучку. У духовному плані набагато важче. Слава Богу, на виручку приходять вірші. Якось мені написалися такі рядки: «Із дня в день, із року в рік не знав спокою чоловік. Бажав думками світ обняти. Вони ж із каяттям верталися до хати». Щось схоже відбувається і з моєю долею.
* * *
Член Національної Спілки письменників України, інших творчих згромаджень Льва та Чикаго Ольга Базалія, сповнена рішучості надолужити втрачені літа, видала 13 книг, присвятивши їх синові й доньці, онукам. Думає уже про наступні – з філософськими есеями та прозою. У них, можливо, вдасться нам вичитати поміж рядками те, чого зазвичай не зрозумієш: де вона бере стільки сил, щоб так упевнено іти до мети, сформульованої нею чітко: «Встигнути те, чого не встигла, та обезсмертити себе для онуків та правнуків».
Ольгу Базалію, вважають літературні критики, еміграція збудила до літературного життя. Америка дала їй чимало матеріалів до роздумів, до образного втілення. Монумент Свободи, американський Едем, війна в Іраку, жахіття тероризму, пожежі в Колорадо, круговерть буденності, намагання влаштувати щоденний побут, вивчити дітей, виняньчити четверо онуків, матеріально підтримати родину в Україні, юні емігрантки – Роксолани – цей тематичний калейдоскоп далеко не повний і не закінчений. Письменниця вдячна Америці за можливість жити разом із дітьми на землі, де народилася її мати. Водночас її почуття до України глибокі й сильні, їх не можуть витіснити ні американська хлібосольність, ні матеріальні статки. Її складні особисті рефлексії відображають думки мільйонів співвітчизників, що із своєї чи не своєї волі опинилися далеко за межами України й живуть у постійній роздвоєності: фізично там, душею – на рідних теренах. А тому ми чекаємо Вас, пані Ольго, знову в Україні. Ваша поезія – ковток джерельної води для спраглих за поетичним словом.
Станіслав ГАЛИЦЬКИЙ,
«Українське Слово»
На фото: Ольга Базалія під час перебування в Коломиї
