Є місця, де відстань до України вимірюється тисячами кілометрів, але відчуття Батьківщини залишається зовсім поруч. Саме таким місцем на два дні став Річмонд, де відбувся фестиваль «З Україною в серці». Пісня, молитва, народне вбрання, українська кухня, дитячий сміх і зустрічі з земляками створили атмосферу великого родинного свята.
Фестиваль розпочався з випробування негодою. Суботній дощ, здавалося б, міг змусити людей залишитися вдома. Та сталося навпаки: парасолі й дощовики лише додали особливого колориту святу. На майданчику не стихали розмови, лунала українська музика, а негода зрештою виявилася безсилою перед бажанням громади бути разом.
Важливою частиною першого дня стало благословення греко-католицького владики Венедикта. У молитві згадали Україну, її захисників та українців, розсіяних по різних країнах світу. Ця духовна складова надала фестивалю особливої глибини: святкування було не лише приводом для зустрічі, а й можливістю разом помолитися, подякувати та зміцнитися у вірі.
Справжнім серцем фестивалю стала сцена. Її учасниками були як місцеві колективи й виконавці, так і гості з Вашингтона та України.
Особливо зворушливо було спостерігати за молодими артистами, які народилися вже у США. Для них українська пісня, танець і традиція — це не музейний експонат, а природна частина власної ідентичності. Вони доводять: українська культура здатна жити й розвиватися далеко за межами України, якщо її передають дітям із любов’ю.
Серед яскравих гостей фестивалю — тріо Voda voice та популярна виконавиця Skylerr. Її поява на сцені викликала особливе пожвавлення серед глядачів. Не менш тепло публіка зустріла Степана Гігу-молодшого та Квітославу Гігу — дітей народного артиста України Степана Гіги. Знайомі пісні швидко перетворилися на спільний спів залу й сцени.
Не давали публіці втрачати гарного настрою й ведучі. А гумор Гриця Драпака став одним із тих штрихів, які допомагали артистам і глядачам відчути себе учасниками одного великого дійства.
Однією з найбільш видовищних частин фестивальної програми стала презентація етнічного одягу з колекції мисткині Роксолани Прокопів. Вбрання різних регіонів України продемонстрували юні моделі школи StarКids під керівництвом Катерини Грод.
Цей показ вкотре засвідчив, наскільки різноманітним є український стрій. Гуцульські, подільські, полтавські та інші мотиви — це не просто пам’ять про минуле. У руках сучасних митців вони стають джерелом натхнення для моди, мистецтва та нового культурного прочитання української спадщини.
Організатори подбали і про найменших відвідувачів. Для дітей облаштували розважальні та творчі локації, проводили ігри, а маленький зоопарк став додатковою принадою для юних гостей. Дитячий сміх, що долинав із різних куточків фестивального майданчика, був, мабуть, найкращим доказом того, що українська громада вміє створювати простір, у якому комфортно всій родині.
А неподалік вирувало ще одне традиційне українське життя — гастрономічне. Вареники, голубці, шашлик, домашня випічка та інші страви збирали довкола себе охочих не лише поїсти, а й поспілкуватися. За українським столом, як відомо, легко зав’язуються розмови, знаходяться спільні знайомі та оживають спогади про дім.
Особливого значення фестивалю надала присутність українських військових, які проходять лікування у Сполучених Штатах. Для багатьох відвідувачів це була можливість особисто подякувати захисникам, потиснути їм руки, обійняти, сказати кілька щирих слів.
Під час заходу також збирали фінансову допомогу для фондів, що опікуються пораненими українськими військовослужбовцями. Так культурне свято набуло ще одного важливого виміру — солідарності та практичної підтримки тих, хто заплатив високу ціну за свободу України.
Фестивалі такого масштабу не виникають самі собою. Поки гості слухають музику, смакують українські страви чи фотографуються у святкових строях, десятки людей працюють за лаштунками.
Волонтери присвятили підготовці заходу багато годин і днів. Під час самого фестивалю вони працювали від ранку до вечора, забезпечуючи роботу численних локацій і допомагаючи гостям. Саме ця непомітна для більшості відвідувачів праця стала однією з головних умов успіху.
Варто окремо подякувати адміністратору храму Успіння Пресвятої Богородиці в Річмонді отцю Ігорю Хомицькому, парафіяльній раді на чолі з Володимиром Шимківим, братству та сестринству. Їхні зусилля перетворили парафіяльний простір на місце масштабної зустрічі українців, де культура не просто демонструвалася, а жила.
«З Україною в серці» залишив по собі значно більше, ніж концертні враження чи фотографії зі свята. Він показав силу громади, яка, перебуваючи далеко від рідної землі, продовжує говорити її мовою, співати її пісень, готувати її страви, носити її вбрання та виховувати дітей у любові до українського коріння.
Особливо важливо, що поруч на фестивальному майданчику були різні покоління. Старші передавали пам’ять, молодші вчилися й продовжували традицію, а діти, народжені в Америці, ставали її новими носіями.
Саме в цьому, мабуть, і полягає головний сенс таких зустрічей. Україну неможливо звести лише до географічної карти. Вона існує там, де звучить українське слово, де дитина співає пісню своїх предків, де люди гуртуються заради допомоги Батьківщині й одне одному.
Річмонд на два дні став одним із таких місць. І коли останні акорди стихли, фестиваль насправді не завершився — він залишився у спогадах, у нових знайомствах, у дитячих враженнях, у піснях, які ще довго звучатимуть подумки.
Бо «З Україною в серці» — це не лише назва фестивалю. Це стан душі, який не залежить від того, по який бік океану ти живеш.
А фестивальне літо для українців у США триває. На шпальтах «Українського Слова» читайте нові фоторепортажі наших кореспондентів.
Оксана МОМЧИЛОВА,
«Українське Слово»
Фото: Dormition of the Mother of God Ukrainian Catholic Church/facebook
