Два роки після нашої зустрічі з американським меценатом, який допомагає українцям відновлювати життя після втрати дому.
Коли я зустрілася з Деллом Лоєм Хансеном, він говорив, що й надалі допомагатиме Україні, ділився планами на майбутнє. Розповідав про житло для переселенців, оселі для людей старшого віку, відбудову зруйнованих будинків і створення реабілітаційного центру.
Минуло два роки. Сьогодні повертаюся до тієї розмови з особливим відчуттям: він справді робить те, про що говорив. Частина задумів уже втілена, інші поступово набувають конкретних обрисів.
Розмова у Блумінгдейлі
21 серпня 2024 року мені випала нагода особисто зустрітися з американським бізнесменом і меценатом Деллом Лоєм Хансеном та його дружиною Джулі. Зустріч відбулася в соборі святого Андрія Первозваного у Блумінгдейлі на запрошення багаторічного голови управи парафії Івана Яреська.
У розмові також взяли участь настоятель парафії митрофорний протоієрей Віктор Полярний, президент Фундації Українського Геноциду-Голодомору США Микола Кочерга, Іван Яресько та ми — представники «Українського Слова».
Невелике коло учасників дало можливість спокійно поспілкуватися з гостями. Хансен говорив про конкретні потреби людей і проєкти, над якими хотів працювати. Під час зустрічі він розповів, що вже спрямував 70 мільйонів доларів на допомогу Україні.
Про цю розмову ми написали у № 34 «Українського Слова» за 2024 рік. Відтоді допомога продовжувалася. Благодійна місія Хансена повідомляє, що особисті пожертви Делла Лоя та Джулі на підтримку України перевищили 140 мільйонів доларів.
Тарасівка: будинки, у яких живуть родини
Один із найпомітніших результатів цієї роботи — «Містечко Хансена» у Тарасівці на Київщині. Тут переселенці отримали для безоплатного проживання квартири й дуплекси, обладнані меблями та побутовою технікою. Поряд облаштовано дитячі майданчики, спортивні та громадські простори, укриття.
У грудні 2025 року в містечку відкрили п’яту чергу житла: помешкання для 16 родин, гуртожиток для людей старшого віку на 40 місць і прихисток для жінок, які повернулися з полону. На той час тут проживали 1 640 людей.
За цими цифрами — родини, які пережили евакуацію, втрату житла й невизначеність. Тут вони отримали можливість облаштувати побут і планувати подальше життя.
Особлива увага — людям старшого віку
Під час нашої зустрічі Хансен багато говорив про літніх українців. Йшлося про оселі, де вони могли б зберігати самостійність, займатися звичними справами та отримувати необхідну підтримку.
Такий підхід втілено у «Чудо-містечку» в Колонщині на Київщині. Навесні 2025 року там налічувалося 220 будинків із невеликими садовими ділянками та проживали близько 300 людей. Окремо облаштовано безбар’єрне житло для мешканців з інвалідністю.
Ці деталі нагадують мені нашу розмову: Хансен ділився своїм баченням того, як люди житимуть у нових оселях, чим займатимуться і якої допомоги потребуватимуть.
Інший напрям — проєкт «Фенікс», що передбачає відбудову приватних будинків у Мощуні, Макарові та Андріївці. Перші шість осель завершили у 2024 році. Для родин це можливість повернутися до своїх громад і відновлювати життя на рідній землі.
Реабілітаційний центр: від задуму до проєкту
У публікації про нашу зустріч ми розповідали й про намір створити сучасний реабілітаційний заклад.
У червні 2025 року офіційно представили проєкт ортопедо-травматологічного центру на базі Київської обласної лікарні за підтримки Хансена. На місці майбутнього закладу заклали символічну капсулу.
Центр має забезпечувати військовим і цивільним повний цикл допомоги: хірургічне лікування, виготовлення протезів, протезування та реабілітацію. Проєкт передбачає дві операційні, блок інтенсивної терапії, протезну лабораторію й укриття. Оголошений термін будівництва становив три роки.
Так задум, про який ми почули під час зустрічі, отримав конкретний проєкт і партнерів для його здійснення.
Житло з перспективою на майбутнє
Розвивається також програма доступної оренди та оренди з подальшим викупом. Для її підтримки Європейський банк реконструкції та розвитку підписав кредитну лінію на 100 мільйонів євро. Це окреме фінансування, яке не входить до особистих пожертв подружжя.
Перший етап передбачає створення 182 помешкань на Київщині. До 2029 року програму планують розширити приблизно до 1 800 помешкань.
Для людей, які втратили житло, такі програми відкривають можливість знайти оселю на тривалий час і впевненіше планувати майбутнє.
Він продовжує допомагати
Сьогодні, переглядаючи фотографії із зустрічі у Блумінгдейлі, я згадую слова Хансена про те, що він допомагатиме Україні й надалі. Тоді він ділився планами. Тепер ми бачимо нові оселі, розширення житлових містечок і роботу над наступними проєктами.
Не все задумане вже завершено. Масштабні ініціативи потребують часу, особливо в країні, де триває війна. Але для мене важливо те, що ця допомога продовжується.
За два роки після нашої зустрічі чимало задумів стали реальністю. Найпереконливіше свідчення цього — будинки, у яких сьогодні живуть люди.
Оксана МОМЧИЛОВА
«Українське Слово»
Фото Світлозара МОМЧИЛОВА
