СВІТОЧ ХРИСТОВОЇ НАУКИ

0
638

13 грудня ми вшановували пам’ять апостола Андрія Первозваного. Так називаємо його, бо став першим учнем Ісуса Христа. Походив із Віфсаїди і був спочатку учнем Іоанна — Предтечі й Хрестителя Христового. Провівши день зі Спасителем, пішов Андрій до брата свого Симона (Петра), сказав йому: «Ми знайшли Месію» і привів до Христа. Обидва брати були за ремеслом рибалки на озері Галілейському. І коли Спаситель прикликав їх обох на апостольство, сказавши: «Йдіть за мною, Я зроблю вас ловцями людей» (себто розрадниками, рятівниками людських душ), брати негайно полишили свої сіті й відтоді завжди й скрізь були з божественим Учителем.
У «Діяннях апостольських» нічого не сказано про Андрія, але повір’я говорить, що він проповідував Євангеліє на берегах Чорного моря, в Херсонесі Таврійському, побував у Синопі. Іраклії та Халкедоні, відвідав Грузію та Вірменію, а згодом піднявся Дніпром до тієї місцини, де нині Київ. Тут на горі встановив хрест і сказав учням своїм: «На цьому місці засяє благодать Божа, спорудяться церкви, і світло Христове розпошириться звідси на всю країну». Так і сталося. І нині в столиці України-Руси на цій горі стоїть храм в ім’я Андрія Первозваного.
До речі, в Україні з давніх-давен у ніч «під Андрія» дівчата ворожили, вірячи, що ця ніч допоможе дізнатись про долю — вийде заміж чи доведеться дівувати ще рік. Звечора сходилися до хати і пекли балабушки — невеличкі круглі булочки з білого борошна. Готові кожна дівчина позначала свою кольоровою ниткою або папірцем. Тоді розкладали їх рядочком на долівці на простеленому рушникові. Потім до хати пускали пса, який перед тим цілісінький день був узачині і не мав жодної поживи. Голодний пес хапав балабухи одну за одною, а дівчата мовчки, затамувавши подих, стежили: чию проковтне першою — та дівчина перша й вийде заміж, а чию зовсім не зачепить — та сидітиме в дівках. Часом пес візьме хлібець і несе десь у темний кут — так і доля занесе дівчину в чужий край, у далеке село. Та найгірше, коли собака не з’їсть балабушку, а лише надкусить і покине — тут усе зрозуміло…
Були й інші «Андріївські» обряди: кусання «Калети» — великого коржа (це вже спільно і дівчата, й хлопці); діставання каблучки з тарілки з медом — без рук, самими губами; парубоцькі «гуляння», коли хлопцям дозволялося трохи побешкетувати (певна річ, у міру) та покпинити навіть із дорослих, поважних людей. Було колись…
А нині ми вшановуємо апостола. На честь Андрія Первозваного є храм й тут, в Америці. 42-й рік у містечку Блумінгдейл діє православна парафія святого Андрія Первозваного. Головою управи є Іван Яресько, а настоятелем – митрофорний протоієрей Віктор Полярний, секретар Вікаріату Української Православної Церкви Київського Патріархату в США та Канаді.
За чотири десятиліття життя і діяльності вона пройшла вагомий шлях – з невеличкої орендованої каплиці повстав духовний і культурний український осередок в передмісті Чикаго. З величавим храмом Божим, будинком емеритів, аудиторією імені Івана Трухлого, Школою українознавства, танцювальним ансамблем «Водограй», школою іконопису, філією Кредитівки «Самопоміч». При парафії є цвинтар, де поховані парафіяни й прихожани, колишні воїни Української Повстанської Армії і вояки української дивізії «Галичина». Тут встановлено пам’ятник жертвам сталінського Голодомору в Україні.
Звісно, все це зроблено безкорисливою працею українців Чикаго та передмість, за рахунок пожертв вірян, меценатів. Але щоб утримувати всі ці інституції в належному порядку, потрібні неабиякі кошти. Значну частину заробляють прицерковні організації парафії святого Андрія Первозваного. В тому числі сестрицтво святої Софії.
Ці шановані українки, здебільшого поважного віку, куховарять, трудяться не покладаючи рук. Збираються на парафіяльній кухні й ліплять улюблену страву українців — вареники. За 42 роки їх наліплено тисячі, ба сотні тисяч, якщо не мільйони штук. З капустою, картоплею, сиром, вишнями, маком, іншою начинкою. Відтак усю цю смакоту реалізують охочим спізнати українську національну кухню. Виручені кошти скеровують на потреби парафії, кафедрального храму святого Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату. За це їм честь і хвала. Приклад цих жіночок вартий наслідування.
Під час храмового свята можна було скоштувати українські наїдки та напої, помилуватись виступом танцюристів. Не обійшлось й без жертводавців, які щедро офірували на розвиток парафії.
Оксана КУШІЦЬКА-МОМЧИЛОВА,
«Українське Слово,
Блумінгдейл