…І світло тих свічок — Пам’ять, яку не загасити. Бо — незгасна!

0
83

Щороку кожної останньої суботи листопада в пам’ять про жертв Голодомору 1932-1933 років українці запалюють свічки.

І печально зоріють ті свічки біля вікопам’ятних знаків української драми, на притихлих майданах, у вікнах сільських і міських осель.

І світло тих свічок — Пам’ять, яку не загасити. Бо — незгасна!

Щороку українці Великого Клівленду і околиць, за ініціативою Українських Злучених Організацій (УЗО), в кінці листопада сходились на молебень за душі померлих в Україні від штучно створеного голоду злочинним московським урядом. Цього року, через пандемію короновірусу, зібратися великій кількості людей не було можливості. Та це не значить, що свічка пам’яті в наших серцях погасне і злочин комуністичного свавілля зникне з історії.
19 листопада, з нагоди 87-ї річниці Голодомору-геноциду, перед храмом парафії Св. Трійці ПЦУ, що в Норт Роялтон (Огайо), перед пам’ятником невинно загиблим від голоду духовенство відслужило панахиду.
Молебень очолив правлячий архієрей Пармської єпархії УГКЦ владика Богдан Данило у співслужінні настоятеля парафії Св. Трійці ПЦУ в Норт Роялтон митрофорного протоієрея Романа Загурського, пароха парафії Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ в Пармі протоієрея Михайла Дроздовського, настоятеля парафії Св. Володимира УПЦ в США протоієрея Івана Наконечного та протодиякона Ігора Махлая, ректора катедрального собору Св. Йсафата УГКЦ в Пармі протоієрея Володимира Грицюка та пароха з УКЦ в Клівленді протоієрея Дмитра Гановського.

У вшануванні пам’яті померлих від голоду взяли участь також президент УЗО Марта Ліщинецька та членкиня УЗО Ганна Берет.
Після молитви єпископ Богдан звернув увагу на картину, де виснажена голодом жінка, тримає на руках напівживу дитину і розгубленим поглядом, з незмірним болем у серці, побита величезним горем, поринула думками в далеку невідомість, без найменшої надії на життя. Усі сповнені страху від короновірусу. Ніхто не може гарантувати собі завтрашнього дня. Усі в розпачі. А уявіть собі що переживали мільйони голодних українців, коли на очах вмирали їхні батьки і діти!
Ми є щасливі і повсякчас маємо славити Бога за те, що оминула нас така страшна участь…

Алекс ФЕДОРЧУК