Українка заслужила Медаль Британської імперії і вдячність земляків, яких рятувала від Сталіна

0
27

«Найпопулярніша воячка українського роду», – ​так у роки Другої світової війни преса української діаспори в Канаді писала про лейтенанта та волонтера Анну Храпливу (на фото)

Жіноче плече армії Канади

Канада була у першій черзі країн, які вступили у війну. Як британський домініон, вона виконала свої зобов’язання перед Короною і оголосила війну Німеччині 10 вересня 1939 року. Протягом Другої світової в канадських збройних силах служили понад 40 тисяч громадян українського походження, в тому числі і жінки. Однією з них була Анна Храплива, яка народилася в 1920 році в містечку Ледівуд провінції Манітоба.

У вересні 1941 року Анна, бухгалтер за освітою, однією з перших українок діаспори зголосилася на службу до Канадського жіночого армійського корпусу.

Як зазначає «Історична правда», це було нове, можна сказати, експериментальне формування, створене для використання потенціалу активного патріотично налаштованого жіноцтва на благо воюючій країні. На відміну від радянських, канадські дівчата не мали права служити у бойових підрозділах. Жінки Корпусу працювали водіями, механіками, стенографістками, кухарками, телефоністками…

У листопаді 1942 року Анна Храплива разом із першим контингентом Корпусу прибула для проходження служби до Великої Британії. У цей час в англійських містах, які активно бомбили нацисти, часто траплялися українці в канадській та американській уніформі. Відтак група ентузіастів на чолі з капітаном військово-повітряних сил Канади Богданом Панчуком вирішили заснувати Союз українських канадських вояків. Анна Храплива стала в цій організації скарбником. Солдатам українського походження навіть виділили приміщення, вони отримали змогу збиратись разом, проводити культурні заходи, читати спеціально зібрану для них діаспорою періодику та літературу.

Анна Храплива поєднувала свою служба в армії Канади із роботою в українському клубі, тим паче, що організація дозвілля вояків була однією з функцій жіночого корпусу. Усюди Анна зарекомендувала себе як надзвичайно активна та ініціативна військова. Газета «Наше життя» (видання українських жіночих організацій США) писала, що хорунжу Анну Храпливу «сміло можна назвати найпопулярнішою воячкою українського роду, що її видала ця війна».

Тож за віддану службу в Корпусі у червні 1944 року капрала Храпливу відзначили Медаллю Британської імперії. Вона стала чи не першою українкою, яка заслужила цю високу нагороду. Вручення відзнаки відбувалося в Букінгемському палаці. У серпні того ж року Храпливу підвищили до рангу лейтенанта.

5 років волонтерства заради батьківщини батьків

За час існування Жіночого армійського корпусу (1941–1946) жодна з 22 тисяч його представниць не загинула за військових обставин. Тільки четверо жінок отримали поранення під час бомбардування Антверпену балістичними ракетами Фау 2. У серпні 1946 року Корпус було розформовано. Але для Анни Храпливої розпочався новий надзвичайно важливий етап роботи вже як волонтера. Про цю її працю вдячне слово може сказати кожен із 250 тисяч українців, які в той час залишались у таборах для переміщених осіб у Західній Європі, відмовляючись повертатись до СРСР, фактично у сталінські застінки.

Адже активісти Союзу українських канадських вояків обрали для себе нову місію – ​допомагати переміщеним особам і полоненим, а також боротись проти їх примусової репатріації до СРСР. Було створено нову організацію – ​Центральне українське допомогове бюро. Анна стала його активною учасницею, відповідала за фінансові справи. Як представниця канадських збройних сил, вона мала відносно вільний доступ до українців у таборах.

Ця боротьба, зрештою, закінчилась успішно, наші земляки не були примусово вивезені до СРСР, і до порятунку сотень тисяч українців доклала свої зусилля й Анна Храплива. У різноманітних допомогових українських організаціях у Європі вона працювала аж до 1951 року.

Повернувшись до Канади, Анна трудилась у Музеї людини і природи Манітоби, була активним членом Королівського канадського легіону (товариства канадських військовослужбовців та ветеранів). Пережила свого чоловіка Джорджа Сміта на 10 літ і померла 18 лютого 2005 року в Вінніпезі.

Самовіддана діяльність таких, як Анна Храплива, сприяла, з одного боку, підвищенню статусу жіноцтва у післявоєнній Канаді, а з іншого – ​покращенню репутації української громади в цій країні.

Максим МАЙОРОВ,
співробітник Українського інституту національної пам’яті