«І в Африці залишаюся українкою»

0
157

Майже щороку Тетяна Акпові (на знімку) приїжджає влітку на рідну Черкащину з далекої Африки, де нині мешкає.

«Ностальгія за Батьківщиною у мене ніколи не зникала і не зникне. Мабуть, такі ми, українці: додому тягне, мов магнітом, — розповідає 68-літня Тетяна Олександрівна.

— У маленькому Беніні на березі Атлантичного океану, де живу вже сорок років, здається, є все: літо триває цілий рік, завжди свіжі фрукти, овочі, риба. Життя спокійне, навіть сонне — спека, яку цього літа відчули і українці, не надто сприяє активній роботі, тож у більшості своїй бенінці відпочивають.

Ми з чоловіком Жаном, лікарем-гінекологом, професором, сьогодні, на жаль, покійним, звели свій будинок-віллу. Наші діти — син Жільдас і донька Сільві — здобули вищу освіту: син має юридичну практику у Франції, дочка займається бізнесом у Беніні. Внучка здобуває освіту в інституті міжнародних відносин у Лондоні. Я ж — практикуючий дитячий лікар, викладаю студентам у медичному виші. У 1980—1990-х роках працювала лікарем посольства Радянського Союзу в республіці Бенін. На мою радість, зустріла тут багато жінок з України та інших пострадянських республік. Вони колись вийшли заміж за бенінських студентів, які навчалися в наших вишах. До речі, жінки наші переважно з вищою освітою, тож працюють у високопрофесійних сферах життя — лікарями, інженерами, архітекторами… Ми часто спілкуємося, приятелюємо, спільно відзначаємо свята. Українці досить активно підтримують контакти з Батьківщиною, намагаються не забувати про своє коріння. Деякі патріоти України, в тому числі і я, були в часи Революції Гідності на Майдані. Відкрили ми і свою православну церкву, щоправда, французького патріархату».

Загалом, французька, як зазначила мадам Тетяна (так її називають у близькому оточенні), є офіційною мовою Беніну, колишньої французької колонії, але багато і місцевих діалектів. Щодо релігії, то тут можна зустріти і католиків, і мусульман, і протестантів. Багато бенінців сповідують культ вуду — поклоніння духам предків і природи.

Лікування з допомогою заклинань і жертвоприношень — досить розповсюджена практика. З другого боку, тут дуже шанобливе ставлення до лікарів. У них високі зарплати, найновіше обладнання. «Звісно, працювати нелегко, бо в країні ще й досі не подолана малярія та інші інфекційні хвороби, але є підтримка з боку держави і безмежна довіра людей до свого лікаря: я, приміром, лікую дітей у третьому поколінні».

Сьогодні Тетяна Олександрівна вже з усмішкою згадує, як вперше показала батькам свого темношкірого Жана. Ото переполох був! А потім вони його, як згодом і внуків, щиро полюбили. Батько навіть кілька разів гостював у Беніні.

Жінка згадує свої перші відчуття, коли потрапила в чужу країну. Інша природа, інше харчування, інші звичаї. Практично нічого з того, що було в тебе раніше, не стало.

Спочатку був процес призвичаювання, в чому дуже допомогли чоловік, його рідні, які тепло прийняли невістку в свою сім’ю, друзі, колеги.

«Головне для адаптації, в чому я переконалася, — бути ввічливим і терплячим. Дуже важливо показати, що, прийшовши у чуже середовище, ти хочеш збагатитися їх культурою, почерпнути щось нове. Тож я ревно вивчала французьку мову, історію, культуру, кухню, хоча намагалася також не загубити в собі українку. Варила вареники, борщ. Овочів для його приготування на тутешньому ринку вдосталь. Можна купити звичайну картоплю, столового буряка, моркву. Місцевий ямс схожий на величезну витягнуту картоплю і на смак нагадує картоплю, але борщу з нього не звариш. Кропу дістати було неможливо, але кілька років тому я привезла з України насіння цієї зелені. І що ви думаєте — сьогодні в найбільшому місті Беніну Котоні кропом торгують уже скрізь, він має попит у місцевого населення. А от справжнього українського сала, ковбаси, вишневого варення там немає… Моя сім’я обожнює і в свята, і в будні одягати вишиванки. Та й розмовляємо ми — всі до одного, від дітей до онуків — українською! Я живу і працюю в Африці, але серцем залишаюсь в Україні. І вірю, що вона здолає ворога, буде вільною і незалежною, бо наш народ перемогти неможливо».

Олександр ЩЕРБАТЮК