Заборони не стримають

0
296
На знімку: мурал на підтримку України на будинку у Празі. Автор — художник казахського походження Чеміс.

Недоліки в європейських країнах теж є.

Станіслав Лячинський, політолог:

— Важливою темою для вивчення мали би стати міграційні настрої української молоді (14—18 років). За уривковими свідченнями саме ця категорія найбільше схильна мігрувати. Вони вже в доволі свідомому віці пережили травму початку війни. Відносно швидко вивчають мови та інтегруються. Саме у них найбільша кількість однолітків за кордоном, які постять гарні фото і відео. І поряд з якими відео зі зруйнованих українських міст і сіл — не дуже конкурентні попри весь патріотизм… А заборона виїзду за кордон чоловікам від 18 років є не інструментом стримування міграції (адекватним для свого часу), а навпаки.

Якби її не було, то підлітки ще мали би час думати: а може, потім, а може, за кілька років. А тут вибір: виїжджати зараз або ти «невиїзний» на невідомо скільки. Чіткий дедлайн — найліпший засіб від прокрастинації. Навіть якщо 30% обере «виїзд, а тоді ж можна повернутися», — це вже буде дуже велика цифра.

Міграція, звісно, не є цілковито поганим явищем. Багато людей побачать життя європейських країн із середини. Подивляться, що там є хорошого, що варто би запозичити.

Звісно, одразу після війни не з’являться громадські простори, як у Копенгагені, чи школи, як у Фінляндії. Але якесь уявлення про стандарти буде. Питання тільки, стануть вони приводом для змін чи для нового розчарування і виїзду.

Недоліки в європейських країнах теж є. Ті, хто з ними зіткнувся, почнуть більше цінувати те, що є в нас. Це трохи згладить нарікання і невдоволення (що дуже важливо під час і після війни). Ми маємо шанс вийти з кризи гуманнішими — не в останню чергу через знайомство з найліпшими традиціями західної солідарності, підтримки і орієнтованих на людину систем.

Суто прагматично: велика діаспора — це підтримка родичами тих, хто в країні. Це ще більше причин для поїздок (не суто туристичних, а до когось), особистих знайомств, співпраці. Звісно, не всі з діаспори будуть політично активними. Але є сподівання, що принаймні частина з них стане об’єднуватися, формувати групи, працювати не в форматі коротких візитів, а системно. Це набагато ефективніше для просування України — аби про нас після війни не забули.

Ці міжлюдські зв’язки дуже важливі і тому, що в нас їх уже майже не буде з Мордором. Тож «родичі чи заробітки за кордоном» без варіантів означатиме в Європі або деінде у західному світі. Європейці теж ліпше про нас дізнаються і, може, позбудуться страхів щодо розширення Євросоюзу (це вже фактично відбувається). Якщо вже так багато українців переїхало, і катастрофи для Європи через це не сталося — питання членства України в Євросоюзі стає більше технічним, а не політичним.