I буде мир…

0
107
Фото Христі Чайковської

Олена Горголь-Ігнатьєва.

Березень 2022 року.

І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
«Кінець війні, ми ворога здолали!».
І на світанку вмиється земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: «Я живу!!!
Я витримав оцих потвор-мутантів».
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк,
Сплюндровані
поганською рукою ката,
Без сліз, бо їх давно уже нема,
З колін устануть,
бо прийшла розплата.
Почує це Іванків — сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав,
він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.
Чоло насупить древній наш Лютіж,
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону,
як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч
всім нужденним.
Ви очі бачили отих святих людей —
У них вогонь добра горить священний.
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така, єдина.
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває «Котика-котка»,
І принесе «від зайчика»
гостинця тато.

Цей вірш вчителька Лютізької ЗОШ Вишгородського району Київщини написала у ті дні, коли міста, що в ньому згадуються, ще були під чоботом окупанта. Декому здавалося, що нам їх уже не повернути, українці та світ були шоковані звірствами, які там чинили росіяни… Проте поезія виявилася пророчою: наприкінці березня — на початку квітня нелюди пішли з багатостраждальної київської землі, а затим і з чернігівської та сумської. Тож нехай ці проникливі слова надихають, вселяють віру в нашу цілковиту перемогу.

У перемогу вірять й українці Флориди. 24 серпня, в день 31-ої річниці відновлення незалежності України, українська громада південно-західної Флориди численно зібралася перед міською радою м. Норт Порт, щоб урочисто відзначити цю важливу дату. Понад 150 мешканців не тільки Норт Порту, але і сусідніх містечок, прибули вранці до сюди, щоб бути присутніми на піднятті українського прапора поруч із американським. Цю церемонію виконали українські-американські ветерани (Ukrainian-American Veterans) під спів американського і українського гімнів.

Дарія Томашоска, голова Українського-американського клубу (Ukrainian American Club), привітала присутніх і запросила до слова мера міста Пітера Емріча (Peter Emrich).

Мер Емріч прочитав Прокламацію, що 24-ого серпня є Днем Незалежності України, і висловив солідарність з Україною і її народом у цей пекельний час війни і російської жорстокої агресії. Члени міської ради висловлювали свою підтримку українському народові у його прагненні свободи і миру.

Дарія Томашоска коротко розповіла про історію боротьби українського народу в 20—21 століттях, щоб бути незалежною європейською державою і жити мирно з сусідами. Але Москва і її провід ніяк цього не хоче і вже півроку проводить жорстоку війну, щоб підкорити Україну і її народ. Але із поміччю Америки та вільного світу Україна таки переможе ворожу брутальну силу.

Інструментальний квартет молоді з Української Баптиської Церкви виконав молитву «Боже Великий, Єдиний», а всі присутні взяли участь у співі. На закінчення присутні створили живий ланцюг, щоб символічно бути з народом України в цей історичний день Незалежності України і заспівали «Ой, у лузі червона калина».

Щира подяка за великий успіх імпрези членам Громадського комітету до якого входять: Українсько-американський клуб, голова Дарія Томашоска; Товариство української мови (ТУМ), голова Віра Боднарук; українські-американські ветерани, пост 40; Союз українок Америки, Від. 56; Осередок ім. св. Андрія.

Віра Боднарук,
голова Громадського комітету південно-західної Флориди