Естонія – чи не єдина країна у світі, де після 24 лютого було відкрито дві українські школи

0
59

Наша співрозмовниця очолює Конгрес українців Естонії, невеличкої країни, яка проводить велику роботу з дієвої підтримки України на всіх фронтах – військовому, дипломатичному та гуманітарному.

Крім того, Віра Коник як регіональна віцепрезидентка Світового конгресу українців (СКУ) перебуває у постійному контакті з керівниками діаспорних організацій східноєвропейських країн. Тому вона може також робити певні узагальнення по цьому важливому для України регіону.

ПЕРШІ МІСЯЦІ ПРИЙОМУ БІЖЕНЦІВ ЗГАДУЮТЬСЯ ЯК МАРАФОН

– Віро, пригадайте, будь ласка, весну цього року, коли внаслідок повномасштабної російської агресії з України, обстрілів, бомбардувань, руйнувань, на захід ринули кілька хвиль тимчасово переміщених осіб.

– Рішення про допомогу українським біженцям і всіляке сприяння їм було схвалене на рівні ЄС через деякий час після повномасштабного вторгнення. А до того кожна країна діяла самостійно, згідно зі своїми планами. В Естонії, наприклад, план прийому біженців від війни  урядові структури почали готувати ще задовго до 24 лютого. До співпраці у цьому питанні були залучені українські громадські організації. Естонія заявила тоді, що може прийняти 2 тисячі українців. Тому масштаби потоку біженців після вторгнення викликали навіть деяке розгублення. Однак ситуацію доволі швидко вдалося взяти під контроль і евакуація та розміщення біженців набули системного характеру в усіх країнах.

Найбільший удар на себе прийняла, звісно, Польща. Багато українців перетинали кордон ЄС через Румунію, тому там також було велике навантаження. Складна ситуація була в перші, найважчі тижні в Угорщині, в якій держава взагалі не брала участі у прийомі біженців – майже все було на плечах волонтерів, активістів, передусім з української громади. Треба віддати належне тим людям – вони робили в тих обставинах усе, що могли. Потім, згодом, пішла вже й відчутна державна підтримка. Подібна ситуація була і в Північній Македонії.

З ухваленням ЄС рішення щодо надання українським біженцям статусу, тимчасового захисту та фінансової допомоги країнам ситуація значно поліпшилася: українські біженці фактично прирівняні до жителів країн перебування і мають соціальні гарантії, право на освіту та роботу. В Естонії, наприклад, низка університетів і коледжів надали українцям кількасот безкоштовних місць для навчання.

– А у вас особисто які спогади залишилися від тих перших днів?

– Оті перші три місяці, весняні, тепер згадуються як один суцільний марафон. Керівники громад із різних регіонів і країн майже не спілкувалися між собою – просто не вистачало часу. Всі постійно десь їздили, розбиралися кому, як і чим допомогти. Також треба було організовувати політичні акції на підтримку України, щоб донести до всіх, хто ще не зрозумів, що відбувається. Коли зараз згадуєш той час, то все якось разом – важко відрізнити день від ночі… Ну і зараз ця робота триває…

Особливо треба згадати акції на підтримку України. Їх організовували та надалі організовують усі українські громади. Багато із цих акцій відбувалися під егідою Світового конгресу українців. Наприклад, 9 травня, в «день побєдобєсія», відбулася потужна світова акція «День російської ганьби». У країнах Східної Європи, більшість з яких після гітлерівської окупації опинилися в окупації радянській, наслідки Другої світової війни оцінюють із цієї точки зору. Але громадськість багатьох країн колективного Заходу цього не розуміє. Можна також згадати і потужну всесвітню акцію з вимогою закрити небо над Україною та багато інших.

– Щодо підтримки України на перших ролях – Польща, країни Балтії.

– Так, ми бачимо, що вони стали справжніми локомотивами цього процесу в Європі. До речі, у відносному вимірі, по відношенню до свого ВВП і кількості населення, Естонія посідає перше місце у світі щодо підтримки України – військової, гуманітарної та іншої… Та й загалом у Східній Європі практично всі країни побували в «ніжних обіймах» соціалістичної системи та прекрасно знають, що таке Росія. Тому щось особливо пояснювати не треба. Інша справа – країни Західної Європи, далекої від кордонів Росії: Франція, Німеччина, Італія тощо. Там треба постійно пояснювати, що до чого. І лідери українських громад це роблять – ходять на телеканали, радіо, публікуються у місцевих медіа.

КРЕМЛЬ РОБИТЬ УСЕ, АБИ ВІДВЕРНУТИ УКРАЇНЦІВ ВІД УКРАЇНСЬКОГО

– Зараз, коли в різних країнах так багато біженців, звідусіль приходять відомості про те, як промосковські структури маскуються під різноманітні організації допомоги українцям. Як часто ви стикалися з цим?

– Передусім зазначу, що в цьому нема нічого нового. Адже завжди існували діаспорні організації, що вдягнені у вишиванки та мають у своїй назві слово «українська», але українськими не є і проводять проросійську діяльність. (У 2021 році Світовий конгрес українців виключив зі своїх лав Об’єднання українських товариств Латвії, ОУТЛ, визначивши, що його діяльність демонструє антиукраїнську позицію, – ред.). Така практика триває і надалі. Є організації, які матеріально допомагають біженцям, але при цьому декларують путінські наративи. Інший випадок… Останнім часом часто вживають словосполучення «хороші росіяни». Для мене «хороший росіянин» – це той, хто визнає російську агресію в Україні. Серед таких справді є ті, хто намагається допомогти українцям. Але їх, на жаль, не так багато.

– Можете навести приклади?

– Багато біженців від війни потребують психологічної допомоги. Цю ситуацію нерідко використовують представники «русского міра» для захоплення українців у свої тенета. Про один із таких випадків розповіла біженка, яка перебуває в Нарві. Під виглядом психологічної допомоги на заняттях, які вона відвідувала, озвучували всі наративи російської пропаганди, мовляв, Україна сама винна у цій війні; тепер треба вести переговори з Путіним тощо. Тобто під благородним прикриттям відбувалося вербування з боку «русского міра». Російська пропаганда – це багатоголова гідра. Вона хитра, різнопланова, використовує всі можливості, щоби зомбувати людей і відвернути українців від українського. Другий приклад: у місті Хаапсалу є російська організація, яка займається недільними школами. Її керівниця розповідала, що вони опікуються також українськими біженцями: надають гуманітарну допомогу, проводять для них екскурсії. Я спочатку зраділа, подякувала. Адже Хаапсалу від Таллінна далеченько, української організації там немає. А тут люди добру справу роблять для наших… Але надалі виявилося, що в людини інші погляди, неприйнятні для українського світогляду.

– Отже, й ті екскурсії не на користь, а на шкоду.

– Так. Пересічній людині доволі важко з першого погляду відрізнити справжніх благодійників, які дійсно хочуть допомогти українцям, і представників ворожої ідеології, які начебто мають гуманітарні цілі, а насправді під прикриттям благодійності насаджують свої наративи.

– Як цьому можна протидіяти?

– Боротися з цим дуже важко – поки що у всьому світі не можуть адекватно протидіяти російській пропаганді. Українські громадські організації роблять те, що в їхніх силах і компетенції. У багатьох країнах є моніторингові групи, які стежать за медіа, переглядають соціальні мережі, повідомляють про російські наративи відповідні органи. Також представники українських громад виступають на радіо, телебаченні, публікують статті, в яких пояснюють ситуацію.

– До речі, у тій історії в Нарві якесь продовження було?

– Ні. Постраждала, яка розказала нам про той випадок, не захотіла називати конкретно, про кого йдеться. Сказала, що «не хоче підставляти людину».

– Наскільки знаю, є багато випадків і відкрито ворожого ставлення до українців. Силові структури борються з цим, але трапляється всяке.

– Наведу такий приклад: на День Незалежності ми підготували в Таллінні велику Ходу вдячності від Центру української культурі в старому Таллінні до площі Свободи – Вабадузе (головний майдан Естонії, де проходять паради і різні урочисті церемонії – ред.). При цьому широко не анонсували.

– Чому ж?

– Навчені досвідом… Готуючи акцію на захист української культури від знищення російськими загарбниками, ми помістили оголошення про неї на відкритих ресурсах. У результаті до нашої акції долучилися четверо провокаторів. З великою ймовірністю можна сказати, що результатом «участі» в нашій акції цих провокаторів було вчинення вже наступного дня вандальських дій проти Шевченківського дуба в Таллінні (пам’ятне місце для збору діаспори, в згадуваному випадку були спиляні дві великі гілки пам’ятного дерева – ред.). Тому на ходу 24 серпня відкритого оголошення не робили, а поширювали лише серед українських груп у соціальних мережах. Але людей все одно прийшло багато – приблизно 450-500 осіб. Ну й один провокатор усе ж таки «завітав». Оскільки людей було багато, активних дій він не чинив.

ЕСТОНІЯ ПРОДОВЖУЄ ПРИЙМАТИ БІЖЕНЦІВ ПОПРИ ВСІ ЛІМІТИ

– Почався новий навчальний рік. У тому числі – для дітей з сімей біженців.

– У зв’язку з цим приємно відзначити, що Естонія – чи не єдина країна у світі, де після 24 лютого було відкрито дві українські школи. Це якось мірою результат і роботи українських організацій, і Посольства України в Естонії. Але дуже важливо, що бажання українців збіглося з баченням естонського уряду і талліннського муніципалітету. Нам на руку зіграв і той факт, що не вистачало місць для українських дітей в естонських школах, які вже існують.

Першою стала муніципальна Українська школа в Таллінні, яка розпочала свою діяльність ще у квітні. В ній навчаються діти 1-6 класів, загалом – 450 учнів (хоча є план збільшення кількості до 500). А друга – щойно відкрита Школа Свободи (7-12 класи) – 560 учнів. Це державна інституція, під егідою міністерства освіти. На урочистих заходах в школах 1 вересня були присутні міністр освіти Естонії Тиніс Лукас, Посол України в Естонії Мар’яна Беца… Хочу також зазначити, що у старших класах навчатися українським дітям непросто. Це школи з так званим «мовним зануренням», згідно з яким 60 відсотків предметів має викладатися естонською мовою, 40 відсотків – українською. Опанувати іноземну мову за короткий час важко. Тому багато хто займаються паралельно – і в естонській школі, і в українській – онлайн.

– Як відомо, в Естонії був розроблений план прийому українських біженців, розрахований на 50 тисяч осіб. Відстежуючи новини, бачу, що ця кількість уже перевищена. Що ж буде далі?

– Наразі в нас продовжують приймати і розміщувати біженців. Так є проблеми. Напевно, найбільш гостра – проблема житла для біженців. Але що тут скажеш… Спочатку уряд Естонії говорив про готовність прийняти дві тисячі…

 – Потім – десять тисяч, двадцять, п’ятдесят…

– Так. А взагалі естонський кордон перетнуло понад 90 тисяч. Трошки менше половини – це «транзитні» біженці. Але ж і їх треба було прийняти – надати можливість тимчасового перебування, ночівлю, їжу. Повертаючись до плану на 50 тисяч… Я сама беру участь у діяльності мережі громадських організацій. До участі в її роботі запрошуються представники соціального департаменту, департаменту поліції. Поки що мови про те, аби перестати приймати українських біженців, не йде.

– Пригадую, що наприкінці червня країни Балтії зверталися до Євросоюзу із закликом до солідарності, просили фінансово підтримати їх у зв’язку із витратами на утримання тимчасово переміщених осіб.

– Це було б дуже добре, бо Естонія настільки маленька країна порівняно з іншими державами ЄС, що нам обов’язково потрібна допомога.

РОСІЙСЬКІ ПОГРОЗИ ТА БЛОКАДА – ДЛЯ БАЛТІЇ НЕ НОВИНА

– Зараз Росія веде повномасштабну «гарячу» війну проти України. І одночасно – в усіх сенсах «холодну» газову війну проти європейських країн, зокрема Балтії. кремль розраховує на збурення електорату в умовах підвищення цін, подорожчання газу в очікуванні зимового сезону. Як вам здається, наскільки виправдані розрахунки?

– Я пам’ятаю початок відновлення незалежності у 1990-ті роки (останнім часом про це мало хто згадував). Але ж тоді Росія так само здійснювала енергетичну блокаду країн Балтії. У якийсь період в Естонії було запасів енергоресурсів на один тиждень…

 – І це робила, підкреслю, єльцинська Росія.

– Так, країна на чолі з «демократичним» Єльциним… Отже, це все ми вже проходили. Але в естонців є стійкість, жага свободи, бажання бути незалежними. Тому впевнена, що вихід обов’язково буде знайдений… Наприклад, раніше була «зелена кампанія» проти сланцевої промисловості як такої, що забруднює навколишнє середовище. Але тепер знов лунають голоси, що треба – на новому технологічному рівні – будувати заводи з переробки сланцю, вироблення палива для теплоелектростанцій, що стало б альтернативою російському газу. Також в Естонії та багатьох інших країнах дедалі більше використовують енергію вітру. Є й інші шляхи. Впевнена, що Естонія це переживе. Зараз якраз іде кампанія із заспокоєння населення: можливо буде не так комфортно, але перезимуємо. Думаю, подібні настрої також у Латвії та Литві.

– А далі на захід континенту?

– Там, у країнах географічно далеких від Росії, складніше переконувати людей у тому, що треба економічно потерпати, більше сплачуючи за енергоносії. Але це робити треба. І в цьому – велика роль злагодженої роботи української дипломатії та української діаспори. Газова палиця, погрози, блокада – це не вперше. А от такої великої, кривавої війни в Європі давно не було. Все це треба пояснювати всіма можливим способами – і в засобах масової інформації, і під час особистого спілкування.

Олег Кудрін,
Рига-Таллінн