НАРОД МІЙ ЗАВЖДИ БУДЕ!..

0
617

Дані перепису в Польщі свідчать про зростання української громади за Сяном. Але могло бути ще краще…
Українська громада в Польщі з острахом чекала підсумків перепису, який відбувся в 2011 році. Страшне слово «асиміляція» могло поглинути частину спільноти. Окрім того, побоювання в українців спричинив формат перепису — складна система, коли частину громадян переписували «вживу» представники державної служби, а решта мешканців Польщі самі могли пройти анкетування через мережу інтернет. Утім результати перепису виявили позитивну тенденцію. Кількість українців, а точніше — тих, хто вважає себе українцями, — зросла. Якщо в 2002 році національність «українець» в анкетах вказала 31 тисяча громадян, то цього разу — вже 36 тисяч.

«НАСПРАВДІ УКРАЇНЦІВ БІЛЬШЕ»

«Ні, чисельність українців не зросла. Але ми зуміли відважніше себе показати і сильніше заявили про свою присутність, — каже в коментарі заступник голови Об’єднання українців Польщі Марко Сирник. — На цьому переписі ми більше працювали з громадою. Шок, якого ми зазнали 2002 року, в цьому сенсі подіяв позитивно».
Пан Марко сприймає результати перепису стримано. Насправді в Польщі проживає значно більше українців, але значна частина цурається свого коріння. Так, у 50–х роках минулого століття під час операції «Вісла» зі східних кордонів у західні регіони Польщі було виселено 150 тисяч осіб українського походження. Де вони?..
«Добре, що нас зараз «більше». Хоча сама цифра, названа в попередніх підсумках, теж не надто велика. Значить — працювати треба далі. Тішить не чисельність, а тенденція», — каже Сирник.
Анкета для перепису, підготовлена Головним управлінням статистики Польщі (ГУС), дозволяла вказати «подвійну» національність: основну і другорядну. Для прикладу, якщо людина вважає себе поляком, але хтось із її батьків є українцем, вона могла підтвердити приналежність до «синьо-жовтих».
Тож вийшло, що українська національність є єдиною для 26 тисяч осіб, а основною (поряд з іншою, другорядною) — для 10 тисяч. Разом виходить 36. Ще 12 тисяч вказали українську національність як другорядну. Таким чином, із певною поправкою можна казати, що перепис зафіксував у Польщі 48 тисяч українців.
Загалом же, як свідчать оприлюднені минулого тижня дані Головного управління статистики, у Польщі мешкає 38,5 мільйона осіб.

«НАС ВИРІШИЛИ НЕ ВРАХОВУВАТИ»

Польські «рахівники» вирішили застосувати багаторівневу систему перепису. Кількість населення вираховували, виходячи з інформації органів влади. Натомість якісний склад «демосу» вивчали через проведення вибіркового анкетування. Спеціалісти ГУС опитали близько 20 відсотків поляків. Реш¬та могли «переписатися» самостійно через інтернет.
Самоперепис був шансом для національних меншин. «Ми розуміли, що маємо небагато шансів потрапити у вибірку ГУС. Тоді дані перепису були б неповними. Тому ми активно взялися за цю роботу. Статистичне управління теж закликало нас переписатися. А тепер виявилося, що ці дані не хочуть враховувати», — скаржиться Ігор Горків, координатор волонтерів.
Ігор розповів, що для перепису було створено широку мережу волонтерів. «Працювало близько ста волонтерів. Вони їздили в глибинку з ноутбуками, модемами і пропонували українцям пройти анкетування у всесвітній мережі. Бувало важко: в якихось селах не було мобільного покриття, інтернету, — розповідає Горків. — Хоча знайти українців нескладно: якщо знаєш одну хату, де мешкають наші, то там дізнаєшся й інші адреси. Один волонтер переписав аж 300 осіб! Траплялося, що люди самі телефонували в управу Об’єднання українців і просили їх переписати».
Українська громада провела дуже активну роботу. В місцях, де проживає багато українців, проводили агітаційну кампанію. До справи підключилася Українська греко-католицька церква: священики закликали людей проявити національну свідомість. Об’єднанню українців вдалося отримати грант Фундації імені Стефана Баторія й забезпечити волонтерів технічним обладнанням.

«НАША ДОЛЯ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАС САМИХ»

Проте ця робота може залишитися непоміченою. Нещодавно ГУС заявив: тих даних, що були отримані через інтернет, надто мало, аби отримати репрезентативну картину. Ця інформація буде допоміжною, проте не офіційною.
«Не можна міняти правил під час гри, — обурюється Марко Сирник. — З іронією питаю у влади: якщо перерахунок інтернет–анкет показав, що нас, українців, дійсно забагато для вас, то давайте, перш ніж почнемо гру, узгодимо: а скільки має бути?! Дер¬жавна адміністрація має клопіт із віднаходженням місця для нацменшин».
Водночас Сирник вважає, що робота громади була не марною. «У плані результатів, напевне, щось втратили… Але не в плані активності, пробудження свідомості. Українці відчули: що кожен із нас дійсно може щось зробити. Ми як громада на цьому тільки виграли. Держава — вже вкотре втратила», — резюмує Сирник. Заступник голови ОУП каже: для нього головне — не стільки чисельність громади, скільки її «якість». «Перепис показав, що коли треба, ми досить мобільні. Шкода лише, що того «коли треба» так мало. Бо ми готові на одноразові акції, але надто пасивні в буденних справах… Громада має працювати над поширенням рідної мови, боротися за розвиток освіти українською, піклуватися про культуру. Наша доля залежить від нас самих», — резюмує Сирник.
Марко Сирник, заступник голови Об’єднання українців Польщі:
— Результат цього перепису свідчить про те, що ми зробили правильні висновки після 2002 року. Ми не ховалися від перепису, який став незадовільним для нас. Навпаки: провели досить серйозний аналіз, виправили помилки.
Перепис 2002 року був першим після Другої світової війни, у якому з’явилася графа «національність». Тоді наш великий промах був у тому, що ми не змогли підготували до цього людей. Були ситуації, коли анкетери просто не ставили питання про національність або коли цю графу заповнювали олівцем чи відверто заявляли, що такої національності, як «українська», в Польщі не існує. Але ще вагомішим фактором було те, що наші люди просто боялися чи не хотіли прилюдно заявити: «Я — українець».
За ці десять років щось, безперечно, змінилося. І в Україні, і у нас самих. Після Помаранчевої революції стало модним бути українцем. Люди хотіли пишатися своєю державою — хоча для багатьох це закінчилося разом із модою… Для декого почався пошук свого коріння, пішов процес осмислення: «Хто я?».
* * *
А тим часом дані перепису, проведеного у Словаччині, виявилися сумнішими. Етнічна політика держави, яка визнала два окремих етноси — і українців, і русинів — принесла гіркі плоди: українцями назвалося 7 430 осіб, а русинами — 33 482. Порівняно з переписом 2001 року кількість українців зменшилася на 3 тисячі, русинів — зросла на 9 тисяч. Результати словацького перепису було оприлюднено наприкінці лютого.
Володимир СЕМКІВ  

На фото: не перевелись ще українці в Польщі, підростає нова генерація