В останню неділю Великого посту парафіяни і прихожани парафії святого Андрія Первозванного Вікаріату Української Православної Церкви Київського Патріархату в США та Канаді згадували урочистий день входу Ісуса Христа в Єрусалим, а напередодні, в суботу, велике диво, що сотворив Господь у Віфанії, — воскрешення Лазаря, котрий уже чотири доби лежав у труні. 
З проповіді настоятеля парафії митрофорного протоієрея Віктора Полярного віряни дізнались, що багато з люду, хто були свідками того новозавітного дива дива, увірували в Господа і чекали прибуття Його до Єрусалима на свято Пасхи. Чільники юдейських фарисеїв, керовані злістю й заздрістю, вирішили вбити Ісуса і звеліли негайно повідомити їх про Його прихід. Тим часом страждання Господа наближалися, і за шість днів до Пасхи Марія, сестра воскреслого Лазаря, вилила на ноги Ісуса скляночку дорогоцінного мира. Знаючи, яка доля чекала на Нього в Єрусалимі, Господь мовив учням Своїм, що цим виливанням вона приготувала тіло Його до поховання. І ще багато говорив їм про близькі муки Свої, а тоді вирушив з апостолами в дорогу. За Його велінням учні знайшли осля, на якого ще не сідала людина, і на тому осляті їхав Ісус. А багато людей простелили Христові путь своїми одежами, і вийшли назустріч із пальмовим віттям у руках, і вигукували: «Осанна синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!» І всі славили Його розчулено, як Царя і Господа. Коли ж ступив у Єрусалим, усе місто зворушилося, і говорив народ: «Це Ісус, Пророк із Назарета Галілейського». І ввійшов Ісус у храм, і вигнав звідти всіх торговців та покупців, мовлячи їм словами пророка: «Дім мій домом молитви назветься, а ви зробили його вертепом розбійників». 
І приступили до Нього сліпі й кульгаві, і Він зцілив усіх. А діти, котрі були у храмі, теж почали гукати: «Осанна синові Давидовому!» Тоді першосвященики та книжники розлютилися і кричали: «Чуєш, що вони верзуть?!» Але Ісус відповів: «Хіба не читали ви у Святому Письмі: з вуст дітей і немовлят улаштував Ти хвалу Собі». І ті повтікали слідом за фарисеями. А Ісус пішов з Єрусалима до Віфанії і пробув там ніч…
Так говорить Святе Євангеліє, а тропар співає: «Засвідчивши, що буде всезагальне воскресіння мертвих, Ти, Христе Боже, перед страстями Своїми воскресив Лазаря. Тож і ми, подібно до дітей, носячи знаки перемоги, гукаємо Тобі, переможцю смерті: Осанна у високості, благословен, Хто йде в ім’я Господа!»
Празник цей зветься ще неділею ваїй (цвітоносною), або Вербною неділею. У давнину із зеленим гіллям зустрічали царів, котрі поверталися врочисто після перемоги над ворогами. В українців пальму замінила верба — давній символ відродження й вічності буття. У катедральному храмі святого Андрія Первозванного вірні УПЦ КП отримали у руки освячене протоієреєм Віктором Полярним та ієреєм Михайлом Лещишиним віття вербове, яке є знаком перемоги Христа над смертю і має нагадувати нам про майбутнє воскресіння всіх нас із мертвих.
Колись господарі, повернувшись з церкви з освяченою вербою, не одразу заходили до хати, а спершу йшли на город і садили по кілька гілок або (якщо було близько) то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». А ще був звичай жартома бити того, хто проспав заутреню, (та й усіх зустрічних) свяченою вербою, примовляючи:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Уже недалечко
Червоне яєчко!
Крім того, хлопці та дівчата коло церкви чи дорогою додому теж били одні одних вербовим гіллям, приспівуючи:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Оксана КУШІЦЬКА-МОМЧИЛОВА,
Блумінгдейл
Фото автора
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
