Чому Ізраїль не займає жорсткої позиції щодо Росії?

0
732

Як ізраїльська влада хоче пробігти між крапельками

 Так говорить Господь Саваот, промовляючи: «Судіть суд по правді,
і чиніть один о́дному милосердя та милість.
А вдови́ й сироти́, чужи́нця та вбогого не гнобі́ть,
і не ду́майте зла один о́дному в серці своєму!»

Захарії, глава 7, Біблія в перекладі Огієнка 

Я вже неодноразово писав і говорив, що Ізраїль на нашій українській ментальній мапі займає набагато більше місця, ніж реально на те заслуговує. Втім, попри ці, здавалося б, очевидні речі, увага до позиції цієї близькосхідної країни щодо російської агресії в нас величезна і потребує тлумачення.

Ми всі були свідками зверхнього ставлення ізраїльського МЗС ще до початку війни, недолугих заяв його очільників, серій демаршів як із боку Тель-Авіва, так і з боку Києва. Позитивні очікування то знаходили підтвердження в численних демонстраціях прибічників України на вулицях ізраїльських міст, то руйнувалися заявами про «скасування безвізового режиму» між Україною та Ізраїлем, повідомленнями преси про начебто пропозиції прем’єр-міністра Ізраїлю Нафталі Беннета здатися і пристати на вимоги Кремля.

Інакше кажучи, жодна інша країна світу не надсилає настільки заплутаних і контраверсійних меседжів, як Ізраїль.

Годі перелічувати всі ініціативи: від посередництва та розгортання польового шпиталю на кордоні з Україною, солідарності простих людей і журналістів, з одного боку, — до ганебної ситуації з українськими біженцями в ізраїльському аеропорту ім. Бен-Гуріона та чуток про розселення українських євреїв у поселеннях на окупованих територіях; від молитов головного рабина України, мужнього Моше Реувена Асмана, — до заяв прописного українофоба Якова Кедмі.

Давайте визначимося, що Ізраїль насамперед керується власними інтересами, і вони далеко не завжди збігаються з нашими. Ні, звісно, якщо ми говоримо про фундаментальні речі — про вибір правильної сторони, то тут питань немає. Міністр закордонних справ Ізраїлю Яїр Лапід уже давно й однозначно висловився з цього приводу: мовляв, ми знаємо свої союзницькі зобов’язання і будемо разом зі Сполученими Штатами. Це, звісно, якщо питання стане руба. А якщо ні, то ні.

Врешті-решт, результат такого рішення відомий: Ізраїль підтримав резолюцію Генасамблеї ООН від 2 березня і засудив російську агресію проти України. Це вже викликало негативну реакцію Росії, яка крізь зуби просичала про можливі проблеми для Ізраїлю на кордонах із Сирією.

У цьому контексті сирійське та іранське питання і загрози, з ними пов’язані, для Ізраїлю набагато важливіші й актуальніші, ніж війна у Східній Європі. Я зараз свідомо опускаю питання безпеки ізраїльтян та євреїв, котрі мешкають на теренах України: воно, звісно, є пріоритетом для єврейської держави, — а говорю виходячи з тих стратегічних екзистенційних викликів, які стоять перед ізраїльським керівництвом.

Зменшення ролі США на Близькому Сході — це тренд, який залишався стабільним із 2006 року, коли стало зрозуміло, що Вашингтон загрузнув у війні в Іраку і кінця-краю цій кампанії не видно. Політика зменшення американської присутності Барака Обами та Дональда Трампа стала руйнівною для довгострокових стратегій тих країн Близького Сходу, які звикли покладатися на Вашингтон.

Поява Росії в Сирії та ядерна угода з Іраном 2015 року радикально змінили регіональний баланс сил. Останній запустив широкомасштабну експансію і програму переозброєння своїх сателітів — «Хезболли» та хуситів. Ракетне переозброєння «Хезболли» залишається нестерпним головним болем Тель-Авіва. Ліванська кампанія 2006 року засвідчила одну базову проблему для ізраїльської армії: війна з «Хезболлою» не має очевидних перспектив перемоги. Вона пов’язана зі значною загрозою масованих ракетних ударів по ізраїльській півночі, і немає гарантії, що славнозвісна ПРО «Залізний купол» зможе повністю убезпечити від ураження. А якщо удари прилетять одночасно ще з Сирії та Сектора Газа? А якщо з Ірану? Інакше кажучи, це проблема, від якої відмахнутися неможливо.

Росія, на думку ізраїльських очільників, може бути ключем до вирішення. Не треба після цих слів гучно протестувати. Це — їхня логіка, і вона має сенс. Для цього, кажуть в ізраїльському МЗС, треба лише не дратувати Москву і регулярно робити послуги. Наприклад, передавати росіянам технології БПЛА. Свого часу один розумний ізраїльський дипломат, із яким ми періодично зустрічалися та обмінювалися думками, з подивом запитав мене: «Ігоре, невже росіяни не розуміють, що Іран — це загроза? Чому вони їх підтримують?».

Очевидно, ізраїльтяни досі продовжують шукати відповідь, їздити на поклін до Путіна та мріяти, що їх зрештою почують і зрозуміють. У принципі, це все, що треба знати про Ізраїль і ситуацію поточного моменту.

Кажуть, що після того, як президентові України Володимиру Зеленському відмовили у виступі перед членами Кнесету через «ремонт у будівлі парламенту», відбулися гарячі дискусії, і тепер очікується, що український президент виступить перед депутатами найближчої неділі. Чим зрозумілішою й очевиднішою ставатиме наша перемога, тим більше змінюватиметься модальність висловлювань офіційного Тель-Авіва. І це добре.

Зрештою в історії відносин наших країн і наших народів залишаться тільки велика і щира вдячність тим ізраїльтянам, які стали поруч із нами у боротьбі проти жорстокого ворога. Наша перемога — це краща гарантія того, що рашистські й іранські ракети не падатимуть на мирні міста Ізраїлю.

Ігор Семиволос