Візитом Ненсі Пелосі на Тайвань США довели свій статус великої держави

0
295

Днями відбувся візит спікерки Палати представників США Ненсі Пелосі на Тайвань. Це викликало обурення в Китаю, який розпочав військові навчання в Південнокитайському морі. Про те, чим важливий візит Пелосі та як це вплине на союзників США в регіоні та на Україну, розповів кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Макар Таран.

— У чому, на Вашу думку, полягає важливість візиту пані Пелосі на Тайвань у розрізі американсько-китайських відносин?

— Як на мене, то це, насамперед, продовження Сполученими Штатами ефективної стратегії балансування і управління кризою навколо Тайваню. На перший погляд здається, що візит Пелосі — провокативний.

Все-таки називаю цей «провокативний візит» важливим через те, що США продемонстрували увагу та важливість відносин зі своїми формальними і неформальними союзниками. Попри різкі погрози Китаю, що літак з Пелосі буде збитий у разі супроводу літаків ВПС США.

Тобто це демонстрація уваги до своїх зобов’язань — про це навіть казала Пелосі на пресконференції. Політик так само є носієм глобальних зобов’язань США.

Другий момент — це перевірка Пекіна на занадто відверті дії. Це стосується того, наскільки функціонує прихований консенсус навколо Тайваню між Китаєм і США. Як цей трикутник працює.

Ну і третій момент, який випливає з цієї поїздки, стосується й України, зокрема. Для адміністрації Байдена все-таки принципи і цінності інколи важливіші за геополітику.

Тобто підтримка Тайваню як промоутера західних цінностей у Східній Азії це і натяк Росії, що й підтримка України так само продовжується, незважаючи на загрози й погрози.

Звичайно тут нема прямого місточка, але тут теж прочитується, що Вашингтон уже переступає через погрози Росії застосувати ядерну зброю та погрозу Китаю збити літак.

— Як російська широкомасштабна агресія в Україну вплинула на посилення Китаю щодо Тайваню?

— Мало би бути пов’язане, тому що на перший погляд увага США відвернута значною мірою від Тайваню. Це на перший погляд, і з точки зору геополітики мати конфлікт з двома ядерними державами для Вашингтона як мінімум незручно.

Цим візитом та цією грою Сполучені Штати довели свій статус великої глобальної держави. Як Китай хотів використати це вікно можливостей? Китай непрямим чином підігрував Росії, адже Пекіну було вигідно протистояння Росії та Заходу.

Китай — основний агент впливу на Росію. Це дуже зручний елемент торгу із Заходом навколо санкцій, накладених Трампом і Тайваню. Санкції, до речі, достатньо чуттєві.

З березня Китай поводить себе демонстративно та наступально в Південнокитайському морі, в Жовтому морі. Вважаючи, що увага США відсунута на Україну.

Все-таки Байдену вдалося мобілізувати Європу на цьому фланзі, а також Східну Азію, якщо брати досить широку конфігурацію. Згадаймо азійський візит Байдена, потім держсекретаря Блінкена, а тепер Пелосі. Куди полетіла Пелосі — Південна Корея, Сингапур, Малайзія.

Консолідація союзників США навколо ідеї протистояння реваншизму, війні зараз працює. Європа здебільшого мобілізована навколо українського питання. Те ж саме стосується й Східної Азії — до речі, ми не забуваємо про AUKUS (Австралія, Британія, США. — Ред.), QUAD (Індія, Австралія, Японія, США. — Ред.).

Сполучені Штати нещодавно проводили з Філіппінами військові маневри, Японія зі США проводить тричі на рік маневри, а Південна Корея — двічі. А маневри це ще й політичні сигнали.

Тому ось бачимо ставку на консолідацію із союзниками адміністрації Байдена. Така стратегія накладає на союзників набагато більшу відповідальність за політичну та економічну ефективність. Це те, про що казав Блінкен під час свого першого візиту до Києва у травні 2021 року.

— Чи можливе об’єднання всіх союзників США в Індо-Тихоокеанському регіоні в азійський аналог НАТО?

— Історично жодні військово-політичні конфігурації в Східній Азії не спрацювали — СЕАТО та СЕНТО часів «холодної війни» є цьому яскравим прикладом. Регіон є набагато складнішим на відміну від Європи.

Для країн Східної та Південно-Східної Азії чинник загрози не є вирішальним. Ми бачимо, що поки що найбільш ефективною організацією там є АСЕАН. Там складна система прийняття рішень та незвична для нас формула пошуку компромісів. Але тим не менш, з 1967-го АСЕАН існує, розвивається, навіть має свої безпекові документи.

Тому навряд чи США вдасться доєднати ще якісь країни до існуючих форматів альянсів. Цього і не варто робити, тому що є японсько-американський договір — аналог НАТО на Далекому Сході. Є відносини з Південною Кореєю, є «особливі відносини» з Тайванем.

На Філіппінах є свої виклики, але зараз у них є велике бажання дружити зі Сполученими Штатами, тому що вони вже були свого часу близькими до Китаю. В’єтнам хоче демонструвати свою автономність та водночас побоюється Пекіна, але й згадує травматичний досвід В’єтнамської війни.

Через це наявних альянсів достатньо для головної функції, а саме військово-стратегічного стримування Китаю. Останнє полягає в наступних аспектах:

Убезпечення від приєднання Тайваню Пекіном. Контроль над островом — це стрибок у Тихий океан.

Сполучені Штати та союзники у Східній Азії мають консенсус. Це свобода мореплавства в Південнокитайському морі. До речі, Китай неодноразово натякав Вашингтону на те, що США визнали «принцип одного Китаю», а Тайвань є частиною Китаю. Тоді Тайванська протока є автоматично виключною зоною мореплавства КНР.

Розвиток ракетних та ядерних технологій у Китаї, які вже можуть досягати американського узбережжя.

Навколо цих питань і зосереджена американська дипломатія. А далі йде Росія, чіпи, економіка, права людини тощо.

— Ми розуміємо, що Україну підтримують країни Євроатлантичного регіону. Складніше, звісно, з Латинською Америкою, Африкою та Індо-Тихоокеанським регіоном. Як саме, враховуючи поточну ситуацію навколо Тайваню, Україні потрібно формувати безпекову співпрацю з країнами Індо-Тихоокеанського регіону?

— По-перше, цей регіон віддалений від нас, по-друге, ми не маємо сталої системи торговельно-технологічних зв’язків та відповідного рівня інвестицій. На відміну, до речі, від Ізраїлю, який має досить цікаву диференційовану систему технологічних зв’язків.

Перший трек — нам треба використати можливість солідарності Тайваню з Україною. Тим паче, бачивши вже досвід співпраці Литви. Тайванці дуже активно нині діють у Східній Європі, наприклад у Польщі та Чехії. Нам треба мати пряму модель відносин із Тайванем, а не через Китай.

Другий момент — зменшення інтересу країн регіону до Росії та через повільне стратегічно неминуче виснаження кремля у війні проти України. Інтерес у Росії як карти у грі з Китаєм та США. Індія, яка каже, ось є Росія, ми там купимо це, а є ще Китай і так далі.

Статус Росії буде поступово знижуватися, тому відносини з країнами регіону не будуть обумовлені російським фактором. У 1990-х роках Росія завадила багатьом контрактам з Україною.

Азійські економіки теж є виробниками, а відповідно орієнтовані на експорт. Їм треба ринки, зокрема українські.

Тут все буде залежати від того, якими ми вийдемо після війни. Наскільки ми будемо цікаві для світу як економічний та технологічний партнер. Ми бачимо, що це теж фактор безпеки, від якого залежить подальша глобалізація України.

Єгор Брайлян