Плани й реальність

0
1196

В одному з номерів ми спро­бу­ва­ли про­ана­лі­зу­ва­ти пе­ред­ви­бор­ні про­гра­ми най­рей­тин­го­ві­ших кан­ди­да­тів на пре­зи­дент­ський пост. При цьо­му за кад­ром за­ли­шив­ся ще один ці­ка­вий ню­анс.

Якщо уважно придивитися до передвиборних бестселерів, стане очевидно, що значна частина обіцянок так чи інакше виходить за межі президентських повноважень. А відтак не може бути виконана без відповідної співпраці з іншими владними гілками, передусім Верховною Радою та Кабінетом Міністрів.

Переважна більшість експертів, котрі останнім часом надзвичайно уважно придивляються до політичних баталій, сходиться на думці, що так відбувається виключно в гонитві кандидатів за голосами виборців. Мовляв, у прагненні сподобатися електорату та залучитися його підтримкою кандидати свідомо виходять за рамки повноважень, передбачених для Президента Конституцією. Таким чином, вони заходять саме на поле відповідальності Верховної Ради та Кабінету Міністрів.
Зокрема, більшість претендентів роблять акцент на економіці. У Комітеті виборців України відзначають, що кожне третє (!) речення в передвиборних програмах присвячене економічному блоку питань (31 відсоток). Тобто кандидати на пост Глави держави фокусуються на сфері, де можна наобіцяти збільшення зарплат, зменшення податків, зниження тарифів тощо.
Хоча в українському суспільстві звикли до образу Президента, як відповідального «за все і вся», виконання цих пунктів програм неможливе без підтримки парламенту та лояльного уряду. Натомість, до реального кола відповідальності Глави держави входять: зовнішня політика, вирішення кадрових питань та військова сфера.

Ви­черп­ний пе­ре­лік
Коротко нагадаємо, що згідно з Конституцією Президент України представляє державу в міжнародних відносинах; веде переговори та укладає міжнародні договори; припиняє повноваження прем’єрміністра та приймає рішення про його відставку; є Верховним головнокомандувачем та главою Ради національної безпеки і оборони України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; присвоює вищі військові звання та вищі дипломатичні ранги; нагороджує державними нагородами; приймає рішення про надання громадянства України або про його припинення; здійснює помилування; призначає позачергові вибори до Верховної Ради; припиняє повноваження парламенту у чітко визначених Конституцією випадках; підписує закони, прийняті Верховною Радою; має право вето щодо ухвалених парламентом законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд.
Глава держави також приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням усіх перелічених рішень Верховною Радою.
Варто зауважити, що упродовж чинної каденції нинішнього Президента Петра Порошенка значна частина з перелічених у цьому абзаці повноважень була реалізована в Україні вперше…
Утім, варто продовжити наш перелік. Президент може призначити та звільнити глав дипломатичних представництв України; має запропонувати парламенту кандидатури міністра закордонних справ та міністра оборони, призначає вище командування Збройних Сил, половину складу Ради Національного банку та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, а також третину складу Конституційного Суду України.
Окрім цього, в «тандемі» з парламентом, тобто за згодою Верховної Ради, Президент може призначити та звільнити Генерального прокурора; голову Антимонопольного комітету України; голову Фонду державного майна.
Глава держави також призначає голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Як бачимо, перелік — доволі широкий, однак, значною мірою, обмежений. Незважаючи на це, кандидати у своїх програмах, за даними Комітету виборців України, присвятили безпосередньо своїм конституційним повноваженням лише 14 відсотків програмних текстів. А саме: армії та безпеці — вісім відсотків і зовнішній політиці — лише шість.
Варто також відзначити, що президент має право законодавчої ініціативи, тобто подавати на розгляд Верховної Ради законопроекти з того чи іншого питання, однак самостійно він їх реалізувати також не може. Тому низка передвиборних обіцянок кандидатів також знаходиться поза межами компетенції Президента. За інформацією КВУ, таких обіцянок, які прописані у передвиборних програмах, майже половина.
Хто про що не до­го­во­рює…
Якщо ще раз погортати програми шести найрейтинговіших претендентів на президентське крісло, стає помітним, що всі вони, говорячи про свої плани на посаді, виходили за межі повноважень, передбачені Конституцією для Глави держави. Ба, більше: переважно кандидати загальними фразами перелічують проблеми українського суспільства без чіткого алгоритму їхнього подолання.
Так, зпоміж інших, визначальне місце в передвиборних програмах посідає питання зростання зарплат та збільшення пенсій. Про це загадує кожен із шести цих кандидатів. Одні розглядають детально, інші — побіжно. Хоча, як відомо, за питання пенсій і частково зарплат відповідає Кабінет Міністрів, а не Президент.
Попри це, Юлія Тимошенко планує за п’ять наступних років досягти рівня середньої заробітної плати Польщі в доларовому вимірі. Своєю чергою, Анатолій Гриценко обіцяє середню зарплату в понад 700 євро, з відповідним зростанням і пенсійного забезпечення. Юрій Бойко, Володимир Зеленський та навіть чинний Глава держави Петро Порошенко наголосили на «гідному рівні забезпечення», однак не уточнили, про що саме йдеться.
Іншими темами, які часто підіймають кандидати, є енергетика й тарифи. Зокрема, колишній лідер «Опозиційного блоку» Юрій Бойко, що через конфлікт із рештками Партії регіонів пішов на нинішні вибори самовисуванцем, обіцяє забезпечити «збільшення власного видобутку вугілля, газу та потужний розвиток української енергетики». Відповідно, після реалізації таких планів, він веде мову про «надання якісних послуг за соціально відповідальними тарифами для населення».
Думку про збільшення видобутку власного газу висловлює також і лідер Радикальної партії Олег Ляшко. За його словами, це «дозволить знизити ціну на газ мінімум удвічі».
Ясна річ, до них долучилася і Юлія Тимошенко, котра ще до офіційного старту передвиборної кампанії масово обіцяла з ефірів та з бігбордів вже упродовж першого місяця свого ймовірного президентства зменшити ціну на газ у два рази.
До речі, стосовно такого потенційного «зниження» цін на газ серед кандидатів навіть виникли своєрідні змагання. Бо ж Сергій Каплін, котрий, щоправда, аж ніяк не належить до числа найрейтинговіших, продовжує заманювати виборців на свою сторону обіцянками знизити ціну вчетверо.
На все це, звичайно, можна було би дивитися з певною часткою іронії, якби не відверті наміри кандидатів пограти на найболючіших «струнах». Бо ж тарифи для багатьох громадян нині справді є непідйомними.
Водночас у своєму прагненні сподобатися виборцю претенденти й словом не згадують, скажімо, про вимоги Міжнародного валютного фонду щодо підвищення ціни на газ до ринкового рівня. Як і про те, що в нинішніх реаліях Україна не може просто відмовитися від фінансової допомоги МВФ.
Крім того, претенденти на посаду Президента охоче говорять про податки та кредити. Однак Глава держави відповідно до переліку власних функцій не має повноважень формувати кредитну політику. Умови кредитування визначають або самі банки, або деякі програми можуть отримувати фінансову допомогу з державного бюджету, за що відповідає Кабінет Міністрів.
Незважаючи на це, лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко обіцяє втілити в життя програму довгострокового банківського мікрокредитування для молоді та середнього класу для всіх типів бізнесу. А заразом — створити державний фонд страхування іпотечних кредитів; змінити політику Національного банку у сфері монетарного, валютного і банківського регулювання.
А от лідер соціологічних опитувань Володимир Зеленський говорить про довгострокове недороге кредитування, не пояснюючи деталей.
Юрій Бойко виступає за спеціальні умови кредитування для розвитку і підтримки малого та середнього бізнесу, сільськогосподарських та фермерських підприємств.
Але найбільше у цій царині, схоже, відзначився Анатолій Гриценко. У разі своєї перемоги він прагне встановити твердий контроль держави за діяльністю банків. Ще раз повторимо, подібні рішення неможливо запровадити якимось президентським указом чи розпорядженням. Відтак, ці наміри швидше нагадують елементарні декларації, не більше того…
Значну увагу більшість кандидатів у своїх передвиборних творіннях приділяють і питанню оподаткування. При тому, що це також не сфера діяльності Глави держави. Але, попри це, Юрій Бойко пропонує встановити «справедливу систему оподаткування та знизити податки для громадян та бізнесу». До слова, пан Юрій упродовж своєї тривалої політичної кар’єри працював у кількох урядах, тож урядові повноваження знає дуже добре.
Чинний Президент Петро Порошенко у своїй програмі розповідає про заміну оподаткування прибутку підприємств на оподаткування виведення капіталу з країни. Такі новації, принаймні, можна частково пояснити тим, що нинішній уряд на чолі з Володимиром Гройсманом, загалом є цілком лояльним до Глави держави.
Відтак цілком імовірно, що упродовж відведеного Кабміну Конституцією терміну, спробує щось зробити для реалізації задумів.
Тим паче, що й пропрезидентська більшість у Верховній Раді усе ще є. Однак і тут виникає справедливе запитання: чому Порошенко не ініціював таку корекцію оподаткування досі? Можливо, вважав її не на часі?..
Володимир Зеленський у своїй програмі переконує, що надасть молодим підприємцям рік пільгового оподаткування. Однак для виконання будьчого із вищезазначеного необхідні зміни в законодавстві, тобто — відповідні рішення Верховної Ради.
Значну увагу кандидати приділяють питанню ринку землі, однак у цьому їхні погляди кардинально різняться. Так, Юрій Бойко відстоює позицію, що землю варто зберегти у власності українських селян, а відкрити ринок сільськогосподарської землі виключно за результатами загальнонаціонального референдуму. Причому, коли Партія регіонів, до якої належав цей кандидат багато років, була при владі, нічого подібного чомусь не ініціювалося. Навпаки, «регіонали» тоді були активними прибічниками торгівлі землею.
Володимир Зеленський прагне відкриття прозорого ринку землі. Юлія Тимошенко наполягає, що громади повинні повністю розпоряджатися своєю землею, а земля поза межами населених пунктів буде належати громадам. Відповідну ідею підтримує і Анатолій Гриценко.
Як бачимо, виконання левової частини обіцянок кандидатів безпосередньо залежить від результатів інших виборів — парламентських. І важливим запитанням залишається: чи вдасться майбутньому Президенту об’єднати довкола себе та своєї чинної чи потенційної фракції достатньо голосів, щоб реалізувати хоча б частину із обіцяного. Тож доволі передбачувано, що парламент цьогоріч «штурмуватимуть» з гаслами, співзвучними тим, що лунають під час президентської кампанії.

Яро­слав ГА­ЛА­ТА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here