Чому перемагає популізм?

0
1066

Кожен відповідальний за виборця, якого виростив

44% українських громадян точно, а 32,2% скоріше — проголосують на президентських виборах, які відбудуться найближчої неділі. Про це свідчить всеукраїнське опитування громадської думки, яке було проведене з 14 до 22 березня Київським міжнародним інститутом соціології. Цікавими є також дані про те, що участь у національних виборах вважають обов’язком кожного громадянина України — 60,7% серед усіх опитаних респондентів, а 35,5% — що це особиста справа кожного і не можна докоряти тим, хто не голосує.

25 березня — останній день, коли за законом можна було змінити місце голосування. Останні дні стали справжнім «пеклом» для співробітників Державного реєстру виборців, адже, до речі, у столичних відділеннях вишукувалися довгі черги. У кожного виборця, мабуть, свої причини, однак здебільшого зіграло роль — «вирішувати справи» в останні дні. Через це ДРВ працювали й у вихідні дні — суботу і неділю. Бажаючим змінити місце голосування довелося стояти в чергах по дві-три, а то й більше годин. З іншого боку, навряд чи 31 березня буде легше і простіше, а отже, питання до організації виборів в день голосування може повторити практику 2014-го, коли виборцям довелося по кілька годин простояти в чергах.

Крім фізичної стійкості, перед виборцями стоїть не менш складне завдання — зробити правильний вибір під час голосування. З одного боку, самі виборці протягом багатьох років незалежності так і не спромоглися створити партію, яка б існувала на партійні внески, користувалася популярністю і замовляла політику своїм лідерам. У нас досі переважають вождистські політичні проекти, які відстоюють інтереси свого лідера і певних олігархічних груп. З іншого боку, політики зробили все, щоб дискредитувати політичну систему і довести довіру до себе до рівня «плінтуса». Абсолютна більшість з них експлуатувала і експлуатує людські потреби і інстинкти, не займаючись самими виборцями. Це зіграло проти політиків. Лише 9% українців довіряють своїй владі, що є рекордним мінімумом у світі, йдеться в нещодавньому дослідженні всесвітньо відомої аналітично-консультативної фірми Gallup. 

Якщо звернути увагу на рейтинги чинного президента Петра Порошенка, який балотується на другу каденцію, то згідно з даними КМІС, його готові підтримати 10,3% виборців серед усіх респондентів та 17,1% серед тих, хто визначився з кандидатом. Це друге місце. Однак Петро Олексійович тривалий час є лідером в антирейтингу довіри. Дуже негативно ставляться до нього 38,6% серед усіх опитаних, радше негативно — 22,8%, нейтрально — 13,1%, радше позитивно — 10,3%, дуже позитивно — 5,8%.

Ми звернулися до експертів із запитанням щодо особливостей електорату Порошенка: це державники, люди, лояльні до влади, чи ті, хто бояться змін? Чому ризиковано консервувати практики, які призвели до політичної кризи? Якщо порівнювати вибори зараз і 20 років тому — як змінюються виборці у прогресивній частині та в інертній?

«ЯК 20 РОКІВ ТОМУ, ТАК І ЗАРАЗ ОЛІГАРХИ НАМАГАЮТЬСЯ РОЗКЛАСТИ ЯЙЦЯ В РІЗНІ КОШИКИ»

Петро ОЛЕЩУК, політолог:

— Існують дослідження, в яких детально розписано структуру кожної з електоральних груп. Щодо електорату Порошенка, то в переважній більшості — це україномовні люди. Географічно — це переважно мешканці центру і заходу України. Стосовно інших особливостей цієї електоральної групи — це орієнтація на євроінтеграцію і НАТО. Таким чином, можна сказати, що виборець Петра Порошенка              — це людина, яка орієнтована на Європу, прагне до європейських цінностей. Але при цьому це переважно люди старшого покоління — пенсіонери та держслужбовці, які все ж таки консервативні. Таким чином, це державники, які при цьому бояться змін і не хочуть їх. Вони сприймають вектор, який обраний Порошенком, як вірний і змінювати його не хочуть. Інші кандидати для них є загрозою зміни такого курсу.

Якщо взяти останні 20 років із часу виборів 1999 року, то виборець дуже змінився. Тоді комуністи мали значну вагу і тема повернення до минулого, до СРСР постійно звучала. Зараз вибір, у сухому залишку, змістився до дилеми: або Росія, або Захід. При цьому відверто проросійських виборців досить мало. Значна частина виборців говорить про якийсь особливий шлях для України. Але треба розуміти, що як 20 років тому, так і зараз олігархи намагаються розкласти яйця в різні кошики. Це реалізується через те, що вони контролюють медіаресурси. Це визначає їхню впливовість. Ці медіаресурси вони можуть використовувати безпосередньо для пропаганди, а також просто продавати в обмін на якісь преференції. Тому сутність олігархату в нашій країні за ці роки не змінилася.

«УКРАЇНЦІ «В СЕРЕДНЬОМУ» СТАЮТЬ МЕНШ РОЗСУДЛИВИМИ…»

Микола ПОЛЬОВИЙ, доктор політичних наук, професор кафедри політології та державного управління Донецького національного університету імені Василя Стуса:

— Електорат Петра Порошенка, чинного глави держави, це передусім патріоти України, яким Україна дорожча за демократію. Це прибічники української державності, які вважають, що Порошенко зарекомендував себе як гідний державний діяч і заслуговує на продовження своєї діяльності. І передусім через те, що він відкрито виступає проти російської агресії. Ще одна частина електорату — це раціонально мислячі люди, які не бачать достойної альтернативи серед кандидатів або які піддаються поверховій агітації і їх приваблює простота текстів Порошенка, бо справді: віра, армія, мова — це прості і зрозумілі речі для всіх. Насамкінець, певну частину електорату Порошенко становлять люди радянського виховання, тобто частина електорату Януковича, які колись добре велись на гасло: «Почую кожного». Адже, в принципі, саме на такий електорат і розраховані нинішні головні меседжі: «Надав безвіз», «Отримали Томос» і т. ін. На цей же електорат було розраховано, наприклад, вчасне підвищення зарплат освітянам на початку 2019 року.

Назовні, переобрання чинного глави на наступний термін виглядає непоганим кроком, особливо на тлі інших викликів, перед якими стоїть сьогодні Україна. І для розсудливих поміркованих патріотів, повторюся, це безальтернативний вибір. Але, на мою думку, переобрання Порошенка несе значну небезпеку для майбутнього України. Чому? Він має важливі досягнення як державник, неприступний у відносинах з Росією, досить жорсткий, сприяв здобуттю Томосу, але як політик і глава держави Порошенко нехтує всіма можливими процедурами звичайної демократії, принципом розподілу влад і, зрештою, демократичного «лушпиння». Про що мова? Він підтримує і, здається, розширив до непристойності більш ніж двадцятирічну українську традицію «договорняків», і це зрозуміло, бо це для нього звично ще з часів Кучми. Але якщо в тактичному плані це дозволяє йому балансувати і зберігати певну стабільність у державі, то в стратегічному плані збереження такої традиції ведення політичних справ веде державу до небезпеки політичної прірви. Адже зараз ці договорняки відбуваються лише за певних сприятливих для України обставин: Порошенко — досить патріотична людина, отже, й домовляється він з, м’яко кажучи, байдужими до України людьми типу Труханова чи Кернеса на користь України. Але за умови навіть невеликої зміни дійових осіб, ресурсів та умов (наприклад, зовнішніх) збереження такої традиції може легко й зовні несподівано відкинути країну до жорсткого авторитаризму в кращому разі і до миттєвого розпаду — в гіршому. І це буде вже не застій чи стагнація, це буде прірва — у соціальному, економічному та політичному планах — для всієї країни.

На жаль, наш виборець не дуже далекоглядний. Крім того, моя думка не претендує на суцільну репрезентативність, а є лише спостереженням: українці «в середньому» стають менш розсудливими і більш податливими до маніпуляцій. Тому й реагують на гасла й обіцянки, а не на конкретні дії. Тобто оце загальновідоме кліпове мислення тепер характеризує не тільки молодь, а й дорослих зрілих людей, які не хочуть (чи вже не можуть) задумуватися ні про що довше, ніж повідомлення у «Твіттері». Це спричинило ситуацію, коли людям досить простих слів, щоб обрати главу держави. Зокрема, судячи з того, що ми бачимо цілком переможну кампанію Порошенка, яка базується лише на трьох словах: «Армія», «Віра» і «Мова». Це геніально і страшно — три слова і перемога!

«У НАС ЗАВЖДИ БРАВ ГОРУ ПОПУЛІЗМ»

Ірина БЕКЕШКІНА, директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

— Відмінність цих виборів від усіх попередніх полягає в тому, що всі провідні кандидати здебільшого не діляться географічно. Раніше кандидати чітко ділилися на прозахідних та проросійських. Зараз такий поділ є, але він не такий очевидний, як це було раніше. І Порошенко, і Тимошенко, і Зеленський мають своїх виборців в усіх регіонах. Тепер розподіл наявний за іншими параметрами. Наприклад, голосування за Зеленського — це масове голосування проти чинної влади. Тобто якби в бюлетенях була графа «проти всіх», то виборець Зеленського проголосував би саме так. Це так званий протестний електорат. У Тимошенко є як проєвропейський, так і частина проросійського електорату. Але її відмінність полягає в соціальних питаннях. За неї голосуватимуть найбільш бідні прошарки суспільства. Для них дуже важливими є її соціальні обіцянки.

У Порошенка ж ядро становить середній клас. Це не лише підприємці, а й державні службовці. Вони не хочуть змін стосовно напрямку, який обрав Порошенко. Це люди, які в цьому житті почувають себе більш-менш нормально, тому вони бояться, що до влади може прийти або Зеленський, або Тимошенко. За Порошенка дійсно будуть голосувати люди з державницьким типом мислення. Він лідирує в західних регіонах, для яких Томос та безвіз є дуже важливими здобутками. Крім того, є також частина людей, які голосуватимуть за Порошенка як за «менше зло».

Але, на жаль, українському виборцю дуже далеко до раціонального вибору. Очевидно, що ЗМІ належать олігархам, які підтримують тих чи інших кандидатів. У нас завжди брав гору популізм. Розплатою за популізм було те, що у нас завжди перемагала опозиція. Так відбувалося тому, що президенти обіцяли людям те, чого не могли зробити. Тому на наступних виборах їх не обирали або обирали таких же, які так само обіцяли і зрештою все одно не виконували своїх обіцянок. За останні 20 років безумовно раціональний сегмент виборців дещо зріс, але, на жаль, не настільки, щоб він став вирішальним. При цьому люди зараз уже менше купляються на гречку. Вони купляються за реальні гроші. Раніше не мало сенсу брати й підкуповувати виборця за гроші. Тепер відрив між кандидатами не такий великий, і тому грошей на них можна витратити не настільки багато, а отже, підкуп цілком виправданий з позиції витрат на передвиборчу кампанію.
Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, Олеся ШУТКЕВИЧ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here