Ще на початку року в Києві навіть і не припускали, що Петро Порошенко навесні вирушить до Туреччини з офіційним візитом. Але кілька тижнів тому турки несподівано запропонували провести в березні чергове засідання Стратегічної ради високого рівня. У Києві поквапилися скористатися нагодою: у Чорноморському регіоні Україні потрібні союзники, які не бояться протистояти Кремлю. А переговори президентів можуть зміцнити відносини двох країн, дати поштовх новим економічним проектам і реанімувати старі.
“Ви добре розумієте, наскільки важливий зараз для України діалог з Туреччиною. Переговори з президентом Ердоганом покликані зміцнити нашу обороноздатність і сприяти створенню міцного політичного й економічного союзу між двома країнами”, — амбіційно позначив українські цілі напередодні свого візиту до Анкари і Стамбула П.Порошенко.
Сьогодні між Україною і Туреччиною йде активне співробітництво у військовій і військово-технічній сфері, а кораблі військово-морських флотів двох країн проводять спільні навчання. Анкара надає допомогу нашій армії, у тому числі надіславши мобільні госпіталі й десятки тонн похідно-табірного обладнання.
Але в Києві хочуть більшого — українська сторона не тільки пропонує спільне патрулювання в Чорному морі, а й готує проект договору про співробітництво у сфері безпеки. Адже саме ця царина 
становить сьогодні для нашої країни найбільший інтерес. Та тільки, чи бажає Туреччина грати роль союзника України у протидії військовому, економічному й політичному тиску Росії?
Порта веде свою тонку гру, де жорсткі заяви на адресу Кремля лунають одночасно зі спробами турецького керівництва швидше налагодити стосунки з Москвою. Нагадаємо, що невизнання Анкарою анексії Криму не привело до приєднання Туреччини до санкцій Європейського Союзу проти Російської Федерації, так само, як і запровадження Москвою обмежувальних заходів проти турецьких товарів не викликало реакції турків у відповідь. А на переслідування російською владою кримських татар Анкара озивається лише публічним обуренням.
На Україну в Туреччині дивляться через призму своїх відносин з Росією і Заходом. І донедавна в україно-російському конфлікті Туреччина підігравала Кремлю. Ще рік тому українські експерти у своїх коментарях, присвячених політиці Туреччини стосовно України, казали, що вона недружня, і що Анкара своїми діями лише сприяє діям Москви у Криму. 
Після листопадового інциденту з російським бомбардувальником Су-24 і подальшого загострення турецько-російських відносин Анкара скоригувала свій курс щодо Києва. Позиція турецької влади стосовно ситуації з правами людини в Криму стала жорсткішою, збільшилася фінансова і політична підтримка кримських татар, розширюється співробітництво у сфері ВТС.
Так, сьогодні Київ і Анкара — союзники, та лише ситуативні. А ситуативне партнерство за визначенням не може бути стратегічним. Експерти упевнені: тільки-но російське керівництво відійде від своєї нинішньої жорсткої позиції, турки одразу ж поновлять співробітництво з Росією. Така перспектива, безперечно, впливає на україно-турецькі відносини і накладає свої обмеження.
Тому, хоча у спільній декларації за результатами п’ятого засідання Стратегічної ради високого рівня і йдеться про необхідність посилити координацію і договірну базу між Україною і Туреччиною у сфері безпеки, не слід покладати великі надії на широке співробітництво в цій галузі. Так само, як і на ефективність об’єднаних зусиль Києва й Анкари з деокупації Криму та повернення півострова під українську юрисдикцію: озвучена українським керівництвом пропозиція, щоб Туреччина стала учасником міжнародних переговорів у форматі 
“Женева плюс”, виглядає нереалістичною. Насамперед тому, що цього не допустить Кремль.
Втім, значно більші можливості дві країни мають у реалізації спільних бізнес-проектів. Адже саме в торговельно-економічному співробітництві турки зацікавлені насамперед: для Анкари в її зовнішній політиці завжди була важлива вигода, яку може отримати турецький бізнес. Крім того, на турецькій економіці, яка в останні кілька років має серйозні проблеми, не могли не позначитися російські санкції. І турки активно шукають вихід з цієї ситуації.
Але якщо з будівництвом у Туреччині космодрому передбачаються серйозні проблеми, то перспективи “Антонова” видаються більш оптимістичними: турки зацікавлені в тому, щоб у них у країні з’явився завод, де складатимуть близькомагістральний літак. У планах Анкари щодо створення власного винищувача є місце й Україні: нашій країні пропонується поставляти для нього двигун. Перешкодами на шляху цих проектів можуть стати як українська неповороткість, так і гостра конкуренція на турецькому ринку міжнародних аерокосмічних компаній.
Ще один дуже важливий проект двостороннього співробітництва — навчання в Україні турецьких фахівців у галузі ядерної енергетики. Турки створюють цю галузь, але після листопадового інциденту з російським бомбардувальником Росія відмовилася їх навчати. Наша країна може зайняти нішу, залишену росіянами.
Намагаючись знайти заміну російським туристам на курортах Анталії (а для турецької економіки туристичний сектор — одне з основних джерел доходу), турецьке керівництво прагне створити режим максимального сприяння для українських відпочивальників. Як повідомив Петро Порошенко, Україна і Туреччина домовилися про здешевлення турецьких курортів для українців.
Але ключовою проблемою для турків залишається створення зони вільної торгівлі з Україною. “Ми надаємо великого значення і пріоритетності тому, щоб угоду про зону вільної торгівлі було підписано вже цього року”, — заявив Реджеп Ердоган на прес-конференції відразу ж після переговорів з українським президентом. Про це йдеться і в спільній декларації.
Чи реально? Попри заяви українського президента й прем’єр-міністра та їхніх турецьких колег, шансів мало: хоча наша країна й цікава туркам як ринок збуту сільськогосподарської продукції, товарів легкої промисловості, побутової техніки, до останнього часу вони не готові були до компромісів.
Переговори про підписання цієї угоди тривають давно і важко. Їх навіть зупинили у 2013 р., оскільки Анкара не захотіла відкривати ринок для української сільськогосподарської продукції, а в нинішніх умовах це для нас дуже важливо. Усі пропозиції Києва обнулити мита турки відкидали: в Анкарі заявляли, що їхні виробники не витримають конкуренції. Втім, в Україні можуть те саме сказати про побутову техніку, автомобілі й текстиль…
Після початку тимчасового застосування Угоди про асоціацію (і зону вільної торгівлі) між Україною і ЄС з’явилася надія, що Туреччина піде на компроміс і скасує або знизить торгові мита. Наприклад, на пшеницю й м’ясо ці мита становлять понад 200%. Цього тижня заступник економічного розвитку і торгівлі Наталія Микольська проводила з турецькою делегацією переговори щодо зони вільної торгівлі. Можливо, сторонам і вдалося зблизити позиції (коли верстався цей номер, результати переговорів ще не були відомі).
Для турків, окрім усього іншого, Україна цікава й з погляду транспортних магістралей: український президент заявив, що дві країни розширять співробітництво у сфері міжнародних комбінованих, контейнерних перевезень, а також шукатимуть інші ефективні логістичні рішення. Питання в тому, чи будуть реалізовані ці й інші домовленості щодо інвестицій, розширення можливостей кредитування, будівництва інфраструктури та інших спільних проектів.
У Києві, коментуючи підсумки україно-турецьких переговорів, з обережністю говорять про перспективи деяких бізнес-проектів. Пам’ятається, рівно рік тому під час візиту до Києва Реджепа Ердогана президенти також домовилися про низку проектів. У тому числі й в авіаційній сфері. Однак вони так і не були реалізовані…
Володимир КРАВЧЕНКО
