У день, коли вся країна вшановувала жертв Голодоморів, харків’янам — учасникам акції «Запали свічку» — довелося ставити поминальні свічки… під новорічну ялинку на майдані Свободи. Таке поєднання «журби і радості» відбулося у Харкові вперше.
Той, хто розпорядився ще до завершення листопада встановити цей атрибут Нового року та Різдва на найбільшій у Європі площі, напевне ж, не думав про місце в книзі рекордів Харкова. А рекорд таки зафіксовано в пам’яті сучасників: ніколи ще так рано ялинку не встановлювали й не прикрашали. Де той Новий рік чи навіть католицьке Різдво, а ялинка виблискує іграшками.
Чому вона з’явилася напередодні 22 листопада — дня, коли українці відзначали День Свободи, і їжаку зрозуміло. Щоб не дай, Боже, площу не обсіли протестувальники й не поставили там свого помаранчевого намета. Не зрозуміло лише одне, яка була необхідність прикрашати це пластиково-металеве «диво» у темряві, якраз тоді, коли зі скорботних свічок люди викладали поминальний хрест.
Ялинку, в іграшках якої віддзеркалювався мерехтливий вогонь свічок, поставлено саме там, де в ті страшні роки вмирало найбільше селян. Вони приходили на майдан, який тоді носив ім’я Дзержинського, до міністерств та інших урядових установ за допомогою, але не отримували її. Як свідчать документи 1933 року, трупарі щодоби прибирали з величезного майдану до тисячі задубілих людських тіл.
До речі, першу в Радянському Союзі ялинку організував улюбленець Сталіна Павло Постишев, призначений другим секретарем ЦК КП(б)У в розпал Голодомору, щоб громити національне відродження.
Між іншим, про постаті. В Харкові до цього часу не перейменовані проспекти Постишева, Косіора, вулиця Чубаря. А саме ці «стовпи» режиму разом зі Сталіним, Кагановичем, Молотовим визнані народним судом головними винуватцями Голодомору. Однак влада оберігає ці топоніми.
Утім, ялинка та казкові будиночки навколо неї — не єдині веселі декорації, на тлі яких довелося вшановувати пам’ять мільйонів, покараних голодом. Згадав про цю скорботну дату лише Національний театр опери і балету імені Миколи Лисенка, він відзначив її симфонією Чайковського. Більшість закладів у той день і вечір вабили афішами з комедійними виставами, розвагами, не втішили тематичними виставками і музеї.
Однак якщо ці «деталі» не брати до уваги, то можна сказати: День пам’яті жертв Голодоморів проходив, як і в попередні роки. Регіональна влада, хоча й без перших своїх очільників (зазвичай вони подібні заходи особисто не відвідують), вшанувала пам’ять невинно убієнних. Як і щороку, мерехтіли свічки у вікнах обл-держадміністрації. Щоправда, як і раніше, її представників не було помічено біля Меморіалу жертвам Голодоморів, встановленого попередниками поблизу села Черкаська Лозова на Окружній дорозі. Саме тут червоноармійці за наказом командарма Блюхера стріляли в селян, котрі проривалися до столиці за хлібом.
Як і щороку, цей Меморіал не обминули опозиціонери та представники громадських організацій. Відбулися скорботні мітинги. Тут та в Молодіжному парку, де встановлено другий у світі та перший в Україні Хрест жертвам Голодомору 1932-1933 років, єпископи УПЦ КП та УАПЦ відслужили молебні. До речі, хоча владики московського патріархату не взяли участі в цих заходах, у їхніх храмах також відслужили поминальні молебні.
Жертв Голодомору, окрім пам’ятних свічок, пом’янули на майдані Свободи хлібом і сіллю.
Леонід ЛОГВИНЕНКО
На фото: під час вшанування жертв Голодоморів у Києві
