У неділю, 25 травня, в рамках свого візиту в Україну Державний Секретар Ватикану Тарчізіо Бертоне відвідав будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. Високого гостя зустрічали Блаженніший Любомир, Глава УГКЦ, та Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, Єпископ-помічник Київської архиєпархії. На місце будівництва собору з Кардиналом Бертоне також прибули Апостольський Нунцій в Україні Архиєпископ Іван Юркович, Архиєпископ-коад’ютор Римо-Католицької Церкви Мечислав Мокшицький.
У привітальному слові Блаженніший Любомир висловив слова вдячності Кардиналові Тарчізіо Бертоне за його бажання відвідати майбутній Патріарший центр всієї Української Греко-Католицької Церкви. Собор, який будується у столиці України, на думку Предстоятеля УГКЦ, крім того, що є символом єдності УГКЦ, буде місцем, звідкіля будуть виходити старання і ініціативи у справі досягнення єдності між всіма християнами.
Відтак Держсекретар Ватикану ознайомився із процесом будівництва собору. Тоді Блаженніший Любомир попрощався із гостем, оскільки проголосувавши відразу після зустрічі на позачергових виборах міського голови Києва й Київської міської ради, він від’їхав до Канади для участі у роботі Постійного Синоду та з’їзду духовенства УГКЦ, яке душпастирює у цій країні.
Після цього у храмі Благовіщеня Пресвятої Богородиці перед початком Божественної Літургії Кардинал Тарчізіо Бертоне звернувся із промовою до численних вірних. «Як я можу не подякувати Господу за цю Його ласку, – ласку перебувати зараз тут, на берегах Дніпра, річки, яку ваша найдостойніша релігійна та літературна традиція справедливо зображує як «український Йордан». Перебувати тут за особливої обставини, а саме під час 1020-го ювілею Хрещення Київської Русі. Саме з цього благословенного місця євангельське послання поширилося поміж багатьма іншими слов’янськими народами та наповнило їхнє життя й культуру», – сказав він на початку.
Тоді Держсекретар Ватикану говорив про «зв’язок між Східною Візантією та Престолом Петра, який підтримувався в цих землях незалежно від історичних загострень та конфліктів», про часи переслідування і терпіння, в яких єдність «безнастанно охороняли і навіть збагатили немало свідків та мучеників віри, які, залишаючись вірними власній релігійній та культурній традиції, не схотіли відокремлюватися від Апостольського Престолу», про сучасність Церкви, яка «не схиляється сама над собою й не зосереджується лише на погляді у минуле, але є відкритою до євангелізації та місійності» та про майбутнє УГКЦ, в якому «Греко-Католицька Церква, після десятиліть мовчання та переслідування, зможе пережити багатонадійну духовну весну».
