У ці осінні дні Україна і світ вшановують пам’ять жертв Бабиного Яру. Це урочище на північному заході Києва під час нацистської окупації у 1941-1943 роках стало братською могилою для понад ста тисяч чоловік.
Фашисти страчували там людей не лише за етнічною ознакою — євреїв, циган і поляків, а й військовополонених, партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, священиків, психічно хворих, «саботажників», просто порушників комендантської години…
Ось лише кілька фактів. За два дні, 29 та 30 вересня 1941-го, у Бабиному Яру розстріляли 34 тисячі українських євреїв. Це були не лише кияни, а й біженці з окупованих областей, що прибули до міста у надії на порятунок. Того ж місяця в один день у Бабиному Яру було розстріляно всіх 757 психічно хворих пацієнтів лікарні імені Павлова. 10 січня 1942 року там же страчено сто матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Також у 1941-1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком…
У післявоєнні часи союзна влада суто з ідеологічних міркувань подавала інформацію про розстріли у Бабиному Яру «дозовано». Мовляв, був такий епізод в ряду інших: німецько-фашистські окупанти знищували громадян СРСР єврейського походження. Згадувати про його масовість, а також про ромів, поляків, священиків і українських націоналістів-підпільників взагалі було заборонено, вшановувати пам’ять загиблих у Бабиному Яру — теж. Бо це розходилося з офіційною, радянською, історією Другої світової війни. І лише після велелюдного стихійного мітингу 29 вересня 1966 року з нагоди 25-річчя трагедії з участю дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова про страшні події в Бабиному Яру нарешті почали говорити на державному рівні. Улітку 1976-го був відкритий пам’ятник його жертвам.
В часи Незалежності, як коштом держави, так і за підтримки різних громадських організацій, було встановлено ще кілька меморіальних знаків. Зокрема, у вересні 1991-го з’явився пам’ятник розстріляним євреям у вигляді менори, у лютому 1992-го — Дерев’яний хрест на згадку про 621 розстріляного члена ОУН, 2000-го — хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. православних священиків за заклики до спротиву німецьким окупантам, 2001-го — пам’ятник страченим у Бабиному Яру дітям, 2009-го — підпільниці Тані Маркус… Зрештою, торік восени з’явився монумент «Ромська кибитка»…
Все це ніби добре, але так вийшло, що й досі це скорботне для кожного українця місце залишається для всього світу символом трагедії лише одного народу — єврейського. Жалобні заходи зазвичай присвячуються жертвам Голокосту. Зокрема, 2011-го Українська пошта випустила пам’ятну марку «70 років трагедії 
Бабиного Яру» із зображенням тільки мінори. Щороку з Ізраїля до Києва для вшанування загиблих тут юдеїв вирушають представницькі громади. Торік у вересні, зокрема, на її чолі прибув президент Ізраїлю Реувен. Його зустрічали у Києві з почестями. Але багатьом нашим громадянам він запам’ятався скандальною промовою у Верховній Раді. Нагадаю: на слуханнях, присвячених 75-м роковинам трагедії у Бабиному Яру, він звинуватив українців, зокрема й членів ОУН, у… вбивствах євреїв під час Другої світової війни! Тоді гість і словом не обмовився про страчених в урочищі представників інших народів, назвавши сумнозвісні події лише «трагедією єврейського народу». Тієї ж осені хтось зламав хрест українським націоналістам-підпільникам у яру…
А незабаром було урочисто оголошено про намір створити Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр». Ініціаторами проекту стали російські мільярдери українського походження Павло Фукс, Михайло Фрідман та Герман Хан, а також український олігарх Віктор Пінчук. На початку лютого нинішнього року в Києві відбулося засідання істориків Голокосту, переважно з-за кордону, які обговорювали концепцію 
майбутнього меморіалу. Було повідомлено, що він може бути побудований протягом п’яти років.
Водночас цей проект, у тому вигляді, в якому є доступною інформація про нього, викликав низку суттєвих застережень відомих українських науковців — фахівців з історії євреїв України, Голокосту, Другої світової війни, історичної пам’яті та міжнаціональних відносин. Свою позицію вони виклали у спільному листі, адресованому до колег, обраних експертами Меморіального центру. У ньому зокрема, наголошується: «Ми вважаємо хибним намагання поєднати Бабин Яр лише з історією Голокосту, ігноруючи інших жертв та інші драматичні моменти його історії. Такий підхід лише загострить війну пам’ятей, що вже багато років точиться на теренах Бабиного Яру».
Хіба скажеш точніше?
Олена КОЩЕНКО
