 |
Дорогі читачі, брати і посестри у Христі!
Вхід Господній в Єрусалим за тиждень до Великодня вкотре утверджує християн західного обряду в переконанні невідбутності законів Добра і Правди, надихає людей на праведні звершення заради їх торжества. Реалії сьогодення з особливою гостротою висвітлюють бажану потребу повсюдного й повного справдження моральних законів, принесених у світ Месією.
…У цей день Iсус Христос урочисто увійшов у Єрусалим. А через п’ять днів його розіп’яли на Голгофі. Безліч народу вийшло назустріч. Багато хто знімав із себе верхній одяг і стелив Йому по дорозі; інші зрізали пальмові гілки, несли їх у руках і кидали по дорозі. І весь народ у радості вигукував: «Осанна (спасіння) Сину Давидову! Благословенний прийдешній в ім’я Господнє Цар Ізраїлів! Осанна у вишніх!»
Все місто почало рухатися, і, хто не знав Його, запитували: «Хто це?» Народ відповідав: «Це – Ісус, пророк з Назарета Галілейського», і розповідали при цьому, що Він воскресив з мертвих Лазаря. Сліпі і кульгаві обступили Його у храмі, і Він їх усіх зцілив. Народ, побачивши чудеса Ісуса, ще більше став прославляти Його. Навіть малі діти вигукували: «Осанна Сину Давидову!»…
Для мене східний і західний християнські обряди – як два сини одного батька, кожен з них має свій характер, але не можна сказати, що хтось кращий, а інший – гірший. Так як в сім’ї сини беруть приклад один з одного в хороших рисах, так і між обрядами в Церкві: навіщо відкидати те, що є добрим?
Нехай же цей день завжди зігріває серця, зміцнює віру, спонукає до доброчесності й добротворення як християн західного обряду, так і братів і сестер у Христі східного обряду. І ми, тримаючи у руках зелені гілки, прославляємо Спасителя як Переможця смерті, тому що Він воскрешав померлих і в цей самий день входив у Єрусалим для того, щоб померти за наші гріхи та воскреснути і тим врятувати нас від вічної смерті і вічних мук. Гілка пальми чи верби служить у нас тоді знаком перемоги Христа над смертю і повинна нагадувати нам про майбутнє воскресіння усіх нас з мертвих.
Вітаючи у неділю один одного пальмовим або вербовим віттям, як це робили в останній рік земного життя Христа у Єрусалимі, ми засвідчуємо, що протягом тисячоліть це величне свято єднає християн навколо одвічних життєдайних істин, наснажує благодатними євангельськими чеснотами, обдаровує надією.
Оксана КУШІЦЬКА,
головний редактор «Українського Слова»
