Шапка з написом «За Віктора Януковича» та біло-сині мізки у розрізі – це ті експонати музею Партії регіонів, які викликають у відвідувачів найбільше посмішок. Відкрила його Харківська обласна організація ПР до свого 15-річчя через день після того, як завершився візит до Харкова Президента — її почесного голови.
Отож тепер вся прогресивна громадськість «першої столиці» думає-гадає, чому Віктор Федорович не удостоїв своєю присутністю таку визначну подію — відкриття першого в світі музею Партії регіонів. Мабуть, поспішав. Утім, якби він завітав на перерізання стрічки, то побачив би не лише власні портрети та життєписи про себе, а й багато цікавих речей з партійною символікою: дешеві значки та листівки, поліетиленові пакети, попільнички, альбоми з любительськими фотографіями, годинники настінні й наручні. Словом, ширвжиток. Його б зустріли також манекени хлопця та дівчини, одягнених у футболки з партійною символікою. Спортивна ж шапка з його іменем, мабуть, могла б навіяти чимало спогадів, а пластмасові «мізки» голови «Молодих регіонів» Габріеля Михайлова — наштовхнути на думку, що нинішня владна партія (ще новішого типу, ніж та, яка була при владі понад 70 років) — це «розум, честь і совість нашої епохи».
За словами куратора музею Вікторії Юрченко, заклад буде відкрито для всіх бажаючих. Думаю, що харківське студентство, якщо його добре організувати (як на вибори), помарширує сюди стрункими колонами, аби познайомитися зі зразками партійних квитків, «знаковими» документами й фільмами, котрі розповідають про створення та діяльність партії, погортати підшивку газети «Время регионов» — цю новітню «Іскру» обласного масштабу. Інтернетному поколінню, мабуть, це буде дуже цікаво.
Щоправда, дехто з особливо прискіпливих відвідувачів може запитати, чому в музеї не згадується про колишнього першого очільника обласного осередку партії, а теперішнього заступника голови Сумської ОДА Васілія Салигіна, прогнаного з партії. Чи не тому, що він тепер в опалі. Але ж історію не перепишеш.
Окремої експозиції, як на мене, заслуговує й колишній губернатор Євген Кушнарьов, який у часи, коли деякі видатні члени партії дременули хто-куди, підняв партію з небуття, не дав їй зійти з політичної арени. Згадки про нього в музеї можна знайти, тільки якщо добре пошукати. На видному місці мав би бути й розділ про злощасне полювання з однопартійцями.
Розчулення у відвідувачів має викликати й шарф, який обіцяє подарувати один із головних героїв експозиції, голова Харківської ОДА 
Михайло Добкін. У ньому, виявляється, нинішній очільник області у листопаді 2004 року… дискутував з Юлією Тимошенко. Хто забув, то вів ту передачу нинішній мер Харкова Геннадій Кернес, який носив тоді шарфик іншого, помаранчевого, кольору. Чи буде виставлено у музеї і цей атрибут — не відомо. За той час чимало води спливло: тепер Михайло Маркович та Геннадій Адольфович, як співається в пісні, побратими «по образу і духу своєму». Пані ж Тимошенко під боком, у харківській в’язниці, — то що з нею дискутувати. Хоча політично вмотивовані суди — це також особливість владного періоду ПР.
В. Юрченко відзначає, що облорганізація «пройшла довгий і успішний шлях розвитку»: починаючи з 68 членів у 1997 році дійшла до теперішніх масштабів — 150 тисяч партійців. Звісно, особливий приплив у лави — останні два роки, коли масово записували туди вчителів, господарників та інших бюджетників. Чи не дременуть вони, коли влада зміниться, як це сталося у владних попередників?
Утім, саме створення цих експозицій говорить і про інше: у часи, коли стара номенклатура і її нащадки беруть ідеологічний реванш, такий музей — це символ повернення до «совка». Коли зі шкільних підручників вилучаються цілі періоди української історії, коли ведеться боротьба із закладами, де можна дізнатися про злочини комуністичного режиму і його правителів, а відповідні експозиції перекочовують у менш доступні для відвідувачів сховки, це «святе» місце, звичайно, повинні заповнювати подібні партійні музеї. А отже, варто чекати їх відкриття і в інших областях.
Леонід ЛОГВИНЕНКО
На знімку: мізки Партії регіонів та інша бутафорія
