Любителі дочасного

0
799

Дострокові вибори до Верховної Ради не завжди стають панацеєю

Ще задовго до інавгурації новообраного Президента однією з ключових тем у вітчизняному політикумі стала тема можливого розпуску Верховної Ради. Питання, за великим рахунком, дещо дивне, адже до чергових парламентських виборів залишається тільки п’ять місяців. Тобто термін — абсолютно не той, коли доцільно говорити про щось позачергове.

Однак ми вже звикли, що у вітчизняній політиці доцільність, як правило, у кожного своя. І Володимир Зеленський, котрий нарешті отримав президентську булаву, з перших хвилин своєї каденції увійшов в історію тим, що пішов на відверту конфронтацію із законодавчим органом.

Його повідомлення про розпуск Верховної Ради восьмого скликання прозвучало просто під час інавгураційної промови.
Ця історія, поза всякі сумніви, ще матиме своє продовження. Принаймні, Голова Верховної Ради Андрій Парубій недвозначно дав зрозуміти, що звертатиметься до Конституційного Суду з оскарженням відповідного президентського указу.
Проте сьогодні ми пропонуємо не заглиблюватись у тонкощі нової сторінки парламентсько-президентських баталій. Ліпше пригадати ті часи, коли в Україні уже бували випадки проведення позачергових парламентських виборів. Бо ж уся попередня історія, схоже, вчить лише одному: тому, що вона нічому не вчить. Отже…

Передвиборні нюанси…
Головна відмінність позачергових виборів до Верховної Ради від звичайних чергових, які відбуваються у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень парламенту і не потребують окремого рішення про їхнє призначення, є те, що вони призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією.
Водночас зауважимо, що Глава держави може розпустити Верховну Раду у таких випадках: народні депутати не збираються на пленарні засідання протягом 30 днів, за такий самий термін не формується парламентська коаліція, а також якщо ВР упродовж двох місяців не вдається сформувати склад Кабінету Міністрів України.
Другою важливою відмінністю є те, що при проведенні позачергових виборів кандидати у народні депутати мають менше часу на підготовку. Це тому, що чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень ВР з початком виборчого процесу за 90 днів до голосування.
Натомість дострокові вибори починаються наступного дня після відповідного указу Президента, а голосування відбувається в останню неділю 60-денного терміну з дня опублікування указу про достроковий розпуск Ради. Тобто підготовка до позачергових виборів триває на місяць менше, ніж до чергових. Зауважимо, що весь цей час парламент може надалі працювати та ухвалювати рішення.
Також суттєвою відмінністю між черговими та позачерговими виборами депутатів є те, що на дочасних виборах депутати не повинні подавати декларацію про майно та доходи, тоді як при проведенні чергових виборів ця умова є обов’язковою.

Як це було
Після проголошення Незалежності в Україні відбулося сім виборів до Верховної Ради. Парламент першого демократичного скликання був обраний ще за радянських часів — навесні 1990-го, хоча більшу частину власної каденції пропрацював після проголошення (ним же) Акта про Незалежність України. Достроково ми з вами обирали Верховну Раду другого (1994–1998), шостого (2007–2012) та восьмого (з 2014 року) скликання.
Зауважимо, що дочасні вибори завжди проводилися на тлі зростаючого незадоволення громадян соціально-економічним становищем, недовіри до парламенту, а також кризи у взаємодії органів вищої влади або унеможливлення їх належної роботи.

1994 рік
Перші дострокові парламентські вибори відбулися в Україні за часів президентства Леоніда Кравчука. Поштовхом до їхнього проведення став безстроковий страйк шахтарів на Донбасі, який почався 7 червня 1993 року та міг спричинити важку економічну кризу.
Гірники вважали, що влада не може нормально виконувати покладені на неї функції. На їхню вимогу парламент призначив на 26 вересня 1993 року так званий консультативний референдум щодо довіри чи недовіри Президенту і парламенту.
Проте після переговорів із Леонідом Кравчуком Верховна Рада за два дні до референдуму скасувала його проведення та ухвалила рішення організувати 27 березня 1994 року дострокові парламентські та 26 червня того самого року дострокові президентські вибори.
Дані перегони пройшли у два тури і за жорсткими правилами. 450 кандидатів обиралися за мажоритарною системою — кожен із кандидатів мав набрати понад 50% голосів виборців із числа тих, що взяли участь у голосуванні, за умови, що візьмуть участь у голосуванні також не менше 50% електорату, внесеного до списків. Якщо жоден кандидат не набирав понад половину голосів у першому турі, два кандидати з найвищим результатом проходили у другий тур.
Жорстка вимога набрати понад 50% голосів зберігалась і для другого туру, так що завдяки можливості голосувати проти обох нерідко бувало, що і другий тур не визначав переможця. В такому випадку доводилось проводити в окрузі повторні вибори, починаючи кампанію із самого початку. Те ж саме траплялося і в разі, коли в голосуванні брало участь менше половини виборців.
У першому турі, який пройшов 27 березня 1994 року, умови мінімальної явки і абсолютної більшості голосів на користь одного з кандидатів були виконані лише в 49 округах із 450.
Відтак у квітні того ж року було проведено переголосування в 401 виборчому окрузі. Однак і в даному випадку вибори відбулися тільки в 289 округах — в 92 ніхто не набрав понад 50% голосів, а у двадцяти була недостатньою явка.
Ще у двох округах вибори визнали недійсними. Тому загалом було обрано 338 депутатів із необхідних 450. Саме з такою кількістю парламентарів парламент другого скликання і вийшов на свій законодавчий старт.
Варто навести також результати перших двох турів. Вони також демонструють тодішні політичні вподобання громадян. Безпартійних депутатів було обрано 168, Комуністична партія отримала 85 своїх представників, Народний рух України — 20, Селянська партія — 18, соціалісти — 14, Українська республіканська партія — 9, Конгрес українських націоналістів — 5, Партія праці — 4, Партія демократичного відродження України — 3; Громадянський конгрес України, Демократична партія, Соціал-демократична партія України та Українська консервативна республіканська партія — по 2, Християнсько-демократична партія України та Партія економічного відродження Криму — по 1 депутату.
Довибори по округах тривали аж до квітня 1996 року, однак парламент усе одно так і лишився не у повному складі.

2007 рік
Чергові вибори до Верховної Ради в Україні відбулись у березні 2006-го. Однак уже за рік Президент Віктор Ющенко своїм указом оголосив розпуск парламенту та призначив нові вибори до Верховної Ради на 27 травня, що на певний час лише посилило політичну кризу в країні.
Такому рішенню Глави держави передувала дуже складна політична ситуація, що виникла після так званої «коаліціади» — тривалого процесу формування парламентської більшості відповідно до норм нової редакції Конституції.
Це питання було важливим і складним, оскільки за Основним Законом у редакції 2004 року уряд мала формувати саме правляча коаліція, яку повинні були створити виключно фракції партій, які перемогли на виборах. Тож коаліція вийшла хиткою.
Спершу демократичні сили («Наша Україна», БЮТ та Соцпартія) не спромоглись її сформувати. А потім регіонали та комуністи переманили до себе Олександра Мороза, в результаті чого постала «Антикризова коаліція».
Після рішення Віктора Ющенка про розпуск ВР більшість народних депутатів не визнали указу Президента, вважаючи його неконституційним. Цю позицію, ясна річ, підтримав і уряд на чолі з тодішнім прем’єром Віктором Януковичем.
Але 27 травня 2007 року після напруженої політичної боротьби Президент, Прем’єр-міністр та Голова Верховної Ради усе ж таки домовилися про проведення дострокових парламентських виборів 30 вересня.
Юридичною підставою для парламентського розпуску стало складання опозиційними до уряду Януковича депутатами своїх повноважень, а також «обнулення» передвиборних списків на з’їздах БЮТ та «Нашої України». В результаті — парламент недораховувався понад третини депутатського корпусу, що також виводило його за рамки правового поля.
Дочасні вибори відбулися за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар’єр для партій і блоків становив три відсотки від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. За офіційними даними Центральної виборчої комісії України, у цих виборчих перегонах брали участь 20 політичних партій і передвиборних блоків. Явка виборців становила 57,94%.
Лідером тих виборів стала Партія регіонів, що здобула 35,5% голосів. Далі йшли Блок Юлії Тимошенко — 19,6%, «Наша Україна — Народна самооборона» — 12,9%, КПУ — 4,2% та Народна партія Володимира Литвина — 3,7%.

2014 рік
Президент Петро Порошенко 25 серпня після того, як партії «УДАР» і «Свобода» зумисне, задля проведення дочасного волевиявлення, вийшли з парламентської коаліції, призначив позачергові парламентські вибори на 25 жовтня.
На той час (як, власне, і дотепер, бо Закон про вибори до Верховної Ради так і не було змінено) було встановлено прохідний бар’єр у п’ять відсотків і змішану систему: 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а інші 225 — за мажоритарною системою в одномандатних округах.
Явка виборців майже п’ять років тому становила 52,42%. При цьому вибори не відбулися в анексованому Росією Криму та на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Лідером позачергових парламентських виборів 2014 року став «Народний фронт» — 22,14%. Друге місце з невеликим відривом посів Блок Петра Порошенка — 21,82%. Далі йшли Об’єднання «Самопоміч» — 10,97%, «Опозиційний блок» (тобто залишки колись потужної Партії регіонів) — 9,43%, Радикальна партія Олега Ляшка — 7,44% і «Батьківщина» Юлії Тимошенко, але на чолі з утримуваною на той час у російському полоні Надією Савченко — 5,68%.
Після перемоги проєвропейських сил вони доволі легко сформували парламентську коаліцію, котра налічувала конституційну більшість — 302 народних обранці. Згодом, після посилення політичного протистояння, Радикальна партія, «Самопоміч» та «Батьківщина» вийшли з коаліції. Але це не завадило БПП та «Народному фронту» й далі працювати в ній.

Ярослав ГАЛАТА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here