На жаль, сьогодні світ виглядає дуже погано підготовленим до того, щоб повторити успіхи у врегулюванні кризи 2008 року.
У понеділок, 24 лютого, світ раптово почав занурюватися у фінансову кризу, викликану пандемією Covid-19, хоча ще напередодні фондові ринки закрилися на майже рекордному, високому рівні. Відтоді світові лідери лише погіршують вже і так погану ситуацію. 6 березня Росія і Саудівська Аравія розв’язали цінову війну на нафтовому ринку, ще сильніше похитнувши інші глобальні ринки. А президент США Дональд Трамп, який виступив 11 березня з телезверненням, в якому було оголошено про тимчасову заборону на в’їзд з Європи до США, вивів цю кризу на абсолютно нові висоти, влаштувавши на фінансових ринках нічим не стримувану паніку.
Поєднання всесвітньої фінансової паніки з уповільненням темпів економічного зростання через коронавірус означає, що глобальна рецесія цього року фактично гарантована. Втім, незабаром рецесія може стати найменшою з наших проблем.
Як вчив нас Чарльз Кіндлбергер у своїй пізнавальній книзі «Манія, паніка, крах: Історія фінансових криз», від початку до кінця фінансові кризи дотримуються чіткої логіки. Відтоді як почалася епідемія Covid-19, Аргентина і Ліван вже оголосили про дефолт за зовнішнім боргом. Далі, ймовірно, підуть банкрутства великих корпорацій. У числі очевидних кандидатів — туристичні та авіакомпанії, проте банкрутства нерідко відбуваються у досить несподіваних галузях.
Після декількох великих банкрутств і суверенних дефолтів світ, найімовірніше, зіткнеться із заморожуванням ліквідності, як це сталося у вересні 2008 року після банкрутства банку Lehman Brothers. Криза ліквідності, як правило, б’є по периферійним країнам з власною валютою, яка буде обвалюватися, стимулюючи втечу в долари і євро.
Коли фінансова паніка вже почалася, відновлювати довіру дуже важко. Проте, з досвіду виходу з кризи 2008 року нинішні уряди можуть почерпнути важливі уроки. Так, є відмінності: та криза зародилася у фінансовому секторі, а сьогодні ситуація з капіталізацією цього сектора, судячи з усього, значно краще, і так, тоді урядам не треба було боротися з пандемією. Але все ж основні уроки залишаються незмінними.
Для приборкання глобальної фінансової паніки потрібні дві речі: міжнародне політичне співробітництво і величезні обсяги державної ліквідності (тому що приватний сектор буде запасатися грошима). Хоча боротьба з кризою 2008 року свого часу здавалася хаотичною, ретроспективно вона виглядає майже ідеальною.
Тоді, в 2008 році, політичне керівництво США володіло достатніми авторитетом, щоб допомогти згуртувати світ. В середині листопада президент Джордж Буш-молодший скликав Вашингтонський саміт «Великої двадцятки» для обговорення становища на фінансових ринках і в світовій економіці. Цей саміт дав старт скоординованим глобальним зусиллям щодо виходу з кризи. Більш того, в одностайно схваленій декларації саміту говорилося: «Ми рішуче маємо намір розширювати нашу співпрацю і спільно працювати над відновленням зростання глобальної економіки та проведенням необхідних реформ у світових фінансових системах». Крім обіцянки надати різні форми фінансової підтримки, лідери «Великої двадцятки» також взяли на себе зобов’язання зберігати відкриту глобальну економіку.
Паралельно міністерство фінансів США і Федеральна резервна система оперативно рятували великі фінансові установи країни — одну за одною. Імпровізовані підходи влади та відсутність зрозумілих керівних принципів викликали багато публічної критики, проте, положення фінансових установ вдалося дуже швидко стабілізувати. Крім того, республіканці та демократи в Конгресі домовилися про великий пакет бюджетних стимулів. Незважаючи на все це, хаос на фінансових ринках тривав аж до 9 березня 2009 року, коли вони досягли дна, а з моменту краху Lehman минуло вже півроку.
На жаль, сьогодні світ виглядає дуже погано підготовленим до того, щоб повторити успіхи у врегулюванні кризи 2008 року. Насамперед, для цього немає необхідних політичних умов, зокрема, через те, що в адміністрації США немає економічного керівника, який володіє істотним внутрішнім і міжнародним авторитетом. Трамп і сам не викликає довіри, і він серйозно підірвав довіру ринку до голови ФРС Джерома Пауелла. Тим часом, міністр фінансів Стівен Мнучін намагається триматися дуже непомітно.
Від нестачі міжнародного авторитету потерпають не тільки США. Керівники Євросоюзу, Європейського центрального банку та Міжнародного валютного фонду лише нещодавно вступили на свої посади. Канцлер Німеччини Ангела Меркель готується до виходу на пенсію і тому перетворилася на політично знесиленого лідера, міжнародні позиції президента Франції Еммануеля Макрона похитнулися, а прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон стурбований Брекзітом.
Втім, є й інша, найбільш разюча відмінність наших днів від 2008 року — відсутність американського лідерства. Доти, доки Трамп, з його націоналізмом, протекціонізмом і відмовою прислухатися до порад експертів, залишається на посаді, досить важко уявити собі якісь змістовні міжнародні саміти і співробітництво. Це означає, що світові доведеться чекати як мінімум січня 2021 року, перш ніж почнуться якісь скоординовані спроби вийти з нинішньої кризи.
З фінансової точки зору, світ теж, напевно, не настільки добре підготовлений до боротьби з кризою, як у 2008 році. Хоча глобальний фінансовий сектор перебуває у явно кращій формі, ніж 12 років тому, обсяги глобальної заборгованості (відносно ВВП) досягли історично рекордного рівня. Зокрема, розміри держборгу США (як частка ВВП) знаходяться на найвищому рівні з часів Другої світової війни. І хоча у більшості країн ЄС, на щастя, є широкий бюджетний простір, їм буде потрібно проявити дуже велику майстерність, щоб правильно ним скористатися.
Чи треба говорити, що пандемія Covid-19 стала найбільшим випробуванням для світової економіки з часів кризи 2008 року. Але поки що ми бачимо, що цього разу світові лідери демонструють свою неготовність впоратися з цим випробуванням. Якщо ситуація швидко не зміниться, тоді у нас будуть всі підстави очікувати тривалої і суворої глобальної рецесії — з дуже серйозними наслідками і для розвинених, і для країн, що розвиваються.
Андерс Аслунд,
шведський економіст, старший науковий співробітник Atlantic Counci
Project Syndicate, 2020
