Немає патової ситуації. Вибори в США і три можливі сценарії розвитку війни у 2024 році 

0
90

Можливі варіанти розвитку війни в Україні залежно від перебігу виборчої кампанії у США спробував передбачити старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель. Він врахував не лише результати виборів у Сполучених Штатах, але й згуртованість і рішучість ЄС щодо забезпечення України зброєю та розвитком власної промислової бази. Сценарії доволі цікаві й варті того, щоб українці взяли їх до уваги.

Росія отримала перевагу у війні проти України. Щоб зупинити прогрес Москви, Захід повинен буде більше інвестувати в підтримку Києва. Отже, ось три сценарії того, що може статися 2024 року.

За минулий рік Україна не змогла відвоювати багато територіальних здобутків Росії, і до зими Москва повернула собі стратегічну ініціативу.

Наприкінці 2022 року Росія була в гіршому становищі, ніж Україна зараз, але вона знайшла способи вирішити свої основні проблеми. Країна-агресор почала впроваджувати інновації у військовій тактиці, щоб ефективніше використовувати свої сили, взастосовувала інноваційну тактику вербування для поповнення своїх лав, а також перейшла на військову економіку, щоб збільшити виробництво вкрай необхідного обладнання.

Натомість Захід не зміг запровадити політику, необхідну для подолання дефіциту озброєнь в Україні. Упродовж 2023 року не було жодних узгоджених оборонно-промислових зусиль для забезпечення Києва броньованими бойовими машинами різних типів. Навіть виробництво боєприпасів значно відстає від графіку, особливо в Європі: з 2,3 млн снарядів, використаних Україною торік, лише 300 тисяч були європейського виробництва. Спільні європейські ініціативи щодо закупівель боєприпасів стали реальністю лише наприкінці 2023 року, а аналогічні ініціативи щодо військової техніки, у кращому випадку, почнуть діяти цьогоріч.

Час, необхідний для цього, посилює залежність України від американської підтримки, оскільки президентські вибори у США в листопаді, ймовірно, визначать долю країни. Хоча нинішні бюджетні баталії у Сполучених Штатах і партійні бої за військову допомогу розпочалися раніше, ніж очікувалося, європейці, тим не менш, не змогли використати останні 12 місяців для підготовки до такої ситуації. Розхвалена мета Європейського Союзу щодо стратегічної автономії – це міраж.

Як я і передбачав рік тому, немає ні припинення вогню, ні переговорів, ні тупикової ситуації. Знову і знову Путін чітко дає зрозуміти, що його метою не є завоювання лише 20 відсотків України. На його думку, Росія і Україна – це одне ціле, а існування незалежної української нації – ніщо інше як антиросійська змова, сфабрикована за допомогою іноземного втручання. Його промова в російському міністерстві оборони минулого місяця підтвердила ці амбіції. Він хоче анексувати східну і південну частини України і, ймовірно, задовольнився б перетворенням решти на окуповану маріонеткову державу, яка мало чим би відрізнялася від сьогоднішньої білорусі.

Крім того, політичною метою Путіна є відновлення Росії як нової великої держави, що змінить політичний порядок в Європі. Відновлення “єдності” Росії-України-Білорусі є передумовою для цього воскресіння. Справжнє припинення вогню або відмова від подальших спроб завоювати Україну означатиме для Путіна не лише відмову від його прагнень в цій країні, але й від усього його політичного бачення майбутнього міжнародного порядку. Він вклав у цю авантюру величезні ресурси, і йому буде нелегко передумати, якщо його до цього не примусити. З цих причин можливі лише бінарні результати: або виграє Росія, або виграє Україна.

Враховуючи нерішучість Заходу щодо нарощування виробництва озброєнь і відсутність планування на період після контрнаступу, 2024 рік стане найскладнішим часом для України з часів перших двох місяців повномасштабного вторгнення. До середини 2023 року Київ більш-менш перестав покладатися на те, що Захід постачатиме йому все необхідне для ведення війни: безпілотники, системи радіоелектронної боротьби та бойові броньовані машини, такі як танки і БМП.

Український уряд розглядав можливість їхнього виробництва на місцевому рівні та ініціював амбітну програму не лише відродження довоєнної військової промисловості України, а й навіть її перевершення за допомогою західних компаній. Це принесло певний успіх, але ці машини не будуть готові до наступного року, а у великих кількостях будуть доступні лише до 2026-го. Крім того, Україна залишатиметься залежною від Заходу щодо літаків, авіаційного озброєння та зенітно-ракетних комплексів, оскільки складність цих систем не дозволяє налагодити внутрішнє виробництво. Україна також залишатиметься залежною від поставок артилерійських боєприпасів з-за кордону через обсяги які потребує ведення війни.

На цьому тлі вимальовуються три основні сценарії.

Позитивний сценарій. У найбільш позитивному для України сценарії Дональд Трамп не може балотуватися в президенти, і Ніккі Гейлі стає номінантом від республіканців. Вона швидко переходить до критики слабкості та нерішучості адміністрації, на що Джо Байден відповідає збільшенням допомоги Україні. Внутрішні настрої змінюються, і США починають надавати Києву щедрішу допомогу, зокрема, більш сучасні винищувачі F-16 C/D з відповідними боєприпасами та ракети ATACMS. Завдяки цьому Україна може відтіснити російські військово-повітряні сили далі від фронту, знижуючи їхню ефективність.

У той час як Україна стримує російські наступи і завдає значних втрат у живій силі і техніці, їй вдається одночасно покращувати свою підготовку в тилу. Вона підвищує згуртованість своїх підрозділів, формує бригади “нової сили” і випробовує нові прототипи засобів радіоелектронної боротьби та безпілотних літальних апаратів.

Євросоюз офіційно відносить оборонну промисловість до категорії стійких галузей, що полегшує доступ до фондів досліджень і розробок, кредитів і страхування. Це дає змогу розширити виробництво боєприпасів, запчастин для транспортних засобів та електроніки, яка використовується у виробництві українських безпілотників. І з цим кроком ЄС запізнився, щоб вплинути на ситуацію цьогоріч, його ефект буде відчутним у наступні роки. Отже, до кінця 2024-го Україна створить передумови, необхідні для того, щоб перехопити ініціативу і звільнити більше територій у 2025-му, коли з вітчизняних і західних конвеєрів зійде більше бойових броньованих машин, а виробництво боєприпасів наздожене попит. У зв’язку з цим, хто переможе на президентських виборах у США, мало вплине на події на фронті.

Проміжний сценарій. У проміжному сценарії адміністрація Байдена протягом 2024 року перебуває у безладній передвиборчій кампанії. Республіканці в Конгресі поводяться трансакційно, обмінюючи пакети допомоги Україні на поступки у внутрішніх улюблених проєктах, таких як стіна вздовж південного кордону Сполучених Штатів. США продовжують надавати Україні допомогу по краплі.

Тим часом європейці продовжують постачати лише близько третини обіцяних боєприпасів і запчастин, що допомагає США утримувати Україну на плаву, але лише в оборонній позиції. Україні вдається тримати свої позиції на полі бою. На Донбасі їй доведеться поступитися деякими територіями під тиском Росії. Але вона збереже цілісність своїх оборонних ліній і формувань, які там воюють. Брак бронетехніки в Україні стане особливо відчутним у другій половині 2024 року, коли європейці закінчать постачання техніки часів Холодної війни, яку вони тримали на складах. Машини західного виробництва продовжують страждати від нестачі запчастин, а техніка часів Варшавського договору – від нестачі боєприпасів.

Щоб впоратися з нестачею техніки і браком підготовлених офіцерів, Україна розформовує деякі новостворені бригади, аби досягти кращого рівня укомплектування решти з’єднань. Вона також продовжує розробляти і експериментувати з новим обладнанням вітчизняного виробництва і вдосконалювати свою оборонну тактику і злагодженість підрозділів протягом року. Проте через необхідність жертвувати солдатами заради збереження дорогоцінного і незамінного обладнання до кінця 2024 року укомплектування особовим складом стане дедалі складнішим завданням. Старі та вживані європейські літаки F-16 A/B продовжують виконувати роль, яку відігравали радянські винищувачі в українських ВПС: вони тримають російські літаки подалі від цивільних центрів, але з усіх сил намагаються стримувати їх поблизу фронту. Коротше кажучи, Україна залишається в обороні і переживе 2024 рік, а результат президентських виборів у США визначить хід війни 2025-го.

Негативний сценарій. У найбільш негативному для України сценарії кандидатом у президенти стає Трамп, а в американському дискурсі дедалі більше домінує антиукраїнська риторика. У Конгресі республіканці хочуть, щоб Байден за будь-яких обставин зазнав поразки, і відмовляються йти на торги, щоб зберегти постачання зброї Україні. Європейці все ще надсилають зброю, але їм бракує виробничих потужностей і резервних запасів, необхідних для того, щоб компенсувати втрати США. Вони не можуть домовитися про довгострокове фінансування в рамках Європейського фонду миру або укласти великі, довгострокові контракти на поставку техніки або боєприпасів, тобто виробничі можливості європейської оборонної промисловості майже не змінюються. Водночас європейська оборонно-промислова співпраця з Україною стикається з труднощами.

Українські війська відчувають дедалі більшу нестачу снарядів і ракет, необхідних їм для підтримки хоча б оборонних дій. Збройні сили РФ використовують цю ситуацію для посилення тиску на українські позиції. російські прориви можуть бути стримані лише відступом українських сил. Цей тиск заважає Україні здійснювати належну ротацію своїх військовослужбовців на фронті, залишаючи її нездатною виводити бригади з бойового чергування для тренувань і відновлення. До кінця 2024 року більшість українських бригад будуть втомленими і виснаженими.

За відсутності американських поставок, Україні критично не вистачає ракет “земля-повітря” та “повітря-повітря” для своїх винищувальних сил. Росія користується цим, прискорюючи темпи стратегічних бомбардувань українських міст. Безпілотники “Шахеди” зондують місцеві системи протиповітряної оборони, а звичайні винищувачі приєднуються до атак крилатими ракетами. Ці бомбардування перешкоджають планам України відродити свою оборонну промисловість і замінити західні бойові системи на системи вітчизняного виробництва. Дедалі похмуріші перспективи спонукають багатьох українців до втечі. До кінця 2024 року 10 мільйонів українців втечуть до ЄС, і ця цифра продовжить зростати. Витрати європейців на прийом біженців значно перевищують витрати на військову допомогу Києву.

Наприкінці року Трамп перемагає Байдена. Європу охоплює паніка, і багато європейських столиць повністю припиняють поставки в Україну, перенаправляючи військове постачання до власних збройних сил в очікуванні виведення США з Європи і неминучих російських атак на власні країни. Війна в Україні багатьма на Заході вважається програною, хоча сама Україна продовжує боротися всупереч обставинам.

Корекція курсу. До кінця 2022 року російська армія пройшла через фазу слабкості. Не маючи достатньої кількості живої сили, вона була витіснена зі значних ділянок місцевості більш рухливою і вмотивованою українською армією. На той час настрої були оптимістичними, і поразка Росії здавалася ймовірною. Але зараз ці тенденції змінилися.

Захід все ще має вплив у цій війні; він все ще може змінити ситуацію. Для європейців, зокрема, це означає, що вони повинні вкладати гроші в справу. Закупівля боєприпасів, ракет, бойових машин і запчастин сильно відстає від графіка – та й не те, щоб вона була амбітною з самого початку. Хоча і із запізненням, європейці все ще можуть виправити цей курс.

На фото: фронтові будні ЗСУ