Українська громада Чикаго, редакція газети «Українське Слово» з глибокою пошаною та щирою вдячністю відзначає життєвий шлях всечеснішого отця Віктора Полярного — людини, чия доля стала відображенням історії цілого покоління українців, розсіяних по світу, але об’єднаних любов’ю до Бога і Батьківщини.
Його життєва дорога розпочалася на рідній українській землі, пройшла крізь випробування війни, поневіряння чужими країнами, табори переселенців, і привела до нових берегів — Бразилії, а згодом Сполучених Штатів Америки. Та де б не опинявся молодий Віктор, він ніс із собою найцінніше — віру, працьовитість і відданість українській спільноті.
Його багаторічна професійна діяльність як інженера, керівника та фахівця світового рівня у корпорації Motorola є прикладом наполегливості, таланту й відповідальності. Але ще більш вагомим є те, що, досягнувши професійних вершин, він обрав інший шлях — шлях духовного служіння.
Відгукнувшись на Божий поклик, отець Віктор присвятив себе праці в Христовому винограднику, ставши духовним провідником для українців у діаспорі. Його пастирське служіння, сповнене любові, мудрості й жертовності, залишило глибокий слід у серцях вірян. Як настоятель, як душпастир, як людина — він був і залишається прикладом щирої віри та невтомної праці для добра Церкви і українського народу.
Особливо варто відзначити його активну участь у житті громади: підтримку української освіти, виховання молодого покоління, збереження нашої мови, традицій і духовності далеко від рідної землі.
Сьогодні, коли отець Віктор вийшов на заслужений спочинок, ми складаємо йому щиру подяку за десятиліття служіння, за силу духу, за віру, яку він сіяв у серцях людей. Його життєвий приклад — це натхнення для наступних поколінь українців у світі.
Нехай Господь дарує отцю Віктору міцне здоров’я, душевний мир і многії літа, а посіяне ним добро щедро приносить плоди ще довгі роки.
Оксана МОМЧИЛОВА,
«Українське Слово»
Досьє «УС»:
Віктор Полярний народився 31 жовтня 1935 року у місті Золочів, Харківської області у родині розкуркулених селян. Друга світова війна змусила родину Полярних покинути рідний Золочів і мандрувати на захід у незнані краї, допоки доля не закинула їх у табір переселенців міста Ганновер, Німеччина. Коли родина Полярних переселилася до Бразилії у листопаді 1948-го року, молодого Віктора зарахували до семінарії святого Йосипа у Прудентополісі (штат Парана, у південній частині Бразилії), де він продовжив свою науку. У 1958 році родина Полярних переселилася до США і 12-го липня 1959 року у катедрі св. князя Володимира в Чикаго протопресвітер Федір Білецький вінчав молоду пару Валентини Дмитренко і Віктора Полярного.
Згодом Віктора Полярного призвали служити в армію США. Він закінчив основну підготовку (Basic Training) у Форт Леонард Вуд, штат Міссурі, і навчання у військовій школі комунікації у Форт Ґордон, штат Джорджія.
Зразу після професійного вишколу й закінчення школи комунікаційних зв’язків рядового Віктора Полярного призначено до Другої танкової дивізії у Форт Гуд (сьогодні перейменовано Форт-Кавасос), штат Техас, а потім – у 304-й Signal Battalion Восьмої армії США в Кореї..
У грудні 1961-го року сержант Віктор Полярний повертається до своєї родини, яка вже складається з двох осіб – у лютому 1961 року дружина Віктора народила дочку Анну. Наприкінці 1967 року родина примножується сином Андрієм. Обох дітей охрещує прот. Федір Білецький в парафії св. Володимира в Чикаго, де інж. Віктор був обраним парафіяльним секретарем впродовж двох років.
Незабаром Віктора Полярного прийняли у Чиказький коледж інженерії, де він здобув ступінь бакалавра електротехніки. Після навчання почав працювати в корпорації Motorola Corporation. У 1972 році Motorola закриває фабрику в м. Чикаго і переміщується до м. Плантейшн у Флориді. Родина Полярних влаштовується в курортному м. Форт-Лодердейл, Флорида.
Полярні були активними членами громади південно-східної Флориди. Очолюють народну школу для дітей українського походження. Брали участь у церковному й громадському житті. У 1987 році Головна Управа ООЧСУ нагородила інж. Віктора Полярного грамотою за довголітню працю для добра організації і для добра української визвольної вправи.
У 1981 році Віктор Полярний отримав підвищення до менеджера з інженерного розвитку й очолив цілий цех інженерів як директор у виробництві мобільних телефонів і пейджерів. Вище керівництво фірми часто відправляло інженера Віктора Полярного до країн, де також були представництва Мotorola для налагодження технічних і адміністративних справ. На посаді інженер відвідав 32 країни.
У 1981 році за порадою прот. Михайла Михайлюка, настоятеля парафії св. Миколая в Маямі, Віктор Полярний записується на заочні курси в Бавнд Бруці.
У цей час дочка Анна і син Андрій закінчили університети. Анна здобула диплом Master in Business Administration-Nova University, Андрій – диплом Bachelor of Science in Finance and Bachelor of Science in Management Information Systems-Florida Atlantic University.
Після розпаду Радянського Союзу Віктор отримав посаду менеджера відділу з розвитку бізнесу (Business Development). Вищі керівники Motorola запропонували інженеру Полярному посаду директора з розповсюдження бізнесу на теренах колишнього СРСР, у 1993 році родина Полярних разом з мамою-Дмитренко поселилися в Москві на Пушкінській. У 1994-му родина Полярних переселилася до Новосибірська. Під час перебування в Росії, інженер Полярний відвідав майже всі республіки колишнього Радянського Союзу і майже всі країни Східної і Західної Європи та переїхав до
Москви.
У 1995 році родина Полярних повертається до США: Полярний призначений з поширення бізнесу на Південну Америку. У 1998 році, після понад 30 років роботи в Motorola, Віктор пішов на пенсію.
У 1998 році через посередництво блаженної пам’яті архієпископа Степана Біляка і з благословення Святійшого Патріарха Філарета Віктор присвятив своє життя служінню в Христовому винограднику і в Помісній Українській Православній Церкві. Святійший Патріарх Філарет рукоположив Віктора у сан ієрея, а через рік призначив отця Віктора настоятелем парафії св. Миколая у Купер-Сіті, Флорида.
У листопаді 1999 року Святійший Патріарх Київської і всієї Руси-України Філарет підвищив отця Віктора до сану протоієрея, а у травні 2002 році за жертовну працю для Української Православної Церкви Київського Патріархату нагородив митрою.
2006 року – Орденом св. рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.
У 2007 року – Орденом Святого Миколая Чудотворця.
З 2 липня 2008 року призначено митр. прот. Віктора Полярного секретарем Вікаріату Української Православної Церкви Київського Патріархату в США, Канаді та Японії.
