Крига скресла, або Україна сміється

0
1282

На виборах президента упевнено лідирує Володимир Зеленський. За ним зі значним відривом ідуть Петро Порошенко і Юлія Тимошенко.

«Усе прогнозовано, — коментуючи дані екзит-полів і попереднього підрахунку голосів, заявила колега в понеділок уранці. — Перше квітня — Україна сміється!» «Оце справді день дурня…» — чи погодився з нею, чи заперечив ще один співробітник. Воно й не дивно, адже результат і справді був прогнозований, оскільки його напередодні голосування передрікали майже всі рейтинги соціологів. Проте все одно неочікуваний — багатьом ну ніяк не вірилося, що народ проголосує саме так, як це «намалювала» соціологія.

Зрозуміло, що до остаточного підрахунку голосів і офіційного оголошення результатів голосування у першому турі зарано робити остаточні висновки. Втім, також зрозуміло, що ці результати навряд чи суттєво зміняться до 10 квітня — останньої дати, коли Центрвиборчком має оприлюднити свій вердикт.

Так, мабуть, у кожного є власне пояснення того, що сталося минулої неділі. Проте вже зараз можна сказати, що люди у першому турі проголосували проти. Проти «старих» облич вітчизняного політикуму і проти вкрай несправедливого олігархічно-феодального ладу, який вони вибудували в Україні. Навіть ціною, яка дає привід деяким критикам сперечатися з приводу розумових здібностей і морально-етичних якостей українських виборців, принаймні тих, хто проголосував.

У цьому контексті згадують і Святослава Вакарчука, який самоусунувся від президентських перегонів. Так, з одного боку, він зробив власний вибір, мовляв, моя справа — музика і мистецтво. Але з іншого боку — такий начебто благородний учинок всесвітньо відомого співака і композитора обернувся відсутністю справжньої конкуренції серед затребуваних суспільством «нових облич». Тож чи мав право Славко займати позицію стороннього спостерігача в час, коли Батьківщина опинилася на роздоріжжі й потребувала допомоги й захисту? Це запитання не тільки особисто до Вакарчука, а й до українського політичного «бомонду», який розставляв фігури на виборчій шахівниці. І подібних запитань до вітчизняної «еліти», та й до «низів» — безліч. Який пастух, таке і стадо?

Втім, дуже сумувати з цього приводу не варт. Є в нинішній ситуації і свої плюси. Принаймні відтепер навряд чи хтось стверджуватиме, що в Україні процвітає антисемітизм. Ну а те, що дехто за кордоном глузуватиме з українців та їхнього вибору, також не біда. По-перше, недруги й без того глузували, по-друге, ще не відомо, яким чином все обернеться й до чого призведе. Принаймні вже навряд чи хто з проводирів нації сумніватиметься в тому, що шлях до європейських цінностей і вступу України до Євросоюзу лежить не через численні прохання-умовляння: «Візьміть нас! Візьміть нас!», а через побудову Європи в Україні — без корупції, без казнокрадства, без зверхнього ставлення одного прошарку населення до іншого, зокрема й з причини політичних, релігійних, мовних та інших розбіжностей.

Тож варто дослухатися до порад чинного заступника міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, яка порадила задля збереження психічної рівноваги після виборів збиратися з друзями та родичами, спілкуватися з ними і випивати. Найкраще — чаї з різнотрав’я, зокрема й заспокійливої дії. Здоров’я, як кажуть, важливіше. Тож випиватимемо й віритимемо, як співає Святослав Вакарчук, «що все буде добре для кожного з нас. Що все буде добре, настане наш час»…

Михайло ГУБАШ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here