ВІН ЗРОБИВ ТЕ, ЩО ПЕРЕВЕРНУЛО ПОГЛЯД НА КІНО…

Датою ж народження кіно вважається 28 грудня 1895 року. Саме цього дня, в Парижі, брати Луї та Огюст Люм’єри, на бульварі Капуцинів в “Гранд кафе” провели перший в світі публічний кінопоказ. З того дня і по даний час кіно назавжди ввійшло в наше життя.

 Помітний слід в історії не тільки українського, а й світового кіно залишили і наші земляки.

Серед великої когорти черкащан-кінематографістів вирізняється постать видатного фотографа, кінооператора, заслуженого діяча мистецтв Узбекистану (1944) та України (1954), лауреата Державної премії СРСР (1952)  Данила Порфировича Демуцького, 120-ти річчя якого святкується в цьому році.

Да­ни­ло Де­муць­кий на­ро­див­ся 16 липня1893 року в селі Ох­ма­тів Київської гу­бернії, нині це Жашківський район. Бать­ко – Пор­фирій Да­ни­ло­вич – лікар та ком­по­зи­тор-ет­но­граф, учень М. Ли­сен­ка. Ма­ти – Ус­ти­на Да­нилівна – уро­д­же­на Яновсь­ка, зна­вець ук­раїнської на­род­ної куль­ту­ри.

З ди­тя­чих років Да­ни­ло Де­муць­кий теж займається музикою. Ко­ли на­вчав­ся в гімназії, дядь­ко по­да­ру­вав йо­му “ко­роб­ку” – фо­то­апа­рат. З то­го ча­су  в ньо­го завжди фо­то­апа­рат. Пі­сля закінчен­ня гімназії Да­ни­ло Де­муць­кий хотів всту­пи­ти до кон­сер­ва­торії, але бать­ки відрадили. В 1911 році всту­пає до Київсько­го універ­си­те­ту на ме­дич­ний фа­куль­тет та пізніше пе­ре­хо­дить на юри­дич­ний фа­куль­тет .Па­ра­лель­но на­вчається техніці світло­пи­су в спілці “Да­гер”. 1913 ро­ку Де­муць­кий упер­ше взяв участь у Все­російській ви­с­тавці ху­дож­ників світло­пи­су з чо­тир­ма пей­за­жа­ми, зня­ти­ми об’єкти­вом мо­нокль – найпростішим  об’єктивом, що дозволяло досягти незвичайного мальовничого ефекту. Ви­с­тав­ляє свої ро­бо­ти на ви­с­тав­ках світло­пи­су в Києві, Хар­кові, Одесі, Москві, Пе­тер­бурзі. У 1920 році Де­муць­кий знімає серію пор­т­ретів. Це при­но­сить йо­му успіх, йо­го ім’я стає відо­мим. На жаль на  батьківщині його фотороботи спочатку не викликали захоплення, але в Парижі у 1925 році вони отримали золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва.

Він за­ли­шається пра­цю­ва­ти у ство­реній ним фо­то­май­стерні при те­атрі “Бе­резіль”. Те­а­т­ром ке­ру­вав ви­дат­ний ук­раїнський ре­жи­сер Лесь Кур­бас. В ньому грав і  уродженець Шполянського району  з Черкащини Василь Василько.

У 1925 р починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ завідуючим фотоцехом. Як розповідав Демуцький, оператором було стати непросто, це була свого роду “каста”, секрети майстерності якої не розголошувались, а вступ до неї був суворо обмежений. І навчатися цієї професії було тоді ніде. Завдяки Олексію Калюжному, ще одному великому оператору того часу, Демуцький отримав на одну ніч апарат, щоб опанувати технічні тонкощі.
Незабаром він разом з німецьким заїжджим оператором Й. Роною знімають комедію за сценарієм О. Довженка “Вася-реформатор”. Це пер­ший фільм До­вжен­ка-сце­на­ри­с­та, та пер­ший фільм Де­муць­ко­го-кіно­о­пе­ра­то­ра. В 1926 році виходить на екран теж комедія-короткометражка О. Довженка “Ягідка кохання”. Потім вони ненадовго розійдуться, кінооператора запросив на зйомки своїх двох фільмів кінорежисер Г.Стабовий. Це будуть “Свіжий вітер” та “Два дні”. Ци­ми кінофільма­ми Де­муць­кий ос­та­точ­но ут­вер­див­ся як кіно­о­пе­ра­тор, майстер портрета й пейзажу. По-новаторськи він застосовував зображальні можливості кіномови, освітлення, ракурс. Кінооператор зумів в цих фільмах передати на екрані настрій, емоційну насиченість подій.

Жур­нал “Кіно” за 1927 рік:“… мо­ло­дий опе­ра­тор ви­я­вив­ся на ви­соті ви­ключ­ної ху­дож­ньої май­стер­ності, сма­ку, тем­пе­ра­мен­ту (не ду­май­те, що той, хто кру­тить руч­ку кіно­а­па­ра­та, не по­ви­нен ма­ти тем­пе­ра­мен­ту ху­дож­ни­ка…). Де­муць­кий не­пе­ресічний май­стер. В йо­го ру­ках об’єктив знімаль­ної ка­ме­ри так са­мо слух­ня­ний, як пен­зель в руці жи­во­пис­ця.”

Через два роки знімається  фільм «Арсенал». Зйомки будуть складні: не було простору для декорацій, освітлювати їх було ще важче, але Демуцький, говорив: «Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти».

Д.Демуцький прагнув до образної передачі кожної сцени, кожного кадру фільму. Тут оператор показав себе як талановитий художник з властивою йому манерою виділяти в кадрі найістотніше. Освітленням, точкою зйомки, композицією, підкреслював він характер подій.

Кіношедевр “Земля” тандему Довженко-Демуцький побачить світ у 1930 році. Майстер портрету, він створив надзвичайно пластичні та психологічно насичені портрети за допомогою тонких світлових нюансів. За допомогою монокля та різних насадок на об’єктив він малював пейзажі у димці та акторів у м’яких приглушених тонах. У пейзажах стрічки Довженко і Демуцький знайшли власну манеру пластичної композиції. Живописність, лаконізм і скульптурна виразність кадрів становлять характерну особливість режисерської та операторської роботи. Після міжна­род­но­го опи­ту­ван­ня кіно­к­ри­тиків фільм “Зем­ля” на­зва­но се­ред 12 най­кра­щих усіх часів та на­родів.

Далі буде “Іван” – могутня   симфонія будови електростанції на Дніпрі та доля сільського хлопця Івана, де чудово зняті Дніпровські пороги, що ховаються під воду, панорама гігантської будови. До речі, у всіх цих трьох фільмах знявся, видатний актор, уродженець Черкаського району з Черкащини Петро Масоха. Він знявся також і в фільмі “Людина з лісу”, над яким працював також Д.Демуцький.

В складні 1930-ті роки культу особистості, знищення талановитих професіоналів в усіх галузях економіки, не оминуло і митців. Органи НКВС за підставними звинуваченнями тричі арештовують Д.Демуцького. Певний час він працює в Узбекистані, де знімає невеличкі сюжети для студії хронікальних фільмів. Після реабілітації Данило Порфирович повертається до Києва. Та його планам перешкоджає війна. І знову Узбекистан. У роки війни там будуть зняті фільми “Насреддін у Бухарі”, “Пригоди Насреддіна”, Тахір і Зухра”, працює над бойовими кінозбірниками.

Після війни видатного кінооператора раз за разом запрошують на знімальні майданчики Київської кіностудії, яка згодом носитиме ім’я О.Довженка. Його багатогранний досвід митця-кінооператора та ціла плеяда видатних кінорежисерів, сценаристів, акторів, створять фільми-шедеври, які  ввійдуть назавжди в скарбницю українського кінематографа: «Подвиг розвідника», «У мирні дні», «Тарас Шевченко», «Калиновий гай». Приємно, що в цих фільмах знову беруть участь уродженці Черкащини: сценарист О.Корнійчук з Христинівки, звукооператори Р.Бісновата з Лисянки та А.Демиденко з Смілянського району, актори О.Кусенко з Канева, Л.Масоха з Черкаського району, Н.Ужвій, яка починала свою акторську кар’єру в Золотоноші. Всі ці фільми згодом отримають багато визнань та нагород, любов глядача. І в цьому є також заслуга Данила Демуцького, в творчому доробку якого близько двадцяти фільмів, які знімались як самим кінооператором, так і в співавторстві.

Помер Данило Порфирович у Києві 7 травня 1954 року і похований на Байковому кладовищі на центральній алеї поряд з батьком П. Д. Демуцьким. На вулиці Саксаганського, будинок № 24, де з 1947 по 1954 рік жив видатний оператор Данило Порфирович Демуцький, встановлена меморіальна дошка.

Справу відомого кінооператора в наш час продовжують і його земляки. В 1995 році а Микита Михалков отримав “Оскар” за фільм “Стомлені сонцем”, де асистентом оператора працював з В.Калютою уродженець Жашкова Віктор Лисак. Сьогодні Віктор Павлович затребуваний кінооператор в Україні та Росії. Знімає не тільки телесеріали, а й повнометражні фільми.

На Тальнівщині працює аматорська кіностудія. Незабаром на екрани вийде їхня історична драма “Казка про чорного лицаря”. Цей список можна продовжувати, та це вже буде інша розповідь.

Анатолій Лозовий,

 кінознавець,

м. Шпола