У ніч проти 11 вересня п’ять років тому пішов із життя відомий письменник Микола Негода.
Народився він 9 січня 1928 року у селі Бузукові Черкаського району. У тринадцять років став учасником партизанського русху опору гітлерівським загарбникам. Він був зв’язковим у секретаря підпільного райкому партії Сергія Пальохи і розвідником партизанського загону Петра Дубового. Автор багатьох поетичних і прозових книг. Його пісня “Степом, степом” відома у всьому світі.
Немає людині спокою. Спочатку від життя, а потім від думок про нього. Як загасити той біль, котрий виринає з глибини серця? Ні на мить він не полишає, тягне до себе з неймовірною силою. І цьому неможливо протистояти. Та й навіщо?..
Понад тридцять років не був на своєму обійсті Микола Тодосійович Негода, відомий український письменник, автор пісні «Степом, степом…», яка облетіла увесь світ. Не тому не приїжджав у Бузуків, що далеко (від Черкас до його рідного села – рукою подати). Йому так боляче було переступати межу між теперішнім і минулим.
Чутка, що приїхав Микола Тодосійович миттю облетіла увесь куток. Прийшли односельці. Серед них були ті, хто знають його з дитинства. Вони раділи один одному, як діти. Скільки було разом і пережито, і передумано. Вони впізнали один одного. Так, час залишає свій відбиток, але є щось таке, що ніколи не міняється. Це – душа людини.
Дивиться Микола Тодосійович довкола і не впізнає місцевості. Як все тут змінилося. Невже тут колись була батьківська хатина? І плакала мати, ховаючи дітей, які одне за одним помирали від голоду. І як безжалісно і байдуже вила тоді завірюха. Що їй до чужого горя.
А зараз – осінь. Світлий день. І такі болючі спогади:
— Все змінилося, все позаростало. Тут куток був. Звався Абісінією, — згадує Микола Тодосійович, — у голодний 33 цей куток вимер маже увесь. Стояли осиротілі хати через 100, 200, 300 метрів одна від одної.
Тут страждало вразливе дитяче серце, тут лилися гіркі материнські сльози.
— Коли я забрав матір до себе, і вона зі мною жила до своєї кончини – не міг сюди приїхати. Все тут нагадує голодне дитинство, коли четверо дітей, батько і дід померли за один рік. Однією грабаркою вивезли їх на кладовище, загорнули землею. Тут я опух і висох від голоду. Звідси мене напівживим вивезли до Черкас, щоб хтось підібрав і віддав до притулку, інакше б я на тому світі був би давно…
Тепло зустрічали Миколу Тодосійовича земляки. Для них він той самий Миколка, який щось завжди писав, котрий під час німецької окупації подався до партизанського загону Дубового.
Ми побували в Степанках, там живе брат Миколи Тодосійовича, Іван Тодосійович. Коли його побачили, подумалось: “Це ж той самий Іванко, який врятував життя своєму брату Миколці, коли той ледве не помер від голоду. Вивіз на станцію, посадив на потяг, а сестра Оля довезла Миколку до Черкас. Це мати просила своїх дітей врятувати сина. Яке ж буває немилосердне життя! Підібрали помираючого хлопчика на станції добрі люди, привезли його до притулку. А Миколка не знав ні прізвища, ні ім’я свого, бо дуже маленьким був.
А згодом його в притулку знайшов Іванко, обняв і сказав: «Поїхали, Миколко, мати пиріжків з пасльоном напекла».
Стояла глибока осінь, Миколку везли у кузові машини, а одягнений він був по – літньому. Довго потім хворів, ледве мама виходила його
— Чую, Миколко, це ти. Не бачу тільки, — тихо промовив Іван Тодосович, — а з тобою ще хтось прийшов?
Їм потрібно було побути наодиниці. Ми не хотіли, щоб Іван Тодосійович знав, що ще хтось присутній у кімнаті. Два брати були схожі і зовні, і духовно. Ніби дві великі гілки одного дерева, які переплелися. Вони обнялися. Згадали дитинство, юність.
У незрячих очах Івана Тодосійовича з’явилися сльози. Кілька років тому Микола Негода теж тяжко хворів. Не пам’ятав себе, не впізнава рідних. До нього приходили діти: Леся, Оля, Володя. Не впізнавав їх. А побачивши перед собою дружину, пошерхлі губи прошепотіли її ім’я « Ліда». Це та сама Ліда, в котру він був закоханий з дитинства. Кохання прийшло так несподівано. Разом вони співали, танцювали, навчалися в школі. В той день Микола Тодосійович побував у новій і старій Степанківських школах. Впізнав свій клас.
Стара і нова школи знаходяться поруч. Неподалік від них – сільський клуб. З ним теж пов’язано багато спогадів:
— Якось зателефонував мені Анатолій Пашкевич, композитор пісні «Степом, степом…» , і сказав: « Миколо, ми їдемо на концерт у Степанки. Поїдеш з нами?» — розповідає Микола Тодосійович учням. – Я відповів, що поїду за однієї умовою, якщо з Бузукова заберемо мою маму на концерт. Хай вона хоч раз в житті побачить живих акторів, почує у їхньому виконанні пісню «Степом, степом…». У залі було багато людей і серед них – моя мама. Коли Ольга Павловська заспівала – мурашки поповзли по шкірі. Їй люди дарували квіти. А співачка спустилася до зали і принесла ці квіти моїй мамі. Пам’ятаю, як потім мені сказала неня: «Синку, чогось сильнішого в житті я вже не переживу. Тепер мені можна спокійно вмерти». Я тільки здогадуюсь, що мені хотіла сказати мама.
Що ж це за пісня, котра вже кілька десятків років має такі могутні крила, котра поєднала два закоханих серця?..
— Нас дійсно зріднила пісня « Степом, степом…» , — зізнається Лідія Негода, — я працювала вчителькою на Буковині. Якось по радіо почула невідому мені пісню, та ще й яку! Запитала керівника нашого хору, хто автор цієї пісні? І коли почула ім’я Миколи Негоди, ледве не зомліла. Я ж його знаю з самого дитинства! Написала листа, розказала Миколі Тодосовичу, що чула його пісню, і як вона вплинула на всіх, як хори її співають на Буковині, а він мені відповів.
Пісня «Степом, степом…» вирвалася з душі, ніби магма вулкану, яка шукала вихід назовні, яку не в силі більше втримати ніщо на світі.
Микола Тодосійович згадав про те, як була створена пісня:
— Мене попросили написати до святкового концерту пісні для Черкаського народного хору, який базувався тоді в Золотоноші. У готелі я зустрівся з керівником хору, він порадив мені їхати в Київ і шукати композитора. А я чую – хтось так віртуозно варіює на музичному інструменті. Кажу, як було. — І Микола Тодосович посміхнувся, згадуючи першу зустріч із композитором. — «Це – Пашкевич. Я не знаю, як від нього позбавитися. Або він тут буде , або я», — так мені відповів керівник хору. А ще він придурком назвав того композитора. А я і думаю, якщо придурок – значить талановита людина, бо талант – це завжди відхилення від норми.Тож попросив, щоб мене з ним познайомив. Уже того вечора й вирішили разом написати пісню про нескошене жито і скошених кулями бійців. Ще під час війни у своєму записнику я написав: “Степом, степом падають солдати, а кругом шумлять жита…». Він як почув ці рядки, зразу ж підхопив мій задум.
У номері готелю я написав рядки майбутньої пісні, передав їх композитору. Забув він, що бул пізня ніч, що сплять люди. Йому стукали в стінку кулаками, навіть вранці скаргу до райкому віднесли. Я туди ходив влагоджувати справи. А через тиждень телефонує мені Пашкевич і каже, щоб я приходив послухати нову пісню. Я прийшов, слухаю, як він розспівує хор, налагоджує, мов інструмент. Вийшла Ольга Павловська, як заспівала, хор як підхопив… З місця не міг зрушити від хвилювання. Тоді я і зрозумів, що ми написали велику пісню.
Людмила ДЖУЛАЙ
КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ І ПАМ’ЯТНИХ ДАТ
15 вересня
Міжнародний день демократії
1928 — шотландський мікробіолог Александер Флемінг виділив антибактеріальну речовину, котру назвав пеніциліном.
1944 — у Києві відкрито оновлений Державний музей західного і східного мистецтв.
16 вересня
1906 — Руаль Амундсен відкрив Південний магнітний полюс.
1903 — народився Петро Борзняк, український фізик, який 1955 року першим відкрив явище поглинання світла напівпровідниками.
1914 — 2500 січових стрільців українського добровольчого легіону у складі австро-угорської армії присягнули на вірність боротьбі за визволення України.
17 вересня
1857 — народився Костянтин Ціолковський, російський учений, піонер космонавтики.
1864 — народився Михайло Коцюбинський, класик української літератури.
1989 — у Чернівцях розпочався І Республіканський фестиваль української пісні «Червона рута».
18 вересня
1929 — на запорізькому заводі «Комунар» випущено перший український комбайн.
1965 — острів Хортиця в Запоріжжі оголошено державним заповідником.
19 вересня
1891 — до Канади в Монреаль прибули перші переселенці з України.
20 вересня
1648 — Військо Богдана Хмельницького розбило польську армію в битві під Пилявцями.
1895 — народився Дмитро Зеров, видатний український ботанік, академік.
21 вересня
1812 — у Криму закладено Нікітський ботанічний сад.
1920 — Раднарком України своєю постановою ввів обов’язкове вивчення української мови в усіх школах республіки.
22 вересня
1791 — народився Майкл Фарадей, англійський фізик і хімік, який відкрив електромагнітну індукцію, творець генератора.
1835 — народився Олександр Потебня, український філолог-славіст, автор учення про внутрішню будову слова.
1937 — утворені Полтавська, Житомирська та Миколаївська області.
1939 — радянські війська визволили Львів.
23 вересня
1872 — народилася Соломія Крушельницька, українська оперна співачка.
1900 — народився Володимир Кубiйович, громадсько-політичний дiяч, географ, демограф, голова Наукового товариства ім. Шевченка в Європi, головний редактор «Енциклопедiї українознавства» (1965–1984).
1903 — народився Олександр Івченко, український конструктор авіадвигунів.
1939 — у Донецьку засновано Музей образотворчого мистецтва (нині Донецький обласний художній музей).
1943 — радянські війська звільнили від нацистів Полтаву.
24 вересня
1801 — народився Михайло Остроградський, український математик і механік.
1993 — Мін’юст України зареєстрував Організацiю українських нацiоналістів (ОУН), голова — останній Президент України в екзилі М. Плав’юк.
25 вересня
1914 — бойове хрещення загону Українських Січових Стрільців Семенюка біля Сяноку.
1932 — народився Анатолій Солов’яненко, український оперний співак.
26 вересня
1832 — народився Петро Сокальський, український композитор.
1995 — Україна стала членом Ради Європи.
27 вересня
Усесвітній день туризму.
1885 — у Харкові відкрито Південноросійський технологічний інститут — перший в Україні і Росії вищий технічний навчальний заклад.
1895 — шведський хімік, інженер і підприємець Альфред Нобель підписав розпорядження про створення після його смерті фонду, котрий буде розпоряджатися його спадщиною і виділяти частину прибутків на премії людям, які зробили найбільший внесок у розвиток фізики, хімії, медицини, літератури і загального миру.
1977 — пущена в дію перша атомна електростанція України — Чорнобильська АЕС.
28 вересня
1918 — народився Василь Сухомлинський, український педагог.
29 вересня
1845 — народився Іван Карпенко-Карий, український письменник і театральний діяч.
1866 — народився Михайло Грушевський, голова Центральної ради, історик.
1938 — засуджено до страти українського письменника і бандуриста Гната Хоткевича.
1941 — нацисти почали знищувати людей у Бабиному Яру в Києві.
2003 — росіянами започатковано будівництво дамби від берегів Таманського півострова до українського острова Коса Тузла. Конфлікт змусив обидві країни переглянути спільний кордон в Азовському морі.
30 вересня
Міжнародний день перекладача.
Міжнародний день Інтернету.
1841 — народився Михайло Драгоманов, український історик, публіцист, літературознавець і фольклорист.
1846 — у Чарльстоні (США) під час видалення зубів доктор Мортон уперше застосував знеболюючу речовину — ефір.
1902 — запатентовано штучний шовк — віскозу.
