Слово Кобзаря прозвучало на одному з блокпостів, де тримають оборону бійці Національної гвардії. З цієї поетичної акції, організованої офіцерами-психологами Валерією Язловицькою та Маргаритою Мудраченко, власне, розпочалися в Україні традиційні шевченківські дні «В сім’ї вольній, новій».
Обидві дівчини кохаються в поезії. Валерія Язловицька закінчила Луганський педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «практична психологія». Їй властива впертість, чим славивсь і Тарас. Можливо, гени, а може, стіни закладу, названого на честь Кобзаря, сприяли становленню характеру юнки, яка поставила собі мету ще в дитинстві стати офіцером.
— Я завжди хотіла служити в армійських лавах, але гадала, що моя мрія нездійсненна, — каже Валерія. — Однак після практики в обласному збірному пункті призовників, після спілкування з офіцерами-психологами у мене таки з’явилася надія.
У Національній гвардії дівчина почала свою військову кар’єру з найнижчого щабля рядового-телефоніста і за чотири роки дослужилася до офіцерських погонів — стала молодшим лейтенантом.
Маргарита Мудраченко навчалася в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. Ставши після закінчення військової кафедри Університету повітряних сил офіцером, вступила до Національної гвардії.
— Це була моя мрія, — каже й Маргарита.
Для дівчат це перше відрядження в зону АТО. Як у психологів у них багато роботи. Вони вивчають моральний стан вояків і надають рекомендації командирам. Адже дуже важливо, щоб люди, які місяцями спілкуються в тісних бліндажах, де не розминутися, несуть службу на блокпостах, були психологічно сумісними. Дівчата стверджують, що їхня робота сприяє запобіганню конфліктних ситуацій.
Надалі вони працюватимуть з тими, хто побував в оточенні, пережив артилерійські обстріли… Стати справжніми фахівцями, за словами дівчат, їм допомагають психологи «Ліги офіцерів» та представники інших організацій.
— У нас нині багато роботи, — кажуть Валерія та Маргарита, — а після закінчення бойових дій її буде ще більше, адже війна залишає у серцях глибокі рани.
На думку молодих психологів, книжка також лікує людські душі. Залежно від її жанру та змісту вона може заспокоювати, мотивувати.
— І надихати — як «Кобзар», — переконана Маргарита.
Того дня глибоко під землею, у бліндажі, збудованому з соснових нетесаних колод, під бетонним накриттям лунали пророчі рядки Тараса Шевченка:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Віталій Рак, мобілізований із Солонянського району Дніпропетровщини, наголошує, що Шевченкова муза в усі часи прославляла Україну.
— Тарасове слово зачіпає за душу, бо воно звернуте до кожного з нас, — говорить Віталій після того, як ми вийшли з-під землі на світ Божий. — Наш пророк ніби знав, що Україну рватимуть, терзатимуть зусібіч, що вона буде у вогні.
Водій Петро Шевчук вважає, що Шевченко об’єднує співвітчизників.
— Та й не лише їх, а й українство в усьому світі. Величні монументи Кобзарю встановлено не лише в Харкові, Києві, а й у Варшаві, Оттаві, Вашингтоні, — додає мобілізований будівельник зі столиці Слобожанщини Сергій Бабаєв.
Вони мають рацію, ці прості загартовані за рік служби колишні мирні люди, а тепер бійці Національної гвардії. Слушно кажуть і про пророчість музи Шевченка, і про те, що його поезія надихає на єднання.
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю.
Підтвердження цих слів — хлопці, яких я випадково зустрів на блокпосту. Один представляє Захід, другий — Центр, третій — Схід, а разом в їхніх долях гуртується Україна.
На фото автора: Петро Шевчук, Сергій Бабаєв, Віталій Рак.
Леонід ЛОГВИНЕНКО
