Міліціонер учинив самогубство через стосунки із дівчиною?
Подія сталася 20 грудня приблизно о 14-й годині. В актовій залі міського управління ГУ МВС у Запорізькій області знайшли закривавлене тіло. Пострілом у голову смертельно поранив себе сержант конвойної роти Дмитро Ж. Поряд із ним лежав пістолет Макарова.
Лише третя із викликаних спеціалізована реанімаційна бригада ризикнула відвезти тяжко пораненого до лікарні. Там він через три години і помер. На місце трагедії відразу прибули керівники правоохоронних органів Запорізької області, розпочалося слідство.
Відомо, що 23-річний правоохоронець був неодруженим. Він служив кінологом, а застрелився з табельної зброї, яку перед цим мав здати до міського управління МВС. Сержант посмертної записки не залишив. Одна з версій причин того, що сталося, — доведення до самогубства. Однак не виключено, що міліціонер скоїв самогубство через стосунки із дівчиною.
Дві душі заспокоїлись
У меморіалі слави села Смирнове, що в Куйбишевському районі, нещодавно перепоховали останки двох воїнів, загиблих тут у війну. Тепер вони спочиватимуть біля пам’ятника генералові Андрію Смирнову, який відмовився залишити своїх солдатів у оточенні, коли Сталін прислав за ним літак. Генерал загинув разом із солдатами на цій землі. Першого року війни на території нинішньої Смирновської сільради тривали жорстокі бої, у братських могилах поховано 1220 воїнів. Останки двох солдатів знайшли у лісосмузі біля залізничної колії та на городі. З нагоди перепоховання невідомих воїнів у Смирновому зібралося багато людей, приїхали гості й з-за меж району. Голова асоціації пошукових загонів Запорізької області Володимир Смердов, який уже кілька років зі своїми пошуковцями проводить розкопки, вважає, що роботи їм вистачить іще на довгі роки, адже тисячі бійців, котрі вважаються зниклими безвісти, лежать у запорізькій землі.
І кіно, й танці
Друге життя вдихнув у старенький клуб села Молодіжне, що в Михайлівському районі, місцевий сільгосппідприємець, голова ТОВ «Молодіжне» Леонід Халимоненко. Коштом товариства приміщення капітально відремонтували: замінили дах, шість вікон, вхідні двері, полагодили ґанок і прибудували веранду. Будівельники працювали залюбки, немов у власному обійсті, адже клуб у цьому селі раніше був улюбленим місцем дозвілля і молоді, і старших. Завідуюча закладом Світлана Васик не приховує радості, згадуючи, яке життя вирувало у цих стінах, і щиро сподівається, що відновляться і перегляд фільмів, і концерти. Адже Леонід Халимоненко не збирається згортати добру справу для селян, доки із занедбаного клуб не стане жвавим осередком спілкування людей.
