Краще раз побачити
Сорочинський ярмарок — це таке незвичайне місце, де можна побачити разом абсолютно різних людей. Ось народний депутат і тракторист із сусіднього села обговорюють візерунок та якість вишиванки, а неподалік відомий актор і сільська бабуся милуються решетилівським килимом, обмінюючись схвальними репліками. Люди різного віку, достатку, соціального стану відчувають себе тут рівними, не сперечаються про політику, бо вони на святі. Такий він, Сорочинський ярмарок.
Цей захід давно став візитівкою не лише Полтавщини, а й усієї України. На вході спостережливий відвідувач обов’язково перерахує прапори, котрі підкажуть, які країни світу беруть участь у цьому дійстві. Нині серед інших, ближчих країн, велику програму представив екзотичний для нас В’єтнам.
Проте дещо все ж псує настрій — ціни на торгові місця. Вони ростуть із року в рік. За ними стрімко «підтягуються» й ціни на товари. Дедалі менше залишається виставок та експозицій, куди можна просто зайти і подивитися «за так». Подейкують, нібито й вхід на ярмарок хочуть зробити платним… І це попри те, що й зараз не всім учасникам ярмарку — народним майстрам — по кишені оренда: хоч би окупилась, не кажучи про прибуток. До речі, організатори ярмарку й до журналістів висувають стільки вимог для акредитації, немов це брифінг Президента.
Цього року навіть до садиби Хіврі не можна було зайти, не заплативши 10 гривень. Фольклорний колектив із Великобагачанського району показав гарне театралізоване дійство обряду українського весілля. На жаль, подивилися його небагато гостей. Відлякував охоронець на воротях і табличка з написом «Вхід платний».
По-доброму здивував ярмарок тим, що сюди приїхало багато фольклорних колективів із Донецької та Луганської областей. Із тих сіл, що опинилися біля межі протистояння. Ці колективи не просто виконали один чи два номери, а виступили з великими концертними програмами. Дуже тепло приймали полтавці та гості ярмарку гурти «Хлоп’ячі витребеньки» з міста Новопсков Луганської області, «Україночка» з села Времіївка, «Майорчанки» із села Старомайорське Великоновосілківського району Донецької області, ансамбль грецької пісні «Тирнихор» з-під Маріуполя. Самодіяльні артисти викликають повагу, вони не занепадають духом, незважаючи на війну вдома.
Приїхав на полтавське дійство цікавий чоловік зі Львова — Євген Васильович Миськів. У нього правило — їздити на всі фестивалі та ярмарки України обов’язково з подарунком. Напередодні він пише пісню про місто, де відбувається подія. Пісня-подарунок для моїх земляків починається словами: «А без Полтави козацької слави немає!»
Ось такі незабутні зустрічі щоразу готує нам Сорочинський ярмарок. Утім, як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тож приїздіть у Сорочинці — переконаєтеся самі.
Наживаються на самотніх
В Україні почастішали випадки визнання договорів довічного утримання недійсними через велику кількість шахрайств у цій сфері.
80-річний житель полтавського села підписав договір довічного утримання. «Добру і чесну жіночку» порадили знайомі з райцентру. Нахвалювали. Однак на ділі все виявилося з точністю до навпаки. Та і не думала доглядати старого. Хіба що після настійливих благань-прохань вряди-годи навідувалася до нього з райцентру. Та й то, аби чимсь на господі розжитись. Одного разу старенький у розпачі пригрозив, що розірве договір. «Доглядальниця» на те, не змигнувши оком, пообіцяла: «Я раніше вкорочу тобі, діду, віку»…
Вже стали звичними ситуації, коли людину похилого віку переконують підписати договір у нотаріуса, обіцяючи взамін на її житло довіку доглядати та забезпечувати. Проте як тільки такий документ підписано, доглядальники просто щезають із поля зору. Ошукані рідко порушують питання про розірвання договору. А це треба обов’язково зробити, застерігають юристи, адже можуть знайтися «добродії», які привласнять усе майно. На жаль, у більшості випадків шахраям це сходить із рук, адже довести, що старенькими ніхто не опікувався, майже неможливо.
Часом самотнім людям, які довірилися, пропонують пожити на природі, вивозячи кудись у вкрай занедбану місцину. Там їх умисне споюють, доводячи до передчасної смерті. Про одну таку банду у Києві, яка вкоротила віку шістьом самотнім пенсіонерам, газета розповідала.
Бувають випадки, коли шахраї замість договору довічного утримання підкладають самотнім пенсіонерам на підпис договір дарування. Таким чином вони без будь-яких зобов’язань отримують квартиру пенсіонера. Абсолютно законно. Яка тут може бути порада? Якщо відважилися від самотності на такий крок, уважно вчитуйтесь у все, що підписуєте. Будьте прискіпливим і настороженим у таких справах.
До речі, постраждати від рук непорядних людей можуть і самі доглядальники. Трапляється й таке. Навіть тих, хто сумлінно виконує зобов’язання за договором, можуть звинуватити у зворотному і залишити без нерухомості, переписавши за їх спиною договір.
Аби не стати жертвою подібних шахраїв, правозахисники радять обом сторонам збирати всю документацію, яка засвідчує надання тих чи інших послуг. Тоді у разі шахрайства довести свої права в суді буде значно легше.
Наперекір обставинам
Днями відзначила 100-річчя одна з найстаріших наукових установ у державі — Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології та природокористування НААН України, розташована в селі Березоточа Лубенського району на Полтавщині.
Виникнення її зумовила Перша світова війна — бракувало ліків для поранених. Відтак 1916 року за клопотання агронома, секретаря Лубенського товариства сільського господарства Петра Івановича Гавсевича на Посуллі вирішили створити осередок дослідження лікарських рослин. Перша станція базувалася в Лубнах, де поглиблено вивчалася дія ромашки, валеріани та м’яти. 1925 року установу перевели в Березоточу. Найбільшої популярності набула м’ята перцева — за кілька років площа під нею розширилася до 4500 га, продукцію переробляли 18 заводів.
Після лихоліть Другої світової станція швидко відродилася: на початку 1950-х частка України у зборі культивованої рослинної сировини в СРСР сягала 40%. А в 1970-1980 роках установа набула загальнодержавного значення. За століття діяльності науковцями-селекціонерами було виведено 50 сортів рослин, особлива ж гордість — м’ята «Лідія», відзначена срібною медаллю на Міжнародній виставці садівництва «Експо-93», що проходила в німецькому місті Штутгарт. З усіх сортів лікарських та ефіроолійних культур, занесених до Реєстру рослинних сортів України, 70% виведено саме на ДСЛР. Колекційний розсадник (разом із гербарієм він належить до національного надбання України) містить понад 300 видів лікарських рослин, серед яких є й екзотичні, дендропарк — 100 видів.
Сьогодні науковці працюють із традиційними культурами — м’ятою перцевою, валеріаною лікарською, нагідками, лопухом справжнім, розторопшею плямистою, шавлією мускатною, собачою кропивою тощо. Проводяться роботи щодо насінництва 29 видів лікарських рослин. Щорічно на полях установи вирощується близько семи тонн лікарської сировини і близько 600 кілограмів елітного і репродукційного насіння понад десяти видів культур. Науковці трудяться також над створенням нових фітопрепаратів, чаїв, зборів, БАДів.
На святкування славного ювілею ДСЛР прибуло чимало гостей, серед яких представники Національної академії аграрних наук України, керівництво району. Приїхали також колеги-науковці з Полтавської державної аграрної академії, Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка, Прилуцької дослідної станції ІС НААН, Київського національного університету ім. Т. Шевченка та інших вітчизняних і зарубіжних наукових установ. Разом із почесною відзнакою та грамотою Верховної Ради привітання з ювілеєм надіслав Голова ВР А. Парубій.
Так, здобутків багато, вони вагомі, значення діяльності установи для української фармацевтичної промисловості важко переоцінити. Однак, оглядаючись у минуле, складається враження, що все це досягнуто не завдяки підтримці держави, а, радше, наперекір обставинам. Особливо гірко на серці в пенсіонерів станції, адже вони пам’ятають її розквіт, коли там трудилося триста чоловік. Нині ж директору О. Устименку та, без перебільшення, героїчному колективу із 55 чоловік, щоб триматися на плаву, доводиться працювати не покладаючи рук, адже державного фінансування не вистачає. Гірка правда в тому, що наука в нашій країні вже понад два десятки років існує за принципом «порятунку потопаючого». Утім, надія на краще є — Президент НААНу Я. Гадзало, який також завітав на свято, пообіцяв докласти зусиль, щоб знайти кошти на ремонт приміщення установи й зробити з неї сучасний науковий центр. Побачимо, як добрі наміри втіляться в реальність.
