Музей Мечникова відкрили на Харківщині
У Дворічанському районі розпочав роботу єдиний в Україні музей лауреата Нобелівської премії, одного з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології Іллі Мечникова. Всесвітньо відомий вчений народився в селі Іванівка в дворянській сім’ї, навчався у 2-й Харківській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю, та на відділенні природничих наук Харківського університету.
Ілля Мечников створив теорію зародкових листків, заклав підвалини порівняльної ембріології, фагоцитарної теорії та теорії порівняльної патології, відкрив для світу явище фагоцитозу, створив науку про довголіття — ортобіоз. За свої українофільські настрої був вимушений емігрувати до Франції.
Напевне, цілком знаковою можна назвати цю подію ще й тому, що велична постать з минулого зримо повернулася на свою Батьківщину завдяки обласному конкурсу міні-проектів «Разом у майбутнє», у межах якого й реалізовано давню задумку про відкриття музею видатного земляка.
Голова Харківської обласної ради Сергій Чернов під час відкриття музею зазначив, що облрада підтримує ідею організації святкування 110-річчя присудження Мечникову Нобелівської премії за участю вчених із різних країн, яке заплановано провести в 2018 році.
Він також розповів, що обласна рада всіляко сприятиме дворічанцям, котрі мають намір звернутися до латвійського музею з проханням передати нобелівську медаль Мечникова в їхній музей.
На таких тримається земля
У селі Шелестове Коломацького району відкрито пам’ятник лейтенанту Юрієві Литвиненку. Меморіальну стелу виготовлено та встановлено на пожертви громадян України, США, Канади, Німеччини, Чехії… Хтось зміг поділитися п’ятдесятьма гривнями, інший вніс 20 тисяч…
Мати Юрка Наталія Микитівна Левченко щиро дякувала всім, хто долучився до вшанування пам’яті її сина. Аби згадати героя, на кладовищі зібралося чимало людей.
— Сьогодні день народження мого сина, — каже пані Наталя, притискаючи до серця онуку Лесю. — Йому мало б виповнитися 37…
Жінка, що стоїть поруч мене і тримає в руках букет чорнобривців, каже, що добре знала Юрія, він народився в бабусиній хаті, що по сусідству з її двором.
— Яких хлопців хоронимо, найдорожче землі віддаємо, — зітхає вона. — Юрко був прекрасною людиною. Завжди усміхнений, як на пам’ятникові…
Привітним був, як і його батько, котрий загинув, рятуючи чужу дитину. Сина поховали біля нього: тут, у Шелестовому, йому буде спокійніше, ніж у гамірному Харкові.
Згадати Юрія у його день народження прийшли викладачі, професори Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Юрко закінчив юридичний факультет цього вишу, був одним із найкращих студентів.
Із Сиваша Херсонської області приїхали бойові побратими. Сьогодні вони охороняють південний рубіж країни від російських окупаційних військ, що дислокуються у Криму. По телевізору про обстановку на цій ділянці кордону не згадують, а вона, кажуть хлопці, дуже складна. Росія виставила тут цілу орду: майже 4,5 тисячі військових, серед яких в основному чуваші, мордвини, буряти, калмики, хакаси, волзькі татари… Однак коли 17-й мотопіхотний батальйон розгорнувся в бойовий порядок, вирив окопи повного профілю, росіян трохи «попустило», вони зменшили контингент до 1,5 тис. Мабуть, відчули, що українці в разі чого вріжуть навідліг, бо досвід у них великий: воювали під Іловайськом, більше року давали відсіч бойовикам під Зайцевим. Противник нині випробовує нерви. То штурмові гелікоптери, вишикувавшись бойовим ладом, впритул підлетять до кордону, то російський десантний корабель на повітряній подушці наблизиться до самісінької межі… Отож хлопців відпустили лише на день.
— Ми воювали проти зовнішнього ворога, а Юрко здебільшого із внутрішнім. Не відомо, кому було важче, — бере слово «замполіт» майор Бажан.
Там, під Зайцевим, отим внутрішнім ворогом були саботаж і бюрократія. Скільки сил і здоров’я поклав військовий юрист Юрій Литвиненко, вибиваючи для побратимів «фронтові тисячі», домагаючись виплат за підбиту техніку, оформляючи статус учасника бойових дій. А ще ж у багатьох мобілізованих залишалися проблеми в цивільному житті. І Юрій завжди знаходив вирішення. Він не сидів у кабінеті, часто виїздив на передову, хоча юристові робити це було необов’язково. Там і потрапив під обстріл…
Сказали добре слово однокласники, сільський голова, керівник Коломацької РДА, військовий комісар. Потому оркестр заграв Славень України та щемну до сліз «Степом, степом йшли у бій солдати…». Почесний караул курсантів відсалютував з автоматів у небо. Люди, віддавши шану герою, розійшлися. Бойові побратими повернулися боронити кордон. А Юркові тут, у Шелестовому, тепер вічно лежати…
Одній лікарні — десять мільйонів
Багатопрофільну лікарню №18, яка надає медичну допомогу харків’янам в ургентному та плановому порядку і є клінічною базою Харківського медуніверситету, оновили сучасним операційним блоком. Його відкрито після капітального ремонту, що проводили за рахунок коштів міського бюджету. Як повідомила заступник Харківського міського голови Світлана Горбунова-Рубан, для оперблоку також придбали операційні столи, безтіньові світильники і бактерицидні лампи, наркозно-дихальний апарат, монітори пацієнта, дефібрилятор, електрохірургічний апарат, апарат ультразвукової діагностики, а також рентгенологічний діагностичний комплекс на три робочі місця тощо. За її словами, загалом останнім часом на розвиток лікарні з міського бюджету надано понад 10 мільйонів гривень.
У свою чергу головний лікар Борис Менкус розповів, що ремонт у лікарні не робили 50 років. Тож після операційного блоку тут взялися за капітальний ремонт травматологічного відділення. До речі, лише цей заклад в області має 30 ліжок для лікування хворих із гнійно-кістковою інфекцією. Щорічно в лікарні проводять більш ніж тисячу хірургічних і травматологічних операцій.
Нове обладнання завдяки спонсорам отримав і обласний будинок дитини № 2. Це сухожарові стерилізатори для дезінфекції посуду, а також техніка для кабінету фізіотерапії. Директор Олена Чистіліна розповіла, що нині тут 83 дитини віком від кількох місяців до п’яти років. Семеро з них переїхали з Луганського обласного будинку дитини, двоє — із Краматорського та Артемівського.
