Наші предки завжди готувалися до Великодня — постилися, щоб очиститися від гріхів, причепурювали оселі, готували святкові страви, пекли паски, фарбували яйця, а також збирали гостинці для рідних, котрі померли. Кажуть, що в цей день христосувалися навіть з ворогами і, звичайно ж, пробачали одне одному дрібні образи.
Останні сім днів перед святом були насичені роботою в полі та поблизу власної оселі. Називалися вони білим або чистим тижнем. Вважалося, що цими днями добре сіяти ранню пшеницю та горох. Головний день тижня — Чистий (Світлий, Великий тощо) четвер. До сходу сонця необхідно було навести лад у будинку, хлівах, подвір’ї. Глава сім’ї згрібав і спалював старе листя на городі та в садку, щоб очистити землю від зими, морозу, різної нечисті та смерті. Він мав також перерахувати усі гроші, що є у хаті, тоді достаток та багатство гарантовані.
Ще до сходу сонця потрібно було встигнути помитися, щоб з водою пішли усі хвороби та погані думки. У Чистий четвер стригли дітей. Наші предки були переконані, що тоді у малечі не болітиме голова й не випадатиме волосся. А ось прали ввечері. Як миючий засіб використовували попіл, залишки якого збирали і зберігали разом з лікарськими рослинами. Якщо в когось з рідних з’являвся лишай, його лікували цим попелом.
У четвер кололи свиню, різали птицю. За народною традицією, разом з крашанками та куличами в церкві треба було освятити й печене поросятко. Скінчивши всі домашні справи, родина прямувала до церкви. Звідти старалися принести запалену свічку. Щоб вітер не загасив полум’я, з кольорового паперу майстрували ліхтарики у формі місяця чи зірки. Цікаво, що страсні свічки також слід було відливати самостійно. Коли поверталися з церкви додому, господар насамперед випалював над вхідними дверима невеличкий хрестик, що мав оберігати від хвороб та горя. Від цієї свічки запалювали лампади під образами. І тільки потім гасили вогонь. Страсні свічки не викидали, бо це гріх. Їх ретельно зберігали, а запалювали тоді, коли потрібно було захистити себе від різних неприємностей — під час грози, щоб блискавка не влучила в хату, щоб полегшити страждання жінок, які народжували дітей, підняти на ноги хворого, а також вкладали у руки людям, які помирали. А ще з цими свічками пасічники ходили до вуликів, і бджоли їх не кусали.
УКРАЇНСЬКА ПАСКА МАЄ ДВІ ФОРМИ
Наступним днем великоднього тижня була Страсна п’ятниця. Основний її обряд — винесення плащаниці Господньої. Це така тканина із зображенням тіла Ісуса. До цього ритуалу їсти заборонялося. Люди утримувалися й від роботи, тобто не пряли, не шили, не кололи дрова. Слід було молитися. А також ще пекли паски. Вони особливі, адже готуються лише раз на рік. До тіста додають настоянку шафрану та два види імбиру: білий — для ніжного аромату, жовтий — для красивого сонячного кольору. Кожна з господинь пече паску за власним рецептом. Зберігся звичай, за яким на свято слід було скуштувати не менше 12-ти її видів.
В Україні паски випікали двох форм. Перша — висока, прикрашена зверху хрестом та шишкою з тіста. Друга — буханець домашнього круглого хліба з орнаментом по краях (у кожному селі — власний), посередині — пшеничний колос з тіста, баранячі роги і маленький жайворонок з крилами у вигляді вісімки. Такі пекли на Галичині.
У цей час необхідно було дотримуватися тиші й молитися мовчки: відомо, що від гуркоту й поспіху тісто може сісти, а це віщує недуги, а то й смерть когось із рідних. Набожні бабусі у цю прикмету вірили. Уже готові паски клали до кошиків, вистелених рушниками. Після цього їх освячували в церкві.
НАЙПОПУЛЯРНІШІ КРАШАНКИ — ЧЕРВОНІ
А ось вранці в Страсну суботу господині вбиралися в чистенькі вишиваночки й після молитви бралися фарбувати яйця. У кожному регіоні нашої країни робили це по-різному. Залежно від техніки розпису пасхальні яйця називають писанками, скробанками, малюванками, крапанками. Писанки — це яйця, що розписані воском. Скробанки та дряпанки — однотонні яйця, на яких металевим вістрям чи голкою видряпують візерунок. Малюванки роблять за допомогою пензлика, яким наносять на яйце картинки біблійного змісту. Крапанки — це коли по чорному чи вишневому тлу красиво розмальовують різнокольоровими мазками.
Відомо, що на Великдень фарбували не менш як 13 яєць — на згадку про 12 апостолів та Спасителя. Усі писанки відрізнялися між собою, адже в кожної господині були власні рецепти приготування фарб, свої традиційні малюнки-орнаменти.
Фарби отримували з різних природних матеріалів — трав, ягід, квітів, березового листя, кори дерев. Деякі інгредієнти купували на ярмарку. Найбільш популярним був червоний колір крашанок. Для цього, наприклад, достатньо зварити їх у лушпинні цибулі. Щоб досягти потрібного насиченого кольору, до соку буряка додавали фуксин. Жовтий колір отримували з кори яблунь, а синій — з відвару пролісків.
ВЕЛИКОДНІЙ КОШИК З’ЇЖ ДО КРИХТИ
Чи не в кожній сільській родині колись був той, хто вмів плести кошики. На заготівлю вербової лози він брав із собою дітлахів, щоб до діла привчалися, а потім хтось із них теж ставав кошикарем.
Цих зручних, надійних виробів у господарці треба було багато. Але особливо дбайливо, майстерно виготовляли кошики, в яких на Великдень несли святити паску. Добирали тоненьку, молоду лозу, багато майстрів мали власну систему плетіння.
Лозу очищали від кори, ще й обкурювали в печах, щоб висвітлити. Використовували анілінові барвники, якими наносили малюнки, орнаменти. Тепер теж використовується ця техніка. Але додалось і щось нове – наприклад, покриття лаком. Щоправда, кошикарством займаються вже більше не для себе, а на продаж. Вельми поширене це ремесло, скажімо, на Закарпатті. Традиційне для цього краю – обов’язкове розмальовування кошиків барвниками.
Центральне місце у великодньому кошику займає паска. Кладуть туди також писанки, варені яйця, шматок шинки, ковбаси, сиру, масла, а також хрін, сіль. Чим усього більше, тим краще, бо це на добро. У деяких селах у кошик навіть кладуть кілька сирих картоплин. Після освячення їх висаджують у поле, щоб на нього зійшла благодать Божа. І обов’язково покривають кошик рушничком з вишитими написами „Христос Воскрес! Воістину Воскрес!” Перед освяченням рушнички знімають, запалюють одну чи кілька свічок, які символізують, що Христос просвітив людство світлом свого вчення.
Вдома одне освячене яйце ділять на всіх членів родини. Інші освячені харчі треба теж з’їсти протягом свят, щоб вони не пропали. Нічого не можна викидати. А лушпайки від яєць треба закопати. Дехто вважає, що на цьому місці виростають особливі, дуже запашні квіти.
НАПИТИСЯ НА ВЕЛИКДЕНЬ — ВЕЛИКИЙ ГРІХ
Після фарбування яєць родина збиралася на всенічну службу. Лунали дзвони. Люди сходилися до церкви. Цікаво, що прямували не тільки з кошиками, а могли приїхати возом, заповненим продуктами. Намагалися посвятити усе, чим збиралися харчуватися цілий тиждень — паски, крашанки, ковбаси, фаршировані поросята, навіть спиртне. Обов’язково брали із собою сіль, яку після освячення додавали у їжу худобі, у зерно для сіяння, навіть сипали у взуття від поганого ока.
Скінчилася літургія. Усі поспішають додому розговлятися. Але потрібно було перед цим умитися. У велику глиняну миску мати наливала воду. На дно клала три посвячені крашанки. Дівчата вмивалися першими. Потім парубки та матір, останнім батько. Воду після кожного міняли. Але крашанки залишалися ті ж самі. Їх віддавали дівчині, щоб була красива, красна.
Звісно, у кожному регіоні — свій звичай розговлятися, та найбільш поширеним був такий обряд. Усією родиною ставали перед іконами й молилися. До рук господар брав тарілку з освяченою паскою та яйцями, тричі обходив стіл. А потім повертався до образів і розрізав на тарілці декілька писанок. Шматочок яйця передавав рідним зі словами: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого свята Воскресіння Христового у щасті та здоров’ї!» Їли спочатку яйця, паску та ковбаси. Уже потім — поросятко та різну смакоту. Напитися на Великдень — великий гріх.
Опісля сніданку і діти, і дорослі поспішали на вулицю, де на них очікували пасхальні розваги. Так, на великому сільському пустирі в суботу чоловіки ставили гойдалки, які в неділю перетворювалися на основне ігрище. Дівчата збиралися окремо — співали пісні, які називалися гаївками, веснянками тощо. Парубки мірялися силами.
А ось у Світлий понеділок зазвичай ходили у гості. Так, діти відвідували своїх хрещених батьків, інших родичів, даруючи їм крашанки та паски.
ПОМИНАТИ ЙШЛИ З ХРЕСТАМИ Й КОРОГВАМИ
Через тиждень люди йшли на кладовище. Потрібно було обов’язково пом’янути усіх померлих. Перед цим наводили лад на цвинтарі. Так, на могилах матері сіяли материнку та чебрець, на дівочих — барвінок та любисток, квіти весільного віночка. Згідно з козацьким звичаєм, біля чоловічих садили червону калину. В Україні було заведено, що напередодні Великодня навіть могили, які нікому прибирати, не залишати занедбаними. Раніше за ними доглядала молодь — дівчата садили квіти чи кущі, парубки лагодили хрести. Не забували й на поминальні дні принести до таких могил крашанки та паски.
У призначений день проводів зі священиком, церковним хором, з хрестами й корогвами прямували на цвинтар. Спочатку правили загальну панахиду, а потім на могилах родичів справляли обід-тризну — роздавали коливо (пшенична каша з медом), розбивали три крашанки й віддавали їх «дідухові» — бідняку, щоб він помолився за померлих. На могилу клали крашанки, паску, свячену сіль, розмовляли з покійними.
